Франц Фюман
Пісня про Нібелунгів
у прозовому переказі
Переклад Миколи Настеки
ЯК ЗРОСТАЛА КРІМГІЛЬДА ИРИ КОРОЛІВСЬКОМУ ДВОРІ У ВОРМСІ
Ідуть до нас сказання предивні з давнини:
про витязів діяння, як билися вони,
як учти учтували, як голосили вдови,
як царства будували... Хто слухати готовий?*
* Тут і далі віршовані тексти подаються в перекладі Олександра Мокровольського.
Багато дивовижного дійшло до нас від сивої давнини: перекази про вчинки преславних героїв і їхні злигодні, про святкові розваги і крики розпачу, про герці сміливців.
За тих далеких часів жила собі в Бургундії дівчина. Вона була така гарна, що кращої годі було й шукати в країні. А до того ще й доброчесна, шляхетна на вдачу. Молоді рицарі мріяли взяти її собі за дружину, а всі дівчата заздрили їй.
Звали ту дівчину Крімгільда."Троє благородних і багатих витязів дбали про неї: Гунтер, Гернот і юний Гізельгер. Це були її брати, щедрі нащадки вельможного роду, неймовірно дужі, чудові воїни. Вони разом правили своєю країною. їхню матір звали Ута, а батька — Данкрат. їхній королівський двір був у Вормсі на Рейні. До королівського почту належали випробувані воїни: Гаген із Троньє, брат його Данкварт, потім Ортвін із Меца, славнозвісні маркграфи Геро і Екеварт, які свого часу боролися з поганами на Ельбі, шпільман Фолькер з Альцая, кухар Румольд, чашник Зіндольд, камергер Гунольд та багато інших, чиїх імен сьогодні ніхто не пам'ятає. А для того, щоб оспівати їхні подвиги, забракло б цілого людського життя.
Якось Крімгільді наснилося, що вона приборкала гарного дикого сокола. Аж раптом на сокола накинулись два орли і розшматували його. То було жахливе видовище.
Про свій сон Крімгільда розповіла матері. Та вислухала і сказала:
— Сокіл, що ти його приборкала,— то гарний шляхетний молодик. Якщо небесні сили не втрутяться, то незабаром ти втратиш його.
А Крімгільда на те: [9]
— Якщо ви говорите таке про мого коханого, люба матусю, то краще мені не виходити заміж. Тоді я ніколи не звідаю горя і весела буду до самої смерті.
Проте мати була іншої думки:
— Не зрікайся, доню,— сказала вона.— Тільки завдяки любові хороброго рицаря ти звідаєш щастя і краса твоя розквітне уповні.
Однак Крімгільда не послухала матері. Щоб, бува, радість не кінчилася стражданням, що нерідко трапляється з жінками, вона навіть гадки не припускала про любов. Отак вона думала перехитрити долю. Це тривало довго. Але ви дізнаєтеся, як один витязь проведе її додому; це він буде тим соколом, що з'явився їй вві сні. Та близькі родичі Крімгільди вб'ють його. Згодом це спричиниться до страшної помсти...
ЯК ЗРОСТАВ ЗІГФРІД ПРИ КОРОЛІВСЬКОМУ ДВОРІ У КСАНТЕНІ
Тоді-то в Нідерландах зріс королевий син,
у Зігмунда й Зіглінди знайшовсь на радість він;
була у них столиця, у всьому світі славна,
на Нижнім Рейні город, що звався Ксантен здавна.
В той час у Нідерландах підростав королевич. Його батька звали Зігмунд, а матір — Зіглінда. їхній замок стояв у Ксантені на Нижньому Рейні. Хлопця звали Зіг-фрід. Він був іще молодий, але його вже добре знали у всіх християнських країнах. Це тому, що Зігфрід вистояв у найнебезпечніших пригодах. Всі жінки були зачаровані ним. Найкращі рицарі змагалися, щоб навчати його рицарської справи, а найзнатніші молодики з усіх усюд ішли до нього в почет: адже він по праву був окрасою королівства і всього рицарства.
І ось настав день, коли Зігмунд і Зіглінда влаштували свято на честь досягнення сином рицарського віку. Свято це було найпишні-ше з усіх свят, відколи світ світом. Усіх, хто цього літа досягнув віку, щоб одержати меч, запросили до Ксантена. Набралося чотириста зброєносців. І кожен з них був не простого роду.
Свято тривало сім днів. Зігфрід був убраний в пишну одіж. [12]
В соборі відправили чудову службу. Потім почалися рицарські розваги. Вони були такі завзяті, що все аж гуло і тремтіли стіни. А людей було стільки, що ламалися помости.
Після змагань на місці турніру у траві виблискували самоцвіти, що повідривались з рицарського одягу та зброї. І той, хто приїхав на Рейн найубогішим злидарем, додому повертався багатієм. Королева Зіглінда знала, що робити. Вона розсипала червлене золото пригорщами. А Зігфрід роздаровував висвяченим у рицарі юнакам маєтки та землі з такою легкістю, ніби це були трісочки потрощеного списа чи щита. Тому багато васалів хотіли, щоб він був їхнім володарем, і підбивали Зігфріда, щоб він забрав корону в своїх батьків. Але Зігфрід не був честолюбний. Він хотів боротися тільки проти несправедливості й проти лиходійства.
ЯК ЗІГФРІД ПРИБУВ У ВОРМС
Він жив, і не журився, і серцем не тужив,
та раптом запалився — почув про диво з див:
про дівчину з Бургундії; почув — і забажав,
та поки він здобув Ті, чималий клопіт мав.
Якось Зігфрід почув, що в Бургундії є дівчина, буцімто краща за всіх дівчат хрещеного світу. І що вона відмовляє кожному, хто приходить її сватати, хоч би то був сам король. Однак це не злякало юнака, і він надумав посватати її. До цього часу він іще не звідав кохання.
Зігмунд і Зіглінда незабаром дізналися про Зігфрідів намір. Це їх дуже занепокоїло, бо вони знали пихатість короля Гунтера й зарозумілість Гагена з Троньє. Та Зігфрід не хотів відмовлятися від свого наміру. Він сказав матері:
— Я ніколи не одружуся з нелюбою. Мені до серця лише Крімгільда. Якщо я не доможуся свого добром, то завоюю те в битві!
— Облиш такі розмови, сину,— сердито і налякано відказав Зігмунд.— Якщо ти збираєшся у Вормс, то можеш назавжди відмовитися від свого наміру. Немає такого володаря, який здобув би Крімгільду силою. Про це знають усі. Та коли вже ти надумав поїхати [13] і тебе не відрадити, то їдь із чималим військом. Я дам тобі підмогу.
Зігфрід усміхнувся і мовив:
— Батьку, я хочу завоювати Крімгільду серцем, а не військом. Для цього ж достатньо мене самого! Я хотів би взяти з собою одинадцять бойових побратимів — не більше!
Почувши це, Зіглінда заплакала. Вона вже бачила свого сина порубаного. Матері й наречені одинадцятьох відібраних воїнів теж плакали, дуже побивалися. А Зігфрід був спокійний. Він казав: