Тримаючись на плаву, люди потяглися до сітки над головою. В дротяне плетиво уп'ялися десятки рук. Од ваги тіл бокове кріплення не витримало, і сітка в кількох місцях відпоролася від палубного настилу. Один її край, в підніжжі оглядового майданчика, на якому стояв. Мукудорі, повис у воді. Люди, хапаючись за нього, мов по сходинах трапа, полізли вгору.
Ще мить — і вони на волі, переб'ють екіпаж.
Мукудорі вистрелив. Кілька чоловік, підтятих кулями, сповзло по сітці. Вода забагрянилася.
Почувши постріли, з кубриків вибігла решта команди.
— Що тут діється? — нічого не розуміючи, запитав старший офіцер.
Але, помітивши розірваний дротяний намет і те, як по ньому піднімаються полонені, крикнув:
— До кулеметів! Мерщій до кулеметів!
Солдати кинулися за ходову рубку, де на триногах, зачохлені по-штормовому. стояли високі станкові кулемети.
Поки розв'язували брезент, полонені після замішання, викликаного смертю товаришів, знову пішли на приступ.
— Чого ти вагаєшся? Стріляй, стріляй, донбутцу![26] — не своїм голосом закричав офіцер.
Мукудорі вистрелив.
І знову кілька забитих посунулося по сітці вниз.
Тепер людей не лякали ні кулі, ні смерть — вони піднімалися дедалі вище. Але не встигли схопитися за ковзкий дерев'яний обвід, як підбіг боцман, ударив по руках каблуками. Бранці, корчачись од болю, відступили.
З-за ходової рубки озвався кулемет. Над палубою просвистіли кулі. Людей вони не зачепили. Кулемети стояли низько, між ними й носовою частиною судна утворився мертвий, що не прострілювався, простір. Кулі сіялися вгорі, з сичанням плюхкаючись у воду.
— Суїфухо! — кинув офіцер боцманові.— До важеля!
Вихопивши з рук Мукудорі карабін, він в упор почав розстрілювати беззбройних.
— Опускай швидше палубу! — гукнув нетерпляче.
Боцман, а з ним Мукудорі, притьмом кинувшись до тумби спускового механізму, натиснули на важіль. Залита водою палуба не піддавалася.
Зрозумівши марність їхніх зусиль і те, що кулемети б'ють у холосту, офіцер заволав:
— Гранати! Біжіть по гранати!
Коли Мукудорі піднявся з відсіку, де лежали боєприпаси, на горішній палубі кипів бій. Полонені, яким вдалося вирватися з "вольєра", захопили півбак і вже підступали до ходової рубки.
Кулеметні черги косили випростаних на повен зріст людей. Ті падали, але знизу на зміну їм піднімалися інші.
Найбільшою загрозою були, звичайно, кулемети. Тому люди почали пробиратися повзком, щоб уникнути куль.
Мукудорі зиркнув на палубу. Там офіцера чомусь не було. Де він? Біля ребристого пілерса валявся його кашкет. Боцман лежав, розтоптаний десятками ніг. У ходовій рубці вахтовий матрос силкувався тримати баржу на заданому курсі. Вона погано слухалася стерна, провалювалась у глибокі борозни між хвилями, високо злітала на гребенях валів.
Двоє полонених під шквальним вогнем пробралися-таки до ходової рубки. За ними побігло ще кілька чоловік.
Квадратна, з броньованими перетинками рубка мала люк знизу, що вів кудись у черево судна, і вхідні двері з горішньої палуби. Ці двері зараз були зачинені зсередини. Полонені намагалися їх відчинити.
Все — даремно! І двері, й ілюмінатори були наглухо задраєні.
За рубку потикатися не наважувались — звідти сипали вогонь кулемети. Лишалося єдине: захопити рубку й через неї проникнути всередину баржі та на її корму.
Натовп сунув до лобового скла, за яким стояв стерновий.
Гатили кулаками, але скло було надто товсте. Тоді один із полонених угледів на боковій перетинці протипожежний шланг.
— Тримайте! — простяг товаришам кінець із важким металевим брандспойтом.
Удар, другий! На в'язкому склі ілюмінатора розповзлися, схожі на щупальці спрута, лінії.
Та все ж наскрізь ілюмінатора не пробили.
Тоді-то з-за рубки із гранатами в руках вигулькнув Мукудорі. Зорові його відкрилася така картина: люди заповнили майже всю горішню палубу, а знизу піднімалися останні бранці.
Нарешті вони пробили скло. Вахтовий матрос кинув стерно й почав відстрілюватися.
Кулі й хитавиця збивали людей з ніг. Збивали, але були безсилі приглушити їхній гнів і прагнення вирватися на волю.
Зрозумівши, що перед натиском полонених йому не встояти, стерновий, мов пацюк, шугонув у люк й задраїв за собою кришку.
Ходову рубку захопили полонені.
Стривожені стріляниною, на кормі з'явилися кочегари. Ті, що стояли за кулеметами, кивком голови дали їм зрозуміти, щоб вони бігли до Мукудорі. Стріляючи на ходу, кочегари перебігли до рубки.
— Давай, Мукудорі! — крикнув розгарячілий кулеметник.
Мукудорі кинув гранату. Вибух струсонув баржу, ніби вона налетіла на риф. Люди, підтяті осколками, закривавлені повзали по палубі.
— Іще одну! Банзай![27] — підохотив мордатий кочегар.
Мукудорі кинув другу гранату, та вона впала на нижню палубу, в "басейн" із водою.
Поштовх виявився таким сильним, що баржу поклало на борт. Якби не висока хвиля, що налетіла відразу, судну б уже не підвестися — крен був майже максимальний. Проте толку від вибуху ніякого: осколки продірявили тільки борти.
Лишалася остання граната, а полонені й не збиралися здаватись. Видно було, вони намагалися захопити кулемети. Кілька чоловік до них уже підкрадалося. Їх одразу ж і підкосило, і вони так і не підвелися.
Остання граната, кинута Мукудорі, пошкодила ходову рубку, поклала ще з десяток чоловік. От і все! Що ж бо далі?
Замовк кулемет, потім другий. Японці відступали на корму.
— Швидше, Мукудорі! Швидше…
Хтось із полонених сіпонув його за руку, але він зумів вирватися, припустившись до корми. Ось він, рятівний люк! Клацнув металевий глухар. Японці ніби провалилися в безодню.
Екіпаж баржі був загнаний в трюми, за щільно задраєні люки й двері. Палуби захопили повсталі.
ЛАНЦЮГАМИ ПРИКУТИЙ
Кам'яне урвище на схилі лобатої сопки стрімко спадає до води. Вгорі, по щаблистих уступах, тулиться покручений безжальними вітрами кедрач. На маківці вершини — смагло-листа вільха.
Гора нагадує голову потвори. В неї і вмуровано залізобетонний дот.
Між вилицюватими наростами базальтів чорніють дві розкосі поперечні щілини, трохи нижче — губи, зведені саркастичною посмішкою, — третя.
Ці вогнедишні "очі" і "рот" сіють довкола смерть: у доті встановлено гармату середнього калібру та два кулемети.