Поезія (в перекладі І. Бондаренка)

Йоса Бусон

У ступах глиняних
Видніється місо1.
На стінах храму іній проступає.

(1739)
Зимовий гай
Качаткам-мандаринкам
Усю свою красу подарував.

(1751)
Яка відрада —
Через літню річку
Іти убрід з сандалями в руці.

(1754-57)
Весняне море!
Монотонні хвилі
Колишуться сонливо цілий день.

(1760-62)
На два села —
Крамниця лихваря
І гай зимовий.

(1764-71)
Зимовий гай!
Навіть про жаль забув
До місяця, що в небі самотіє.

(1764-71)
Немає ні душі
У цім селі!
Лісок зимовий.

(1764-71)
Осіння мряка
Світ оповила.
Метелика-мішечника гойдання.

(1764-71)
В грушевому саду —
Самотня постать.
Вечірній місяць!

(1768)
Гроза
Навкруг Японських островів
Із хвиль високих огорожу зводить.

(1768)
Тремтить мій кошик,
Скинутий на землю, —
У літнім полі стався землетрус.

(1768)
В рукав мого мисливського вбрання
Заповз світляк,
Шукаючи притулку.

(1768)
Рогатий равлик
Рухається так,
Неначе ієрогліфи виводить.

(1768)
В джерельну воду від каменяра
Вогняним струменем
Іскринки відлітають.

(1768)
Ішов, ішов,
А ще іти та йти
Цим літнім полем!

(1768)
В старій криниці
Тьмяний сплеск води.
Мабуть, за комаром стрибнула риба.

(1768)
На світ людський
Сідницю опустив
Гарбуз довгастий.

(1768)
Час вирушати!
Світиться ліхтар,
Новий сезон вітаючи, в Кабукі1.

(1768)
Кабукі — японський класичний театр.
Осінній дощ.
Ступаю по траві,
Немов по водоростях.

(1768)
Минуле проплива
Перед очима.
Осіння мряка.

(1768)
Про батька й матір
Згадую весь час.
Осінні сутінки.

(1768)
Залитим садом
Миша дріботить.
Осінній ураган.

(1768)
Навіть трепанга
Голками замучив,
Тренуючись, невдаха-практикант.

(1768)
Десь з півдесятка вершників спішить
В маєток Тоба1.
Ураган осінній.

(1768)
Тоба — стародавній маєток-фортеця в преф. Міє.
Як тихо навкруги!
Зимовий місяць.
Дубовий гай в долині задрімав.

(1768)
О, Йосіно!
Сягають в далечінь
Гаї зимові.

(1768)
Несе потік зимової ріки
Підношення для Будди —
Квітів жмутик.

(1768)
Без брами храм,
Над ним — зимовий місяць
І неба неосяжна височінь.

(1768)
Запас харчів надійний
В кожній хатці.
Засніжені краї!

(1768)
Терновий кущ,
Весь білий від роси.
На кожній з колючок тремтить росинка.

(1769)
Весняний дощ
На стрічці узбережжя
Дрібних молюсків стулки окропив.

(1769)
Пронизує
Весни вечірнє сонце
Фазана хвіст.

(1769)
Весна відходить!
Де ж я загубив,
Нехай і поганенькі, окуляри?

(1769)
Туди-сюди!
Ніяк не знайде місця
Біля маленької хатинки соловей.

(1769)
Ось і кінець!
Уткнулася стежина
У непролазні хащі омели.

(1769)
Зоря ранкова!
Носяться мальки —
Святкують порятунок від бакланів.

(1769)
Звідкіль звалився
Цей самотній камінь,
Що серед гаю літнього стирчить?

(1769)
Сільська біднота
Вперше з цього року
Вирощувати шовкопряда почала.

(1769)
Коротка ніч.
На гусені блищить
Роси намисто.

(1769)
Росинки з хризантем —
Життя краплинки
Засохлій туші.

(1769)
Випалюють для папороті поле.
А на підпал —
Азалія суха.

(1769)
Уже під ранок
Спалену стерню
Маленький дощик окропив ласкаво.

(1769)
Півонія опала:
Пелюстки по два, по три
На землю уляглися.

(1769)
Осіннє поле!
І, як спід парчі, —
Засохле поле.

(1769)
Качатка-мандаринки — ось і все,
Що залишилося
Від лотосів посохлих.

(1769)
В селі на тисячу дворів —
Базару гомін.
Туман ранковий.

(1769)
Осіннє листя падає з дерев.
Старіють жаби
У ставку старому.
(?)
Скінчилися свята,
І по оселях
Складає люд рукава кімоно.

(1769)
Гора ця — "Лиса"!
Звідки ж він несеться,
Фазана крик?

(1769)
Осінній вітер!
Навіть кінь спіткнувся,
Додому ідучи.

(1769)
В старому озері
Солом'яна сандаля.
Зі снігом дощ.

(1769)
Від склянки з тушшю
Майстра Юкінобу1
Мух відганяю.

(1769)
І ночі місячні
Укупі з білим цвітом
До слив засохлих повернулись теж.

(1770)
Краплинки сліз
На свічці застигають ...
Вечірні журавлі!

(1770)
Рибалці
Добрий настрій зіпсувала
Вечірня мряка.

(1770)
День зміни одягу!
Дивлюсь на світ сумний
З давно забутим виразом обличчя.

(1770)
Шар попелу
На теплих головешках
Моє ім'я приховує також.2

(1770)
Юкінобу (?-1682) — художниця, племінниця відомого японського художника Кано Юкінобу.
Вірш був написаний у період вимушеної самоізоляції поета.
Намірився було
Стирчак забити —
Верба плакуча!

(1771)
Квітучі стебла
Чемно нахилила гліцинія,
Вітаючи весну.

(1771)
Травнева злива
Безіменну річку
Перетворила в люту водоверть.

(1771)
Молотять рис —
Ніг тупіт під горою.
Гліцинія цвіте.

(1771)
Квітучі водорості!
Відійшла вода
Від дзвона Тота1.

(1771)
Сьорбаю юшку
В літньому гаю
Побіля Мовчазного водоспаду2.

(1771)
За давньою японською легендою, морський дракон подарував хороброму воїну Таварая
Тота, який переміг жахливих сколопендр, дзвін із викарбуваними на ньому квітами водо-
ростей.
Мовчазний водоспад ("Ненасі-но такі") — водоспад у провінції Охара (преф. Кіото).
Крізь літній гай
Бреде десяток коней,
Нав'ючених барильцями саке.

(1771)
Для вугляра
Також повечоріло.
Надворі грудень.

(1771)
У світлі місяця блідого
Вверх по річці —
Рибальський човен.