Верденська кампанія
На кінець 1915 р. німецькі армії всюди перемагали, але їхні перемоги ніяк не наближали кінця війни. Терпіння цивільного населення, що їх тримало, почало вичерпуватись.Суттєва фронда вдома, очолювана Гіндебургом і Людендорфом в армії, але також підтримувана й канцлером Бетманом Голльвегом, закликала усунути Фалькенгайна. Фалькенгайн все ще користався довірою в кайзера, якого обурювала така спроба зазіхнути на справи його компетенції, та непохитно вірив, що перемоги можна досягнути тільки на заході. На доброму ґрунті від зважив, що головним його противником відтепер була не Франція, сили якої сягали виснаження, але Британія. Англійські армії були все ще свіжі та здебільшого не зав'язані до бою, а її влада над морями не тільки втримувала блокаду Німеччини, але лишала відкритими шляхи зв'язку зі Сполученими Штатами, від чиїх постачань Союзники дедалі більше залежали. Аби впоратися з цим останнім, Фалькенгайн спонукав до необмеженого ведення бойових дій підводними човнами, що ми ще розглянемо у свій час. На суші, однак, він вважав, що головною зброєю Британії були не її власні необстріляні армії, але ж арміїї союзниці її, Франції. Коли б вдалося завдати Франції такого нищівного удару, аби та запросила замирення, "англійський меч", за виразом Фалькенгайна, було би вибито в неї з рук. Але ж, зважаючи на випробувану й ладну тактику оборони на Західному фронті, як було це зробити?
За вирішенням Фалькенгайн звернувся до методу, який він уже використав з блискучим успіхом на сході: виснаження. Треба було буквально вицідити Франції кров до загину, винищивши її армії. Французів треба було змусити атакувати, аби повернути землі, які вони не можуть собі дозволити віддать, а зробити це малося на фортеці Верден. Сам Верден не мав жодного стратегічного значення, але знаходився на гребені вразливого виступу та був історичною пам'яткою, з якою пов'язані всі славетні військові звитяги Франції. Фалькенгайн вважав, що Жоффре просто не міг не захищати його, або втративши його, не здобути назад. Німецькі армії неминучо зазнали би втрат атакуючи, але ці, гадав він, буде зведено до найменших ефективним використанням прийомів, з яких він так успішно скористався при Горлиці–Тарнову: несподіванка, добра штабна робота, та над усе — значна перевага в артилерії. Отож 21 лютого 1916 р. після 9–годинного артобстрілу з майже 1000 гармат, почалась атака.
Фалькенгайн був правий. Жоффре вважав Верден стратегічно мізерним і ледве ніяк не розбудував захист, але політичний тиск внеможливив його залишити. Під командуванням генерала Філіппа Петена, чия вперта віра у могутність оборонної тактики досі позбавляла його просування по службі при начальниках, затятих до наступу, французькі війська виконували наказ битися за кожну п'ядь землі та контратакувати, аби відбити втрачене. Виснаження давалося взнаки на обидва боки: французи завдавали стільки ж втрат, скільки несли самі. Петен робив усе можливе, аби зберегти війська та чергував загони, аби дати перепочить, але Фалькенгайн мусив вкидати людей до бою з усе більшим відчаєм. Саме гармати правили на бойовищі: на кінець червня, коли німецькі атаки нарешті заникли, артилерія з обох боків витворила такий кошмарний краєвид, якого світ не бачив досі. До того додавалися жахи, накоєні газом та вогнеметами у близькому бою. Загальні втрати сягнули півмільона людей і скільки з них досі лежать поховані у землі тої застеленої тілами трупарні ми ігколи не дізнаємось. Верден лишився у французьких руках. Для французів це була звитяжна перемога, яка, одначе, ледве не зламала хребет їх армії. Для німців це була першою незаперечною поступкою, тяжким ударом по моралі і народу, й армії, та Фалькенгайн заплатив тому ціну. У серпні його усунули від командування, і кайзер прикликав Гінденбурга з вірним Людендорфом обіч, аби той зайняв пост голови Генерального штабу.
Битва на Соммі
На цей час на Західному фронті розгорталися наступні події. Ми вже бачили, як на конференції в Шантільї минулого листопада Верховне командування погодилося, що в 1916 р. Союзники з'єднають сили зі сходу та заходу у спільному наступі. Західним внеском мала стати атака англійської та французької армій на ділянці їхнього сусідства на схід від Ам'єна на річці Соммі. Первісно планувалося, що використані сили будуть з обох боків приблизно рівні, але коли наступ розпочався в липні, тажка зав'язаність під Верденом скоротила французьку частку до шести дивізій першої лінії фронту на противагу 19–ти англійським. Британці не скаржилися. Це було випробування, до якого їхні Нові армії готувалися попередніх два роки. Їхні приготування були такі ж скрупульозні, далекосяжні та яснозначні, як ті до висадки в Нормандії 28–ма роками пізніше. Наступу передував тиждень артилерійського бомбардування, де було витрачено півтора мільони снарядів. "Ніколи ще так легко не різали ми колючий дріт, — писав генерал Хейг напередодні битви, — і не проводили таку ретельну артпідготовку". Настільки ефективною він вважав її, що багато хто з 120 000 солдат, що вискочили з окопів вранці 1 липня навіть геть не були споряджені до атаки, а натомість обтяжені знаряддям на укріплення позицій вже завойованих для них артилерією.
Не так сталося, як гадалося.Значний відсоток вистрелених снарядів, нашвидку вироблені некваліфікованими руками, не розірвались. Ті, що таки вибухнули, не змогли зруйнувати захисні споруди, видовбані глибоко в вапнякових пагорбахах, звідки, перечекавши артобстріл, з'явилися кулеметники, аби впритул поливати вогнем довгі ряди переобтяжених військ, що тьопали до них по голих вапнякових схилах. Варто було початися битві, як налагоджена взаємодія між піхотою й артилерією, від якої стільки залежало, розтанула в тумані війни. Надвечір 21 000 людей загинули чи пропали безвісті.
Якби битва скінчилась ефектним успіхом, ці втрати, що були не гірші за багатокрот більші понесені французькою та російською арміями за минули два роки, ймовірно вважалися б сприйнятною ціною. Натомість вони стали, в англійській спільній пам'яті, втіленням нездарливого командування та безглуздої пожертви. Бо вдалось ніяких перемог. Атаки тривали наступні чотири місяці. На той час Союзницькі армії просунулися вперед миль на десять, поле бою при Соммі було встелено тілами, як при Вердені, та розрито в безживний місяний краєвид, а Союзники втратили 600 000 чоловік. Щодо обсягу німецьких втрат тоді точилася запекла суперечка, але ймовірно були вони не менші союзницьких, а страждання військ під безперервним вогнем артилерії не менш жахливими. Оскільки ціль наступу від самого початку була неясна — сподівання Хейга на злам подій ніколи не поділяли його підлеглі командири — Союзники оголосили перемогу з точки зору виснаження. І справді, на кінець року вони, подібно до німецьких супротивників, не бачили іншого шляху виграти війну.