НАЗВАТИ КОТА
Назвати кота – це далеко не жарти,
і тут недоречно дурниці плести.
У мене всі дома – сміятись не варто, –
та ТРІЙКО ІМЕН мусять мати коти.
Найперше ім’я – то для хатнього вжитку:
Мурко чи Микитка – це він, а вона –
Варварка, Аліска, або ж Маргаритка, –
я дуже шаную такі імена.
Та є і складніші: Платон чи Деметра,
або ж Алевкіда, Ніоба, Варнак…
Це як собі знаєш – аби тільки впетрав!
Я дуже шаную такі імена.
Одначе потрібне іще й неповторне,
шляхетне й чарівне наймення кота,
яке лиш зачує – і вуса розгорне,
і гордо й поважно наструнить хвоста…
Для прикладу ось вам імен цих дещиця:
Манкустрап, чи Кваксо, чи Корикодер,
чи Бомбаруліна, чи Джелла-цариця, –
навряд чи вони ще повторяться де.
Проте ж іще третє ім’я, потаємне
в кота неодмінно, без сумніву є;
його й не вгадаєш – старання даремні:
хоч КІТ ЙОГО ЗНАЄ, та не видає.
Зобачте кота, що немов у нірвані,
що, начебто мліючи, розмисел в’є, –
то знайте: глибинні його міркування –
він думає думу про ймення своє;
своє невимовне,
невимовенне,
таємне своє Наймення.
ПОРЯДНА КІШКА ҐАМБІ
Ось кішка ґамбі, що її розкішно звуть Дженіаґарда.
Уся в смугастому пальті – плямистий ворс, як в леопарда.
Ціліський день на килимку, на сходах, або де завгодно
сидить, сидить, сидить, сидить, – лиш ґамбі так сидіти годна.
Але як тільки день погас –
тоді її приходить час.
Сім’я поснула – тож помалу
крадеться кішка до підвалу.
Нечемні миші там живуть,
від них постійно гамір чуть, –
вона ж їх музики навчає,
а ще плете і вишиває.
Ось кішка ґамбі, що її розкішно звуть Дженіаґарда.
Пригрітись полюбля вона – тоді їй солодко і гарно.
На сонці, чи біля вогню, чи в капелюсі – де завгодно
сидить, сидить, сидить, сидить, – лиш ґамбі так сидіти годна.
Але як тільки день погас –
тоді її приходить час.
Оце зачула: миші знову
вживають їжу нездорову, –
тому вони й нечемні, знай.
Покласти треба цьому край!
Тож наготує мишам киця
борщу і каші, як годиться.
Ось кішка ґамбі, що її розкішно звуть Дженіаґарда.
Вона по шторі тільки шасть і – дивуватися не варто –
на підвіконня прудко стриб, а там собі спокійно й гордо
сидить, сидить, сидить, сидить, – лиш ґамбі так сидіти годна.
Але як тільки день погас –
тоді її приходить час.
Скажімо, бачить: таргани
геть неслухняні – хай вони
пластунський створюють загін,
на добрі справи здатен він.
І вже під музику "бітлів"
шикує ґамбі тарганів!
Тож нині співаймо ми їй дифірамби!
Порядній родині не можна без ґамбі.
ОСТАННІЙ БІЙ РЕВУЧОГО ТИГРА
Ревучий Тигр – кіт-бандит, розбійник хоч куди.
На баржі промишляє він. Зобачте – ждіть біди!
Од Ґрейвсенда до Оксфорда торує чорну путь,
ще й гордий з того що його Прокляттям Темзи звуть.
Прикмети хижого кота виразні, та прості:
у мішкуватих спортштанах, у драному пальті,
піввуха втратив, на щоці від рани давній слід;
похмуро зиркає на весь йому ворожий світ.
Тріпоче Патні, Гамерсміс у розпачі – авжеж;
ба навіть в Ротергайзе всі насторожились теж
і замикають курники, комори і стодоли,
як тільки чутка промайне – РЕВУЧИЙ ТИГР НА ВОЛІ!
Канарці горе, що втекла із клітки в час лихий;
і пікінесу, що гуляв, мов пан, коло ріки;
і бандикуту, що зійшов з чужинського судна –
їх перестрів Ревучий Тигр, і доля їх сумна.
Але найдужча в нього лють до всіх чужих котів,
кого ще й по-чужому звуть – до того й поготів;
якщо ж сіамець або перс – то навіть не проси:
колись йому сіамський кіт піввуха відкусив!
Та якось тепла літня ніч стояла на ріці,
зірки сміялися згори – все небо в молоці;
і місяць сонні береги і баржі освітив –
така краса, що розімлів і сам Ревучий Тигр.
ҐРУМБАСКІН, помічник його, на березі давно –
десь у гемптонському "Дзвінку" він попива вино;
і ТАМБЛЕБРУТУС, боцман, теж повіявся – ачей,
поблизу "Лева" у дворах винюхує мишей.
А сам Ревучий Тигр співа, весь пристрастями повен,
і ніжно мліє перед ним панянка ҐРІДЛБОУН…
Команда вся у трюмах спить, нали́ґавшись по вінця –
ніхто не бачить, як до них скрадаються чужинці:
сампани й джонки підійшли до баржі близько дуже,
на них сіамці – молоді, затяті, хижі, дужі;
але Ревучий Тигр співа, не чує і не бачить –
красуня Ґрідлбоун з ним, зваблива і гаряча,
вона від голосу його бентежиться, шаліє…
Співа, співа Ревучий Тигр – о, він співати вміє!
Але чужинці – тихо, ша! – до баржі вже пристали,
Блищать під місяцем ножі з гартованої сталі!
Ракету ҐІЛБЕРТ запуска – сигнал "на абордаж".
Чужинці кинулись на штурм – і сонний екіпаж
у трюмі зачинили весь, задраїли ходи всі –
ніхто б не вибрався звідтіль, хоч як би він не бився!
Що ж Ґрідлбоун? Чи вона зо страху умліває?
Та ні! Стрибнула через борт – і вже її немає.
Я певен, що до берега вона доплисти зможе…
Лишився сам Ревучий Тигр в оточенні ворожім.
Все сунуть, сунуть вороги, і ліку їм не знати –
аж здивувавсь Ревучий Тигр, які вони затяті!
Він загубив десятки душ, був хижим, навісним –
тепер і сам пішов на дно, лиш булькнуло за ним…
У Генлі, Вопінґу – та скрізь це був святковий день!
Все узбережжя аж гуло від сміху і пісень.
Цій небуденній новині раділи, як могли,
і велетенських пацюків на вогнищах пекли.
РАМ ТАМ ТАҐЕР
Ось Рам Там Таґер – цікаво з ним!
Натура така багатьом відома:
попросиш із дому – а він у дім,
запросиш у дім – а він із дому;
чим не годуєш – а все не тим,
що не наллєш йому – все оскома…
Це ж Рам Там Таґер, це він, авжеж,
бо неодмінно одне і те ж:
як собі знає,
так обертає –
і що ти з нього візьмеш!
Цей Рам Там Таґер – впертюх, ачей!
Ніколи місця свого не знає:
лови пацюка – він хапає мишей,
лови мишей – пацюка хапає;
він завше не з того боку дверей
і завше в шухлядах розгром учиняє…
Це ж Рам Там Таґер, це він, авжеж,
бо неодмінно одне і те ж:
як собі знає,
так обертає –
і що ти з нього візьмеш!
Цей Рам Там Таґер – кіт навпаки!
Ото характер – немає спасу…
Даси йому риби – поб’є горшки,
а риби захоче – не їстиме м’яса.
Даси сметани – і не моргне:
її просто так він їсти не стане;
та тільки на кухні не буде мене –
одразу в нього пика в сметані!
Він на колінах не всидить і миті,
як тільки візьмеш – утече неодмінно;
та щойно захочеш в’язати чи шити –
одразу ж влягається на колінах.
Це ж Рам Там Таґер, це він, авжеж,
бо неодмінно одне і те ж:
як собі знає,
так обертає –
і що ти з нього візьмеш!