ДОРУЧЕННЯ РОЛАНДОВІ АР'ЄРГАРДУ
58
Минає ніч, ясна зоря вже сяє.
Мчить гордо перед військом Імператор,
А звуки тисяч сурм дзвінких лунають.
"Сеньйори, — Карл до вояків звернувся, —
Ущелин бачите вузькі проходи?
Хто захистить їх краще в ар'єргарді?"
Промовив Ганелон: "Роланд відважний,
Мій пасерб — найсміливіший з баронів".
Почув слова ці Карл, суворо глянув
І гримнув: "Справжній ви диявол з пекла,
Смертельна лють бушує в вашім серці.
Хто ж попереду піде в авангарді?"
І знову Ганелон: "Та Одж'єр-Данець,
Із цим ніхто не впорається краще!"
59
Почув розмову граф Роланд хоробрий
І мовив, як правдивий воїн-лицар:
"Вітчиме-сіре, дуже вдячний вам я,
Довірили мені весь ар'єргард ви.
І Карл, володар Франції всієї,
Не втратить скакунів, парадних коней
Чи лошаків і прудконогих мулів.
За віслюка чи навіть за шкапину
Мій меч примусить ворога сплатити".
А Ганелон сказав: "То так, я знаю".
Аой!
60
Роланд вже знав, що буде в ар'єргарді.
Він гнівно так звернувся до вітчима:
"Негіднику, падлюко худорідний!
Чи, думаєш, я рукавицю втрачу,
Як упустив свій жезл ти перед Карлом?"
Аой!
61
А Карлові Роланд сказав: "Сеньйоре,
Віддайте лук, що держите в руці ви.
Упевнений, що докорів не буде,
Не осоромлюся, як Ганелон зробив це —
Впустив жезла десницею своєю".
А Імператор голову похнюпив,
Куйовдить бороду і смика вуса,
Не стримавсь, раптом гірко так заплакав.
62
Підвівся тут і Найм, премудрий герцог,
Не бачив двір вірнішого васала.
Він королю сказав: "Ви добре чули,
Що граф Роланд у гніві справедливім.
Йому доручено йти з ар'єргардом,
І кращого не підібрать за нього.
То ж передайте лук йому з рук ваших,
Знайдіть людей йому на допомогу".
Віддав Карл лук, Роланд узяв достойно.
63
Звернувсь до нього славний Імператор:
"Небоже любий, вирішив віддати
Я в ар'єргард наш половину війська.
Тож бережіть, воно і вас врятує".
"Нічого з ним не буде, — граф запевнив, —
Скарає Бог, якщо свій рід знеславлю!
Я збережу хоробре військо франків.
Проходьте межигір'я без боязні,
Бо поки я живий, ваш шлях безпечний".
64
От граф Роланд на скакуна вже скочив,
А поруч з ним друг Олів'єр гарцює,
Також Джерін і граф старий Джер'єр,
Барон Отон і славний Берендж'єр,
Іще Самсон і Ансеїс шляхетний,
Івон, Іворій — короля любимці,
Старий Джерард де Руссільйон, за ними
Гасконський герцог Енджельєр сміливий.
"Клянусь, я з вами!" — закричав Турпін.
"І я!" — втрутився граф Готьє. — Роланд —
Господар мій, і з ним я нерозлучний!"
Весь ар'єргард підібраний був з друзів.
Аой!
МАРШ ВІЙСЬКА КАРЛА ДО ФРАНЦІЇ
65
Покликав граф Роланд Готьє де л'Ума:
"Візьміть ви тисячу з собою франків,
Займіть усі висоти і проходи,
Щоб ні душі король наш не утратив".
Аой!
Готьє сказав: "Зроблю все як годиться!"
Із тисячею лицарів добірних
Зайняв надійно пагорби й тіснини,
І що б не сталося — він не відступить,
А ворог на сімсот мечів натрапить.
Тим часом Альмаріс, владар Бельферни,
Вже готував Готьє жорстоку битву.
.................................................................
Карл увійшов в тіснину Ронсевальську,
Барон Одж'єр був разом з авангардом,
Тож спереду загрози не боялись.
Роланд лишивсь, щоб захищать тил війська,
З ним Олів'єр, і всі дванадцять перів,
І двадцять тисяч юних мужніх франків.
І скоро бій! Хай Бог їм допоможе!
Про це лиш знає Ганелон зрадливий,
Та за мовчання він отримав плату.
66
Високі гори і похмурі доли,
Аиш чорні скелі і жахливі кручі.
А франки вдень ідуть насилу вгору,
На відстані в п'ятнадцять льє їх чути.
Коли Великої Землі дістались,
Гасконь узріли, землі їх сеньйора,
Свої феоди пригадали, житла,
А також милих дочок й жон шляхетних,
То не було такого, хто б не плакав.
Та найскорботніше король сумує —
Зостався небіж у іспанських долах.
І Карл не міг вже стримать сльози туги.
Аой!
67
Дванадцять перів на чужій землі,
А з ними — двадцять тисяч смілих франків,
Вони безстрашні й не бояться смерті.
Король вступає на французьку землю,
Лице ховає під плащем старанно.
Сідло в сідло з ним — герцог Найм премудрий.
"Що засмутило вас?" — питає Карла.
Обурився король: "Питання зайве.
Хіба причин немає сумувати?
Той Ганелон всю Францію погубить.
Вночі пророчий сон мені наснився:
Зламав руками спис мій граф на друзки —
Тож він послав у ар'єргард Роланда.
Мій небіж на чужій землі лишився,
Якщо його я втрачу — хто замінить?"
Аой!
ДВАНАДЦЯТЬ САРАЦИНСЬКИХ ПЕРІВ
68
Не може Карл Великий стримать сльози.
Сто тисяч франків засмутились також —
Уболівають за життя Роланда.
Негідний зрадник Ганелон запродав
Його царю невірних за дарунки:
Узяв він золото, парчу та срібло,
Коней та мулів, левів і верблюдів...
Марсілій наказав — прийшли васали:
Усі еміри, герцоги і графи,
Віконти, також діти знатних маврів,
В три дні прийшло чотириста їх тисяч.
Гримлять у Сарагосі тамбурини,
На вищій вежі — ідол Магомета,
Молитись йде до нього рід поганський.
А потім наче навіжені линуть
Через всі гори, землі та долини.
І раптом бачать франкові знамена.
То ар'єргард і з ним дванадцять перів.
На них чекає величезна битва.
69
От до Марсілія під'їхав небіж,
Він мула канчуком все підганяє,
І, посміхаючись до дядька, каже:
"Мій любий сіре, вам давно служу вже,
За вас прийняв багато ран й незгод я.
Вже стільки битв провів, був переможцем!
Мені даруйте перший бій з Роландом,
Його уб'ю своїм я гострим списом.
Якщо така є воля Магомета,
Я вижену з Іспанії всіх франків
Від Аспрійських ущелин до Дюрстану.
Карл втомиться, складуть і франки зброю,
Тоді не знатимете більше воєн".
Віддав Марсілій рукавицю мовчки.
Аой!