Ощадливість — достоїнство, скнарість — вада, а тим часом скупість — це лише надто велика ощадливість.
Скромність — достоїнство, але надмірна сором'язливість може скидатися на впертість і потайність, тут навіть дорослі часто помиляються. Іноді доброта — просто легковажність і замість користі шкодить. Треба вміти і розумно відмовити, коли просять. А скільки неприємностей у тих, хто позичає кому-небудь потрібні йому самому речі чи навіть не свої.
— Навіщо ти йому дав?
— А він попросив.
— А хіба ти не знав, що він забуває, губить, не віддає?
— Знав.
— То навіщо ж ти дав йому чужу книжку?
— А він попросив. Я думав, він поверне.
Егоїст називає доброту безглуздям і злісно твердить, що не варто бути добрим. Ні, варто, слід і допомогти, і прислужитись, тільки треба наперед думати.
І Погано, коли мало думають, та недобре й коли надто І довго думають, вагаються, не знають, як вчинити. Довірливість може бути й достоїнством і вадою, і Цікавість і пронозливість — вади, проте погано, коли ні до чого немає діла і ніщо не цікаве.
— Та ну, не варто, а мені-то що?!
Один переоцінює себе, другий недооцінює. Буває хиже самолюбство і гідна гордість.
Я довго міг би перераховувати і всього не сказав би. І Ось чому в цій плутанині важко розібратись. І мушу додати: іноді заважають зрозуміти самі дорослі.
• Один каже:
І — Я хочу, щоб хлопчик був такий, як я.
По-перше, маленький не може бути таким, як дорослий. По-друге, і в мене, дорослого, є свої недоліки, і я ось, на-| приклад, зовсім не хочу, щоб у дітей були такі ж вади, як у мене.
Інший каже:
— Діти повинні слухатися; хлопець має бути таким, яким я хочу і велю.
і По-перше, чи певен я, дорослий, що завжди маю слуш-■ вість, а по-друге, чи може хлопець, хоч і хотів би, бути таким, яким мені подобається? Завжди таким?
Раніше мене найбільше засмучувало й сердило, коли
щось погане робив не хуліган, а саме добрий хлопець. І я казав з докором:
— А я тобі довіряв. Не чекав! Зрозуміти не можу... Сам не знаю, що з тобою робити.
Тепер я вже розумію, що всі не ангели, і знаю, що треба сказати лише:
— Намагайся більше так не робити.
Не треба чекати й вимагати надто багато, тому що це відбиває бажання і в добрих і в поганих.
Один каже, сповнений гіркоти:
— Мені вже ніколи нічого не можна.
А інший:
— Не варто старатись, все одно все пропало.
Кожен повинен вірити, що він може виправитись, що в нього є не тільки вади, а й чесноти.
Я пересвідчився — у дитини лише тому стільки сутичок з навколишніми і страждань, що вона думає: "Я погана". Дитина не знає чітко своїх вад і, отже, не знає, в чому їй треба виправлятись.
Каже:
— Ніколи вже більше так не робитиму.
І думає, що це їй вдасться зразу, цілком і назавжди.
А не завжди ж так буває. І вона оздоблюється.
— Нічого не вдієш, я така і такою лишуся.
Або ще гірше:
— Якщо я прагну і це не допомагає, я на зло буду ще гіршою. Нехай що хочуть, те й роблять.
Іноді малий помічає, що він не такий поганий, і запитує себе:
■— І чого зрештою вони від мене хочуть? Чому всі тільки сердяться?
Часто спокійним дітям легко вдавати добрих, і це збуджує гнів і заздрість:
"Тюхтій... Лялька... Пестунчик... Мазун... Тишко... Рева..."
І вразлива дитина страждає, а її товариші тишком-нишком орудують безкарно. Постійна ж причепливість псує і тих, і інших.
Одного разу — це було дуже давно — привела до мене мама синка.
— Сил у мене немає. Неук, волоцюга, вуличний хлопчисько. Раніше хоч лупцювання допомагало, а тепер і це не допомагає.
Хлопець виріс, навчався за кордоном. Тепер він суддя.
Другий, з яким не могли дати ради батьки, викладає гімнастику. Третій — моряк.
І самі вони натерпілися, і батьки з ними настраждались.
Тепер усе добре.
Треба знайти спільну мову, вміти миритися. І треба вміти прощати. А часто досить лиш перечекати.
Навіть у найкращих бувають чорні дні й тижні. Одне не вдалося, а потім усе з рук валиться: і в школі, і вдома, і людина сама не знає, чому..
Я помітив, що хлопчики найбільше бешкетують у вересні і в травні. У вересні вони ще пам'ятають про канікули, про свободу, а доводиться сидіти в кімнаті. А навесні, коли настають перші теплі дні, дітям уже несила чекати і вони неначе хмеліють. Навіть у газетах тоді читаєш, що такий і такий утік із дому.
Справді, часом важко, але я кажу собі:
— Що ж, буває.
Іноді хтось дуже стежить за собою; обіцяв виправитись— і вдалося! Нічого не зробив поганого, ніхто на нього не скаржиться. А перші ж дні найважчі. І він уже думає, що так і лишиться, що він як усі. Він уже стомився від цього старання. Адже коли намагаєшся виправитися, стараєшся не пустувати, більше сидиш над книжкою, уникаєш усього, аби тільки чогось не сталось. І раптом катастрофа: знову! Ось тоді й настає цей найгірший тиждень.
Я знав хлопчика, який бився іноді по двічі й по тричі на день. Ніяк не міг дати ради цій ваді. Я порадив:
— Бийся раз у день.
Погодився. У нього була сильна воля.
Ми домовились:
— Якщо за тиждень у тебе буде не більше семи бійок, я даю тобі дві цукерки, програєш — ти мені.
Так минуло чотири місяці.
Попервах ми сперечалися тільки з приводу бійок удома, а потім і вдома, і в школі. Спершу про сім бійок, потім про шість, про п'ять, про чотири, три, дві і одну бійку в тиждень. Нарешті про нуль — про жодну. Потім почали сперечатися про сварки.
Пригадую його останню перемогу.
Він стояв на сходах. Другий хлопчисько мчав по сходах униз, пхнув його, цей того. Але той визвірився і дав здачі. А мій почервонів, насупив брови, закусив губи, стиснув кулаки... Це тривало якусь мить. І раптом кинувся вниз, просто в двір. Там він довго стояв і чекав, поки заспокоїться.
Коли настав термін нашого закладу, він сказав усміхаючись:
— Мало не програв, на волосинку був від бійки!
Хлопчик цей тепер уже дорослий і каже, що завдяки
закладу він відучився битись.
Таких записаних у мене в зошиті закладів, певне, вже тисяч з п'ятдесят. Я б'юсь об заклад щотижня з різними хлопчаками й дівчатками по п'ятдесят і більше разів. Річ тут не в цукерках, а в перемозі.
Б'ються об заклад про те, що вставатимуть зразу ж, як прокинуться, будуть умиватись як слід, не запізнюватися до столу, читати по чверть години в день; що не будуть вискакувати з відповідями в школі, стояти в кутку, забувати, губити, чіплятися, надокучати, давати прізвиська, теревенити; що будуть переписувати сумлінно по п'ять рядків у день і чистити зуби. Що будуть чи не будуть робити те чи інше.