"Боїшся, що дізнається Адам?"
Вона засміялась.
"Звідки він дізнається, що ти мені снишся? Я не хочу, бо в мене вже інше життя. Розумієш, інше. На цей раз — справжнє".
"На необжитій планеті?"
"Уяви собі, так. На необжитій планеті, а життя справжнє. І я вже зовсім не та, що колись була. Не та!.."
Дивно, чому він їй приснився?
Єва схопилась, сіла, подивилась на Адама, очима запитуючи його: "Ти тут? Ти зі мною?.." І, нахилившись над ним, припала губами до його вуст.
— Ти… чого? На мене так подивилася, ніби я мав кудись щезнути? — запитав Адам, коли вона нарешті звільнила його з обіймів.
— Для того, щоб порахувати, скільки разів я тебе цілувала, потрібна ЕОМ. — Єва мружила очі, й ті очі були повні палкої любові.
А сама з острахом думала:
"Ой, я щаслива! Ой, я надто щаслива!.. Моє щастя — то великий скарб, от і тремчу над тим скарбом, аби не втратити його…
3
Уже два роки, як до них, в систему зірок А і Б сузір’я Центавра, летів рятувальний корабель Землі.
Принаймні Адам так переконливо запевняв, що Єва йому вірила. Інакше бути не могло. Коли минуло сім років, протягом яких "Геліос" мав повернутися назад і Станція Далекого Зв’язку, розташована на околиці Сонячної системи, на Плутоні, не запеленгувала його, на Землю полетіла тривожна депеша: "Геліос" зник.
За існуючими правилами відразу ж мала зібратися на своє надзвичайне засідання Вища Рада Космофлоту Землі і занести "Геліос" у реєстр кораблів, що зникли безвісти. На великій карті зоряного неба, що займала всю стіну в залі засідань, у сузір’ї Центавра спалахнув червоний пульсуючий індикатор — це означало, що там зник або терпить біду зоряний корабель Землі.
Тепер усе буде залежати від того, яке рішення прийме Вища Рада. На орбітальній Станції Далекого Зв’язку щоденно знаходиться в готовності Нуль потужний рятувальний зореліт з досвідченим екіпажем на борту, головне завдання якого, знаходячись на орбіті Плутона, чекати сигналу тривоги.
Так вечорами, коли вони сиділи на каменях біля печери і дивилися за звичкою на сузір’я Кассіопеї, на шосту її зірку, говорив Адам. І Єві навіть починало здаватися, що вона сама була присутня на засіданні Вищої Ради і бачила той тривожний індикатор, що пульсує на зоряній карті в залі засідань.
— А раптом спецкорабель, що чергує на Плутоні, вже встиг кудись полетіти, де хтось теж терпить біду? — нараз з тривогою запитала Єва. — Що тоді? Що, Адаме?
І завмирала, боячись дихнути, — чекала од нього заспокійливої, утішливої відповіді.
— Рятувальний Космічний Флот Землі має кілька спецкораблів. Зрозумій, ми прилетіли сюди не просто подивитися, що та як у системі зірок А і Б сузір’я Центавра. Адже ми не космічні мандрівники, які літають заради цікавості, — таких взагалі немає. Ми прилетіли сюди за планом Гендопралола, щоб знайти планету, придатну для життя людей, для майбутньої її колонізації людьми Сонця. І ми знайшли її, планету Леонія, і про те "Геліос" встиг передати на Землю по каналу О. І що б з нами не трапилося, а Земля вже не відступиться од сузір’я Центавра, де є така зручна для життя людей планета. Отже, сюди прилетить не просто рятувальний корабель, він заодно привезе і експедицію для дослідження Леонії. Через п’ять років тут висадяться спеціалісти різних галузей і займуться Леонією, а рятувальники тим часом будуть дошукуватися причин загибелі "Геліоса". Експедиція збудує тут кілька станцій різного профілю, автоматичні маяки тощо. І тільки спеціалісти підтвердять, що Леонія справді придатна для колонізації її землянами, як сюди почнуть один за одним прибувати кораблі з обладнанням, технікою, людьми. Очевидно, першими колоністами стануть учені та спеціалісти, а вже потім, як вони обживуться, почнуть прибувати і перші космічні переселенці… Звичайно, все це триватиме не так швидко, як я розказую, але так буде. В недалекому майбутньому. І нам з тобою просто треба набратися терпіння й чекати, чекати, чекати…
Адам вимальовував перед Свою таку вражаючу картину майбутньої колонізації Леонії, що у неї дух захоплювало. Залишалося чекати. Лише п’ять років чекання і — тоді все зміниться.
У такі вечори їм здавалося, що в чорному небі яскравіше од звичайного сяє сузір’я Кассіопеї, особливо його шоста зірка. І здавалось, що вони відчувають на своїх обличчях навіть тепло проміння, що, долаючи морок Космосу, йде до них від рідного Сонця. Недарма ж земляни гордо називають себе Людьми Сонця!
Схвильована і збуджена, Єва тулилась до Адама, лащилась, шепочучи:
— Може, хоч одну Людину Сонця обнімеш, га? Май на увазі, вона не така й погана порівняно з іншими представниками Людей Сонця. До того ж любить тебе!..
— А… син? — озивався Адам і рвучко притягував її до себе.
— А я і не сплю, а я і не сплю! — зненацька лунало дзвінко, і до них із сміхом біг Адамчик. — Я все чув, що ви говорили.
— Ось я тобі зараз!.. — удавано сварилася Єва. — Де моя лозина? Кому давно вже пора спати?
Адамчик верещав од захоплення. Батько схоплювався і піднімав сина високо на руках, а мати, вдаючи, що не може дістати малого, підстрибувала, ганялась за ними, і всі троє здіймали такий веселий гармидер, що навіть сонні чайки на прибережних скелях починали обурливо галасувати…
Набігавшись, навеселившись, всідалися на каменях під зоряним блиском і дивилися на темне море, у якому спалахували різнобарвні світлячки. Адамчик починав дрімати у матері на руках, а вона, схилившись над сином, стиха наспівувала улюблену пісеньку про соловейка, яку колись співала на далекому Памірі його батькові:
Фіть-фіть-фіть,
Тьох-тьох-тьох,
Ая-я-я, ох-ох-ох!
Там соловейко щебетав…
Пісню підхоплював батько, і вони вдвох, посхилявшись одне до одного, співали теж одне для одного.
— А на Землі люди вміють так співати, як ви? — запитував син, і сон утікав від нього геть.
— Так, як я, уміють, — неквапливо озивався батько. — А ось так, як твоя мама… так нікому не дано співати. Так співає у всьому Всесвіті тільки вона одна.
Єва щасливо посміхалась.
Тоді вона і гадки не мала, що її чекає попереду…
Після сніданку Адам лаштувався у Мідні гори, а мати з сином бралися за навчання. Хоч Адамчика тягло з батьком у гори (там було цікавіше, аніж займатися математикою чи на скелі виводити малахітом літери), але мати наполягала: