Первоцвіт (збірка)

Сторінка 8 з 10

Бурбело Олександра

А у відерце вибирає з печі

Жаринки симпатичний гном.

З них, ніби з пазлів, вогнище змайструє,

Щоб почитати перед сном казки.

Та прилетіла спритна Повітруля

Й газету в мене – смик із-під руки

– Невже ще літер ти не знаєш досі?

Беруся до читання вголос я.

Ці двоє зручно сіли на порозі,

До казки прислухаючись здаля.

З Новим роком!

Чудовий вечір! Вата, мов сніжинки,

Біліє поміж зелені гілок.

Зійшлися колом ми біля ялинки

Й, радіючи, пішли в танок.

Замерз сріблинками святковий "дощик" –

Мов інеєм хвоїночки взялись.

– Зваримо тобі смачненький борщик! –

Жартуємо, як навесні колись.

А Дід Мороз розправив довгі вуса

Та білозубо усміхнувся нам

Мішечок із цукерками – спокуса!

І кожного вже пригощає сам

А де ж Снігуронька? Така щаслива

Кружляє вона в колі малюків.

І оплесків – не дощ, а злива!

І знову танці, радощі та спів!

Казкова Україна

Є в нашій любій Україні

Ліси, і ріки, і моря.

Небеса над нею лебедині.

Все це – Батьківщинонька моя!

Влітку квітне, наче диво-ружа,

Восени, як яблуня, ряхтить.

Подарує взимку тобі, друже,

І Святки, і снігову блакить.

А навесні барвіночком зеленим

Знов зігріє серденько мені.

Стільки радості та щастя – леле!

– На цій рідній, батьківській землі.

Ранок заглядає у віконце

І дзвенить пташиним голоском.

День нас веселить ласкавим сонцем,

Добрих вчинків диво-колоском.

Привiтання зi святом!

Було чи ні? В цей літній вечір

Прибігла лісова малеча –

І мишенята, й ведмежата,

І білченята, і зайчата –

"Казковий вечір" привітати,

Про себе казку розказати.

Співочі птахи прилетіли,

На вікна всілися несміло.

І кожен – його добра ласка –

Приніс про себе диво-казку.

Прибігло мишеня-норушка,

І жабенятко-скрекотушка,

І невеличке вепренятко,

Маленьке сіре вовченятко

Розповісти про давню звичку

З собою брати рукавичку.

– То наша затишна хатинка, –

Прохрюкала малеча-свинка.

А ще в дарунок для газети

Лишили їй свої портрети,

Щоб знали діти-читачата,

Які в них друзі є – звірята.

Усі герої казочок

Для розумненьких діточок.

Земля прекрасна

Земля прекрасна, Боже ж мій!

Які величні її гори...

А як чарує сніговій!

А небо, небо неозоре!

Земля прекрасна, Боже ж мій!

Все різне, і усе злилось

В єдину радісну кантату

І цвіт полів, і шум колось,

І гори Криму, і Карпати,

Південний Буг і ніжна Рось.

Жар літа і мороз зими,

Листків осінніх каруселі.

Мабуть, тому й щасливі ми,

Що ці краї нам за оселю

І тут нам жити між людьми!

Стежки всі обійти зумій,

Дива усі пізнай стозоро,

І цілий світ добром зігрій,

Як у нас кажуть, в добру пору.

Земля прекрасна, Боже ж мій!

Снiгопад

Цей сніг прийшов тихесенько вночі

Порозстилав м’які, пухкі доріжки.

А потім хрумав білі калачі

І ліг на пуховик спочити трішки.

Уранці вибивав пуховика,

І розлітались весело пушинки.

А ми ліпили з них сніговика

І звали їх по-своєму – сніжинки!

Стрiчаймо весну

У вінку з рожевого інею,

Наче з пір’ячка снігурів,

Зустрічає весну із вирію

Україночка-вишня з гаїв

Зупинилась обабіч поля,

Задивилася в далину.

Підійшла ще й гінка тополя,

Теж очікує на весну.

А схід сонця – стигла калина

Над морозивом сніговим.

Скоро, скоро весна прилине

Весна-веснонька – диво з див!

Осiннe щастя

– Нарешті, осінь, – золотіла слива

Крізь роси у барвистому саду. –

Було, усе до неї йду та йду …

Тепер же сяю радістю, щаслива!

А поряд вишня у рожевім листі,

Калина – у кораловім намисті

Та рясні верби ген, понад рікою,

Що нині розлучилися з журбою.

Всім осінь дала часточку краси.

І ти у неї щастя попроси!

Прославилася щедрістю чаклунка –

Нікого не лишить без подарунка!

Невiсточка

Золоті монетки листопаду

Сиплються з берізоньки дощем.

До багачки осінь на пораду

Йде, закутана туманом, як плащем.

Підійшла, вклонилася низенько:

– Дозволь слово мовити тобі.

Бачиш, я стою – нещасна ненька

У туманах, горі та журбі.

Розумієш, три синочки маю.

Меншенький лишився при мені,

Жовтень з Вереснем – уже й не знаю …

Десь далеко … ген, на чужині.

Бо не маю я грошей для діток.

Чим я можу їм допомогти?

Вересень забрав останні квіти,

Жовтень тільки й вимовив: "Прости".

По світах шукають собі долі.

А тепер, боюся, й Листопад …

Десь подався парубок у поле,

А чи він повернеться назад?

Мовила берізка співчутливо:

– Заберіть багатство все моє.

Знайте, і без нього я щаслива,

Коли син ваш біля мене є.

Машенька

Брату Роме

Машенька – имя чудесное,

Имя из сказки, из песни.

Машенька – милое личико.

Машенька – как земляничка.

– Сколько же лет тебе, пташенька?

– Пять! – улыбается Машенька.

– Пять? Ещё столько пятёрочек,

Сколько на небе-то звёздочек!

Ещё расти тебе, милая,

Умной, веселой, счастливою.

Папиных глаз синевою

Всех ты ласкаешь любовью.

Маминой милою ласкою

Очаровала всех сказкою

Сбудутся пусть же мечты –

Станешь красавицей ты.

Лучше, чем лебедь-царевна,

Лучше, чем все королевны.

Роман

Роман – как это романтично,

И я тебе признаюсь лично:

Ты как любимый мой герой

Из фэнтези, но только свой.

Ведь ты мой брат, а я – сестра,

И тайну мне открыть пора:

Компьютерный могучий бог –

Артемис Фаул быть им мог –

Вот книги Колфера о нём,

Нам кажутся чудесным сном.

Всё о тебе, Роман мой милый,

Живи же радостно, счастливо!

Гном

Жил в домике лесном

Весёлый гном.

Он песни пел по вечерам,

Что было слышно даже нам.

Он зверям сказки сказывал,

Истории расказывал.

Но жил он в доме не один,

Имел он в доме девять льдин.

И очень-очень удивлялся,

Когда он в льдине отражался!

Так жил он в доме, не тужил,

И сам свой домик сторожил.

Оселя осенi

Плаче осінь-сиротинка

В старій груші у дуплі;

– Тісно тут! Затерпла спинка,

Терпнуть рученьки малі.

Зашуміла садом злива:

– Я палац тобі зведу!

– Будеш жити в нім щаслива

Та й забудеш про біду.

І постала враз оселя:

Килимами в ній поля,

Хмари – то висока стеля,

А підлога – вся земля.

Осінь випросталась враз:

– Цей палац мені якраз!

Осiннi радощi

У вишиванки прибралися черешні –

Усміхнувся, звеселився гай:

– Ще б музик! Ой, ви мої сердешні,

Ану, вітре, на сопілці грай!

З листя виплели собі віночки,

Що палають ясно, як зоря:

Отакі-то в гаю любі дочки –

В женихи б їм принца, короля!

Щедро цих красунь обдарувала

Українська матінка-земля.

Золоте гаптують покривало

Для матусеньки ліси й поля.