— Довгий Карабін.
Делавари аж здригнулися з подиву, почувши це загальновідоме ім'я. Вони таки направду тільки тепер уперше довідались, що цей славнозвісний серед індіянських союзників Франції вояк опинився в них у руках.
— Що це мій брат каже? — запитав Твердосердий тоном, який далеко відбігав від звичної стриманості індіян.
— Гурон ніколи не бреше! — холодно заявив Магуа і, спершися головою до стіни хатини, прикрив смагляві груди своїм легким плащем. — Нехай-но делавари перелічать бранці в, і вони знайдуть одного, що шкірою ані білий, ані червоний.
Запала довга й ваговита мовчанка. Ватаг осторонь порадився з товаришами, а тоді вирядили посланців зібрати інших старших племені.
Вояк за вояком входили досередини, і кожен, дізнавшись про важливу новину, що приніс Магуа, виявляв свій подив звичайним для індіян тихим горловим вигуком. Звістка переходила з уст в уста, аж урешті все селище пойнялося збудженням. Жінки покидали працю, силкуючись уловити хоч слово, необережно зронене яким-небудь вояком на раді. Хлопчаки облишили свої забави і безстрашно шмигали серед батьків, цікаво до них приглядаючись, коли чули голоси захоплення рідкісною сміливістю ненависного розвідника. Одне слово, всі інші клопоти було відкладено, аби плем'я могло вільно, як того звичай вимагає, віддатись такій поважній справі.
Коли збудження трохи вщухло, старші вояки заходилися цілком поважно роздумувати, як же слід повестись у цій дражливій ситуації, так щоб і честі племені не закаляти і щоб його інтересам не пошкодити. Під час усієї цієї заметні та наради Магуа як сів на одному місці, прихилившись до стіни хатини, так і сидів там непорушно, наче цілком байдужий до того, що діялось довкола. А проте він не пропустив повз увагу анінайменшої дрібниці, що могла б свідчити за наміри делаварів. Добре Магуа знав вдачу делаварську, тим-то передбачав, яка буде їхня ухвала; і часто він вгадував думку цих вояків, можна сказати, ще до того, як вона сформувалася в них у голові.
Рада делаварів була коротка. Коли вона скінчилася, загальна метушня показала, що зараз має урочисто зібратись геть усе плем'я. Оскільки такі збори траплялися зрідка, і то лише в разі прикрої потреби, хитрий гурон, який сидів осторонь, пильно до всього приглядаючись, зрозумів, що надходить пора довершити його плани. Отож він вийшов з хатини й мовчки пішов на майдан перед табором, де вже почали збиратися вояки.
Минуло з півгодини, поки зійшлося докупи ціле плем'я, не виключаючи й жінок та дітей. Час цей потрібен був на те, щоб належно приготуватись до таких урочистих і надзвичайних зборів. Але коли сонце підбилося над верхів'я тої гори, що під нею отаборилися делавари, більшість уже сиділа на місцях. Яскравий промінь, пробившись крізь крони дерев на вершечку гори, освітив людський тлум, такий серйозний, уважний і зосереджений, що подібного до нього навряд чи й бачило сонце. Загалом зібралося тут понад тисячу душ.
Завдяки природній стриманості індіян на таких сходинах ніколи не трапляється, щоб який нетерпеливець, вганяючи за дешевою славою, порушив слухачів своїх до хапливої і нерозважливої суперечки. Такий поспіх та зрозумілість раз і назавше позбавили б його всякої поваги. Викласти суть справи перед зібраним людом годилося саме найстаршим і найдосвідченішим воякам. І допоки один з тих вояків упаде в слово, ані вояцькі звитяги, ані природний хист чи слава промовця не дають нікому права почати першому. Ось і тепер похилий віком вояк, що мав забрати голос, сидів ще мовчки, видимо пригнічений вагою справи, що її малося полагодити. Затримка цього разу тяглася довше звичайного, але навіть найменший хлопчина нічим не виказав своєї нетерплячки або подиву. І тільки вряди-годи той чи інший з присутніх підносив погляд від землі й позирав у бік однієї хатини, власне, тільки тим і відмінної від решти, що була вона краще захищена проти негоди.
Нарешті натовпом перебіг тихий шурхіт і всі, наче в спільному пориві, звелися на ноги. Ту ж мить двері хатини відчинилися, і троє чоловіків, вийшовши з неї, повільно рушили до майдану. Всі троє були похилого віку, старіші за найстаріших вояків, присутніх тут, але той, хто йшов посередині, спираючись на своїх товаришів, досяг таких літ, як рідко буває поміж смертних. Постать його, колись висока та струнка, мов кедр, тепер зігнулась під тягарем своїх понад ста років. Пругка й легка індіянська хода зникла, і він ступав, насилу переводячи ноги. Його темне зморшкувате обличчя становило якийсь дивний контраст з сивим волоссям до плечей, таким довгим і густим, що запевно цілі покоління перейшли відтоді, як їх останній раз підстригувано.
Одіж на цьому патріархові — бо саме так годиться його назвати, з огляду на його вік, походження та повагу між одноплемінців — була багата й пишна, хоч і подібна до звичайного делаварського строю. Її було пошито з найкращих шкур, очищених від хутра, щоб мати де зобразити різні бойові подвиги, вчинені замолоду. Груди йому були в медалях: то з битого срібла, а то одна-дві навіть і з золота — все дарунки різних християнських можновладців з-продовж тривалого його віку. На руках і ногах у нього виблискували різні золоті браслети. Голову його, тепер укриту буйним заростом, оздоблювала подоба пласкої діадеми, своєю чергою прикрашена більш чи менш блискучими дрібничками, та троє обвислих струсевих пір'їн. Пофарбовані на чорне, ці пір'їни різко виділялись на тлі сніжно-білого волосся. Срібло покривало мало не весь його томагавк, а колодка ножа вилискувала, наче ріг із щирого золота.
Скоро тільки трохи вляглося перше збудження від несподіваної появи "шанованого всіма старого, як з уст в уста прокотився шепіт: "Таменунд". Магуа не раз чув про цього мудрого й справедливого делавара, якого поголос наділяв рідкісним даром спілкуватися і Великим Духом. Певно, саме ця слава спричинила те, що потім білі загарбники давньої іидіянської землі перенесли його ім'я, дещо змінене, на гаданого святого — охоронця всієї величезної держави[31]. Отож гуронський ватаг поспішив витиснутись на кілька кроків з юрби, аби ближче приглянутись до рис людини, слово якої мало так багато заважити в його планах.