Та ось у двір влетіли Ірмфрід і Гаварт, кожен з тисячею тюрінг-ців і данів, і зчинили між собою колотнечу, а потім розпочали такий правний кінний бій зі списами, що в кожного, хто на них дивився, аж серце тьохкало. Ратища ламались, мов соломинки, тріскалися краї щитів. Від кінського тупоту дрижали стіни зали й палацу. За списами не видно було сонця.
Змагання не припинялися від ранку до обідньої пори, і жодна сторона не поступалася. Нарешті дали сигнал іти обідати.
Король Етцель звелів припинити бій, хоч він і не був закінчений. Тут і там герої зіскакували з сідел, підбігали до слуг, щоб забрати коней.
Аж ось один пишно вбраний, пихатий гуннський молодик, що, мабуть, зібрався до своєї коханої, в'їхав верхи на коні у двір. Шолом його був прикрашений жовтими, фіолетовими і рожевими стрічками, щоки підфарбовані, а в гриву коня вплетені квіти.
Фолькер сказав Гагенові:
— Це один із тих, хто підкрадався вночі, щоб убити нас. Його ніхто не викликав на змагання, а він приїхав, та ще й бундючиться, мов той павич. Півня треба поскубти!
Король Гунтер спробував заспокоїти шпільмана.
— Ми не повинні подавати привід до сварки,— сказав він.— Треба зробити так, щоб ми не були винні.
— Хай буде по-вашому,— погодився Фолькер.— Тільки в мене дуже сверблять руки, і я повинен їх почухати. Змагання ще не закінчилися. Король з дружиною ще сидять біля вікна, і грати може кожний музика.
І він, узявши в руки спис, кинувся до дженджика й проколов його. Від Фолькерового удару молодик вискнув і впав у свою ж кров.
Слідом за Фолькером помчав Гаген із загоном і вмить зайняв двір.
Побачивши, що скоїлося, гунни скочили на коней і закричали, що вони помстяться Нібелунгам.
— Гурт на гурт! — заволав Гаген і підострожив свого коня, але Етцель уже біг на подвір'я, щоб припинити кровопролиття. В одного свого воїна він ухопив коня, в другого вирвав меч, у третього — спис і на всіх нагримав гучним голосом:
— Назад, назад, тут не було злого наміру! Спіткнувся Фолькерів кінь! Я бачив це на власні очі! Назад, воїни! Стався нещасний випадок! Назад! Вам наказує король! Назад!
Рицарі почали ремствувати — адже вони бачили, що Фолькер напав перший.
Припинивши сварку, король Етцель запросив гостей до трапези. Але Крімгільда не заспокоїлася. Вона звернулася до Дітріха Бернського.[131]
— Прошу у вас захисту і допомоги,— сказала вона.— Гаген скривдив мене, Фолькер — моїх воїнів. Хіба мене, королеву, тут справді нікому захистити?
Дітріх промовчав.
— Облиште думки про помсту, вельмишляхетна королево,— обізвався сивий Гільдебранд.— Кожен має рано чи пізно примиритися зі своєю долею. Через скарб ви збираєтеся вбити своїх братів! В цьому не розраховуйте на мій меч!
— Не просіть у нас, королево, допомоги, якої ми не можемо вам надати! — докинув Дітріх.— Ваші родичі прийшли сюди, покладаю-чись на вашу вірність. Вони — гості мого короля, тому я не виступлю проти них. Я не погоджуся на безчесну помсту.
Тоді Крімгільда звернулася до Бльоделя, який все ще був у дворі. Вона сказала, що обдарує його дуже багатими землями.
— Ясновельможна королево, я не можу наважитися! — відповів королів брат.— Етцель розгнівається. Він такий приязний до ваших людей, що ніколи не пробачить мені, якщо я виступлю проти них. А його гнів страшний!
— Вельможний князю,— не відступалася Крімгільда,— а хіба то добре, що ваш брат так зневажливо ставиться до вас, зазіхає на ваші землі і людей? Це обурливо, це несправедливо! Ви — володар багатьох земель, і тому ваші справи я беру близько до серця. За вашу допомогу я дам вам багато золота. Стільки, що його не зможе перевезти за один раз тисяча мулів. А до того ще й гарну дівчину. Я знаю, що ви давно про неї мрієте. Ви будете князем і пануватимете над багатьма людьми. Що ж до дівчини, то в мене є сила, аби її впокорити.
Бльодель згадав дівчину, про яку вже давно мріяв, і, спонукуваний жадібністю, пристав на пропозицію королеви.
— Тепер ідіть до зали на бенкет, вельмишляхетна володарко,— сказав він.— Я зчиню з рейнцями сварку, захоплю Гагена і кину його до ваших ніг. Він повинен спокутувати свій нечуваний злочин — інакше я не зможу далі спокійно жити!
Після розмови з королевою Бльодель пішов до своїх рицарів,— а їх було три тисячі,— і наказав озброїтися. А Крімгільда пішла до святкової зали. З собою вона привела свого сина Ортліба. Хай він побачить, як упаде голова її ворога!..
Крімгільда розраховувала також і на іншу обставину. Якщо Бльодель не зможе зчинити сварки, то для цього стане в пригоді хлопчик.
Коли Етцель побачив свого сина, він гордо сказав Гунтерові:
— Любий брате, ось моя плоть і кров! Хіба не ставний мій син?! А як він підріс! Любий свояче, Ортліб — і ваша плоть та кров. Він належить до вашого роду — тож буде мужнім героєм. Я дам йому дванадцять королівств. Було б добре, якби він замолоду пройшов у вас науку. Я прошу вас: візьміть королевича як живу заставу з собою [132] на Рейн на знак моєї симпатії до вас. Я віддаю його у ваші руки з повною довірою! Виховайте його чесним рицарем за своїм взірцем, а коли він виросте, то буде допомагати вам у боротьбі проти ворогів.
Король сказав це так голосно, щоб чула Крімгільда. Мабуть, він здогадувався, що вона затіває щось погане.
Як того вимагає звичай, король Гунтер зважував сказане Етце-лем. Однак Гаген випередив його:
— Я не вірю, що хлопець поїде з нами у Вормс.
Етцель онімів, його пойняла туга. Йому ніби ножем ударили в серце, забракло дихання. Бургундські королі зблідли від гніву. Присутні гадали, що це лише вияв брутальності Гагена, а насправді нічого лихого не станеться. Однак біда вже дала про себе знати, тільки у святковій залі про неї ще нічого не відали.
ЯК ДАНКВАРТ УБИВ БЛЬОДЕЛЯ
— До зброї! — крикнув Бльодель, і зразу вояки
всі, як один, три тисячі помчали залюбки
до зали, де із слугами до столу Данкварт сів.
Так виник між героями страшний, всежерний гнів.
У той час, коли Данкварт із своїми слугами сидів за столом, у залу ввійшов озброєний Бльодель. Данкварт зустрів його щиросердо і приязно запитав, що він хоче.
— Краще помовч! — перебив його Бльодель.— Твій брат убив Зігфріда, тому ти і всі, хто з тобою, повинні за це поплатитися!