Треба зізнатися, що "Його високість" не надто шанобливо говорить про знаменитого англійського моряка, що відкрив цей архіпелаг в 1778 році.
З такої розмови легко зробити висновок, що наші артисти сподіваються за час плавання ознайомитися з більш справжніми тубільцями, ніж ті, яких показують у Парижі та інших європейських столицях, в усякому разі, вони сподіваються познайомитися з ними на їх батьківщині. Їм тому не терпиться прибути на місце, і вони щодня чекають, що спостерігачі обсерваторії повідомлять про появу на горизонті піднесених точок Г авайського архіпелагу.
Це і сталося вранці 6 липня. Новина негайно ж поширилася всюди, і в казино на дошці з оголошеннями всі читали нижченаведену телеавтограму: "Стандарт-Айленд перебуває на виду Сандвічевих островів".
Правда, до них ще п’ятдесят миль, але найвищі вершини архіпелагу, гори острова Гаваї, які перевищують чотири тисячі двісті метрів, видно в гарну погоду навіть на такій відстані.
Йдучи з північного сходу, Стандарт-Айленд під управлінням комодора Етеля Сімкоо рухається до острова Оаху і його головного міста Гонолулу, що є в той же час столицею архіпелагу. Це третій по порядку острів; на північний захід від нього знаходиться Ніїгау з його великими пасовищами для худоби і Кауаї. Оаху —не найбільший з Сандвічевих островів, його площа складає лише тисяча шістсот вісімдесят квадратних кілометрів, тоді як площа Гаваїв дорівнює приблизно сімнадцяти тисячам. Що стосується інших островів архіпелагу, то їх загальна площа — лише три тисячі вісімсот дванадцять квадратних кілометрів.
Само собою зрозуміло, що з самого початку плавання паризькі артисти завели дружні відносини з посадовими особами Стандарт-Айленда. Всі вони — і губернатор, і комодор Сімкоо, і полковник Стьюарт, і головні інженери Уотсон і Сомуа — виявляють до музикантів щиру приязнь. Артисти часто відвідують обсерваторію і з задоволенням проводять цілі години на майданчику вежі. Не дивно, що і в цей день Івернес і Пеншіна, самі цікаві члени квартету, опинилися близько десяти годин ранку в обсерваторії і на ліфті піднялися на "верхівку щогли", як каже "Його високість".
Там вже знаходився комодор Етель Сімкоо. Подаючи друзям підзорну трубу, він радить їм гарненько вдивлятися в якусь точку на південно —заході затуманеного горизонту.
— Це Мауна-Лоа, — говорить він, — і Мауна-Кеа. Ці два потужних гавайських вулкана в тисяча вісімсот п’ятдесят другому і тисяча вісімсот п’ятдесят п’ятому роках залили острів потоками лави на площі в сімсот квадратних кілометрів, а в тисяча вісімсот вісімдесятому році вивергнули сімсот мільйонів кубічних метрів вулканічних порід.
— Здорово! — вигукує Івернес. — Як ви вважаєте, комодор, чи вдасться нам побачити подібне видовище ?..
— Поняття не маю, пан Івернес, — відповідає Етель Сімкоо. — Вулканам не накажеш...
— Ну хоч разок, вже як-небудь, за протекцією!.. — додає Пеншіна. — Будь я так багатий, як пани Танкердон і Коверлі, я б замовляв собі виверження, коли мені заманеться.
— Г аразд, ми з ними про це поговоримо, — відповідає, усміхаючись, комодор, — і я не сумніваюся, що вони зроблять навіть неможливе заради того, щоб доставити вам задоволення.
Пеншіна цікавиться кількістю населення на Сандвічевих островах. Комодор повідомляє йому, що якщо на початку XIX століття воно досягало двохсот тисяч душ, то зараз налічує ледь половину.
— Нічого, пане Сімкоо, сто тисяч дикунів, якщо тільки вони залишилися людожерами і не втратили свого хорошого апетиту, — цього цілком достатньо, щоб відразу покінчити з усіма мільярдцями Стандарт-Айленда.
Плавучий острів не в перший раз пристає до Гавайського архіпелагу. У минулому році він теж плавав тут, — його приваблює здоровий клімат цих місць. Сюди приїжджають хворі з Америки, і можна очікувати, що і лікарі Європи почнуть посилати своїх пацієнтів дихати тут повітрям Тихого океану. Чому б і ні? Гонолулу тепер всього лише за двадцять п’ять днів плавання від Парижа, але ж тут видається можливість просочити легкі таким киснем, якого більше ніде не знайдеш...
Вранці 9 липня Стандарт-Айленд з’являється на виду архіпелагу. Оаху вимальовується в п’яти милях на північний захід. На схід над ним височіє Даймонд-Хед, згаслий вулкан, який панує над рейдом. Його добре видно з корми плавучого острова, так само як і інший конус, який англійці прозвали "Пуншевою чашею". Тут комодор не забув зауважити, що, якщо б ця гігантська миска була наповнена бренді або джином, Джон Буль не посоромився б осушити її до дна.
Стандарт-Айленд проходить між Оаху і Молокаї. Як судно, яке слухається керма, він маневрує, пускаючи в хід гвинти то правого, то лівого борту. Обігнувши південно-східний мис Оаху, Стандарт-Айленд з-за своєї величезної водотоннажності змушений зупинитися в десяти кабельтових від берега. Для того щоб плавучий острів міг зберегти своє нормальне обертання на якорі, його треба тримати на достатній відстані від землі, і тому він не "віддавав якорів" у власному розумінні цього слова, бо якоря, як такі, тут не застосовувалися. Це неможливо при глибині моря в сто метрів і навіть більше. Ні! За допомогою машин, які направляють його поперемінно то в тому, то в іншому напрямку, Стандарт-Айленд утримується на своєму місці так само непорушно, як якщо б він був одним з островів Г авайського архіпелагу.
Перед поглядами наших музикантів все виразніше вимальовуються гірські вершини. З моря можна розглянути густі зарості, гаї апельсинових дерев і інших розкішних представників флори субтропіків. На захід, крізь вузький прохід між рифами, видніється невеличка лагуна, Перлове озеро, щось на кшталт дзеркальної рівнини, утвореної кратерами древніх вулканів.
Загальний вид Оаху — досить привітний, і людожерам, про які мріє Пеншіна, нічого скаржитися на арену своїх подвигів. Тільки б вони залишалися ще вірні своїм канібальським інстинктам, і "Його високості" більше нічого буде бажати...
Але ось він раптово вигукує:
— Боже мій, що це там таке?
— А що ?.. — запитує Фрасколен.
— Так там... Дзвіниці...
— Так... і башти... і фасади палаців!.. — відповідає Івернес.
— Невже тут з’їли капітана Кука?