За ці три роки ми не дармували. Кожний з наших колег, як нам відомо, був обложений книгами й папером. Кожний від ранку до вечора був прикований, без огляду на місце, до свого робочого стола. Ще не всі мають нагоду бачити висліди нашої праці, але ми певні, що така нагода буде, і всі, навіть ті найбільші скептики, переконаються, що ми з вами тут не дармували.
І коли брати МУР, його провід і його членство, ми з почуттям повної відповідальности твердимо, що його праця буде дуже і дуже великим вкладом в історію розвитку рідної культури. Знаю, що скептики будуть перечити, але я б не сповнив свого обов’язку до кінця, коли б не мав відваги ствердити цього факту"…
Отакі мої погляди на цю справу, але як виглядає вона в теперішній дійсності? Про це розповість нам черговий лист Юрія Володимировича.
"Мюнхен, 16.3.48. Дорогий Уласе Олексійовичу!
Висилаю Вам запрошення на з’їзд. На жаль, через мій недогляд, забули подати на них, що це в Цуффенгаузені, отже, доведеться додавати це запрошення усно, або писано. Славутич вишле всім членам і кандидатам, я розішлю нашим екс-членам: Є. М., Осм., Чапл., Косачеві тощо. Чи розіслати газетам? Як будете комусь посилати не членам, не забудьте відрізати долішню частину "з правом голосу". Шкода, що треба запрошувати на з’їзд поляків і литовців: я боюся, що цей з’їзд виглядатиме бідно. Не кажучи вже про те, що можна чекати чергового скандалу від наших інтриганів, чи то пак ідеалістів, майже ніхто не зголосився на доповіді: власне, тільки Костецький і Бойко. Костецький, боюся, буде переважно полемізувати з тими, що хто його знає, чи варті полеміки. Бойко говоритиме про підсовєтську літературу. Моя доповідь виходить довга і мало цікава.
Очевидно, на день перед з’їздом, себто на суботу, десь на 4-ту годину дня, треба буде призначити засідання правління спільно з ревізійною комісією. Якщо Ви теж уважаєте, що це потрібно, то пишіть, будь ласка, Славутичеві, щоб він розіслав запрошення. Він тепер у мене секретарем і я йому даю так багато доручень, що він у них плутається, тому краще, щоб написали йому Ви.
Сподіюся, що Ви дістали і "Арку", і гонорар за неї. Напишіть мені Ваші враження від того і другого. Друге могло б бути більше, це я знаю, але ніяк мені цього разу не вийшло. Сподіваюся, що з дальшими числами буде більше можливостей викомбінувати гонорари. Альманах друкувати вони згодні і гонорари згодні платити тепер же (Це тепер загальна манія – збувати гроші, бо бояться грошової реформи). Я їм сказав, щоб Вам вислали тепер, бо Ви так хотіли. Не знаю, чи вони вже вислали. Щодо видання, то вони кажуть, що тепер не можуть видрукувати (до з’їзду), а зроблять це в травні, з тим, що книжка буде до червня.
З Дивничом я не сварився. Тільки він мені заявив, що я продався (про це він говорив і на засіданні: Я, мовляв, розумію Юрія Вол., що в Мюнхені треба багато грошей, щоб прожити, але якби він міг пождати два-три місяці…), а потім прислав листа, де пише про різні свої погляди. Я відповів йому, що не може бути дискусії з продажною людиною, бо щоб сперечатися, треба шанувати, якщо не погляди, то хоч особу того, з ким сперечаєшся, а які ж можуть бути погляди в продажної особи. Поза тим написав йому, що на нього ані трохи не серджуся, тільки чекаю, поки він перегляне свій погляд бодай на цю справу.
Якщо ж іде між нами, то я вважаю його діяльність тепер зовсім не корисною: це та сама хвороба закладання партії, на яку рік тому захворів Гр. Ол. і яка, очевидно, в еміграційних умовах поражає майже всіх. Принаймні я, крім Вас (не кажучи про себе), не знаю жадної людини, що на неї не хворіла б. І мені шкода, дуже шкода, що чесна й розумна людина зайнялася цією партієтворною хлестаковщиною до повного самозабуття. Питання про східняків – це окреме питання і я не надаю йому аж такого великого значення, тим більше, що він сам уже по суті свої первісні позиції цілком заперечив. Отак справа з Ю. Д. Повірте, що це мені коштувало не однієї безсонної ночі, але оглядаючися я не бачу зерна неправди за собою. І маю надію, що він це зрозуміє і повернеться до своїх старих позицій і поглядів.
Наприкінці просьба до Вас така: чи не можна мене під час перебування у Вашому таборі, примістити в яку-небудь приватну нелітературну хату, щоб я міг уночі спокійно відпочивати від літературних справ і розмов. Бо я боюся, щоб я Вам не викинув якогонебудь коника. Ага ще одно: Славутич мені сказав, ніби мене висунули ліцензіятом МУРівського журналу. Думаю, що він поплутав. А коли ні, то прошу негайно зняти, бо це зовсім не моя справа і не було б корисно і для МУРу. Привіт Т. Ф.
Щиро Ваш Ю. Шерех"…
Ото ж так, приблизно, виглядають наші внутрішні гаразди. А як виглядають не наші і не внутрішні, а загальні і в світі? Приблизно, така ж метушня, тільки велика розміром. Америка застосовує до Европи "Плян Маршала", що значить її відбудову, совєти в Чехословаччині роблять державний переворот, що значить кінець її незалежности, в Об’єднаних Націях ухвалено поділити Палестину на жидівську й арабську частини, що значить постання біблійного Ізраїлю, у Китаї наступ Мао Дзе Тунга, що значить комунізацію Азії. А взагалі напруження до відмови і загроза зриву.
15 квітня. Нарешті… 11 і 12 квітня – неділя й понеділок, у залі нашого табору Третій З’їзд МУРу. Прибуло понад п’ятдесят учасників з’їзду, але з того лиш половина членів об’єднання. З чужинців прибули лиш литовці – поети Стасис Сантварас і прозаїк Пульґіс Андріусіс.
Відкриття З’їзду о десятій годині ранку короткою моєю промовою, далі доповідь Шереха "Року Божого 1947"… Ствердження, що всупереч тяжким умовам таборового життя і всупереч не дуже сприятливого ставлення до МУРу різних особистостей і груп нашого громадянства, під знаком МУРу "Золота брама" появилось ряд літ. творів непромильного значення, як "Тигролови" Багряного, "Доктор Серафікус" Домонтовича, "Еней і життя інших" Косача, "Старший боярин" Осьмачки, "Юність Василя Шеремета" Самчука – в прозі, "Домаха" Л. Коваленко, "Ордер" Косача і "Шумлять жорна" Самчука – в драмі, "Поет" Осьмачки і "Білий світ" Барки в поезії. Доповідач констатує спад імпресіонізму і настроєвости в їх творчости та шукання твердої, кристалізованої форми, часто й сюжетности, що значить скріплення і удосконалення творчих талантів. Типово також, що головною проблемою цієї творчости – стосунки української людини з добою, з сучасним світом та її самоствердження.