— Гаразд, я зроблю мітку: на його бойовому одязі вишию хрест із найтоншого шовку, і тоді ви зможете потурбуватися про Зігфріда, коли вороги оточать його у рукопашній сутичці!
— Ваше прохання виконаю залюбки, шановна родичко! Обіцяю урочисто!
Отак зрадили Зігфріда.
Так те, що призначене для порятунку, може привести до згуби.
Так може вести людину ненависть.
Так у давні часи плелися підступні інтриги.
Наступного дня вранці Зігфрід з тисячею Нібелунгів сміливо вирушив у похід. Слідом їхав Гаген. Він уважно придивлявся до бойового одягу героя, ніби хотів з'ясувати, з якого шовку він пошитий. Потім стишив ходу свого коня. Коли Зігфрід від'їхав далеко і його не стало видно, Гаген потайки послав у Вормс гінця. [69]
Невдовзі два рицарі примчали у замок. Ніхто не міг розгледіти їхніх облич, бо вони були затулені шоломами, а їхніх гербів не можна було розпізнати, так вони були вкриті пилом.
Прибульці зажадали, щоб їх провели до короля Гунтера, і той негайно прийняв їх. По Вормсу пішла чутка: королі Ліудегер і Ліудегаст дізнались, що Зігфрід вирушив у похід, і воїни відразу відмовилися від нападу.
Задзвонили дзвони. Люди полегшено зітхнули і перестали плакати. Тільки Зігфрід не був задоволений таким поворотом подій. Він сказав:
— Зник мій радісний настрій. Я хотів покарати зухвальців! Ні, легко вам не минеться, зарозумілі королі! Я все-таки поїду і викличу вас на герць!
Гунтер зустрів загін на замковому подвір'ї. Вийшовши назустріч Зігфрідові, він сказав схвильованим голосом:
— Дякую за вашу вірність, шляхетний Зігфріде! Ніхто мені не близький так, як ви!
— Шкода тільки,— усміхнувшись, відповів герой,— що наша пригода скінчилася, не почавшись! Як я радів, що буде битва!
Король Гунтер провадив:
— Замість битви краще поїдемо на лови у Вогезький ліс і розправимося з ведмедями та вепрами, коли не можемо зробити цього з ворогом! Хто бажає прилучитися, будь ласка. А кому хочеться бути вдома з дружиною, той, звичайно, може не їхати. Нехай збавляє час із своєю красунею. Кожен робить те, що йому до вподоби.
— Мені не важко зробити вибір,— сказав Зігфрід.— Я їду з вами. Одного єгеря і двох псів для мене вистачить.
Король Гунтер спитав:
— Ви цього певні, Зігфріде? Я охоче дам вам чотирьох, якщо вони вам потрібні. Ці люди знають ліс, кожну стежину і всі місця, куди сходиться на водопій звірина. Вони вас поведуть куди треба.
Зігфрід пішов до Крімгільди — попрощатися перед полюванням. А король Гунтер і Гаген залишилися вдвох. Гаген щось говорив, а Гунтер слухав.
Над Вормсом лунали церковні дзвони, сміялися жінки, сурмили мисливські роги.
ЯК УБИЛИ ЗІГФРІДА
Укупі Гунтер із Гагеном лови урядили,
і запросили рицарів на лови неправдиві.
Із ратищами гострими на зубра та на вепра...
А що ж іще сміливцям робити серед дебра?
Коли Зігфрід зібрався йти, Крім-гільда заплакала. Цього вимагав звичай.
— Бувайте здорові і не плачте! — сказав на прощання Зігфрід і поцілував дружину.— Далебі, після ловів лишимося живі-здорові. За кілька днів буду вдома, а поки розважайтесь і не сумуйте!
Крімгільда вже не сподівалася, що знов побачить Зігфріда живого. Вона згадала, про що вони говорили з Гагеном, кожне слово і кожний погляд, і їй заболіло серце. Вона закричала:
— Ох, краще б я на світ не родилася! Краще б мені померти! Вона хотіла про все розповісти Зігфрідові, але не наважилася.
Він не повірить! І знову почала просити:
— Не їдьте сьогодні на лови! Прошу вас заради нашої любові! Чимало рицарів залишається вдома, навіть мої брати Гернот і Гізе-льгер. Не їдьте і ви! Мені снилися два диких кабани. Вони гналися за вами лугом, і всі квіти ставали червоними. Залиштеся зі мною, благаю вас!
Зігфрід усміхнувся.
— Я боюся, щоб не скоїлася біда! — побивалася Крімгільда.— Тут є такі люди, які дивляться на нас скоса. Це наші вороги. Вони ненавидять нас, кують лихо. Залиштеся вдома, любий! Хоч раз послухайте мене!
Усміхнувшись, Зігфрід відповів:
— Чого ви турбуєтесь? За кілька днів я повернуся назад. Все буде гаразд. У мене нема ворогів! Тут кожний ставиться до мене по-доброму, і я довіряю кожному. За віщо ж мене ненавидіти?
— О Зігфріде! Я боюся за ваше життя! Мені снилося, що дві гори обвалилися й поховали вас. Залиштеся, коханий! Не завдавайте мені горя!
Зігфрід усміхнувся, обійняв дружину, намагаючись втішити її поцілунками, однак це йому не вдалося. Так він і пішов, не заспокоївши її. [71]
Більше їм ніколи не судилося побачитись.
Перед замком зібрався гурт мисливців. Гернота і Гізельгера серед них не було. Всі люб'язно й шанобливо привітали Зігфріда, а король Гунтер — особливо щиро. З вікон махали руками жінки.
У веселому настрої ловці рушили до Рейну. Попереду їхали підводи з хлібом, м'ясом, рибою, вином і всім іншим, необхідним для гарних ловів. Там був також ловецький одяг.
Через якийсь час дісталися до великого узвишшя. Тут було сухо, хоч і знаходилося воно серед боліт. Отаборилися. Окинувши поглядом ловців, Гаген сказав:
— Якщо не заперечуєте, то давайте розійдемося поодинці і нехай кожен полює сам. А потім подивимося, хто чого вартий. А як закінчаться лови, переможців вшануємо по заслузі.
Почали ділити єгерів і собак.
— Мені вистачить одного пса,— сказав Зігфрід,— тільки такого, який добре бере слід і вільно почувається в лісі, тоді й лови будуть чудові.
Йому дали досвідченого єгеря і справного пса.
Отепер Зігфрід покаже своє мистецтво! Від його погляду не сховається ніщо, від його коня і зброї не втече ніякий звір!
Тільки почали полювати, а Зігфрід уже повалив молодого дужого вепра. Сьогодні це був перший ловецький трофей. Потім навісним ударом Зігфрід убив могутнього лева, далі лося, зубра, тоді чотирьох турів. Після них здолав лютого звіра — шельха. Тепер такий звір ніде не водиться.
Не минуло й години, а вже стільки дичини встиг уполювати Зігфрід!
Це стурбувало єгеря. Він взяв пса на ланцюг і сказав Зігфрідові:
— Хоч трохи залиште нам дичини на пізніше. А то за один день зовсім спустошили і ліс, і долину.
Цей жарт сподобався героєві, і він весело засміявся. Потім Зігфрід подався далі в хащі, і жодному звірові не вдалося втекти від нього.