Орда

Сторінка 46 з 64

Іваничук Роман

У чому Божа помилка?

Кордон між Московією і Україною позначився намистом запізнених білим цвітом кущів калини, які відділили березові сумні гаї від потужних соснових борів, вони нагадували подорожньому, що входить він у край — не кращий і не гірший, але інший, і що обидва краї, кожен із своїм чаром, доповнюють гармонію світу, і ніщо не стоїть на перешкоді їх сусідському існуванню, — чому ж це людина так грубо втрутилася в Господню містерію, для чого стався страшний, сповнений крові і сліз Божий допуст?

Чи не досліджує, не вивчає Бог суть недосконалості людини, поставивши її поруч із досконалою Природою?

Єпіфаній входив у бір, немов у Божий храм. Він надягав на себе білий підризник, єпітрахиль, оперізувався поясом і накидав на рамена фелон: був готовий до вічного повторення великого подглгу Христової любові — відправи Божественної Літургії.

За довгі роки блукань по дну апокаліптичного пекла, в яке, щоб пізнати його, увійшов добровільно, і силою духа свого вирвався з нього, — вперше відчув себе священиком, готовим до єднання з Богом, здатним зануритися в таємницю вічності, перед обличчям якої такими мізерними здалися марнославні прагнення земних можновладців.

У святім Храмі цім із вірою, благоговінням і страхом Божим Господу помолимось! — пролунало урочисто слово Боже в сутінках храму Природи, воно повторилося луною й повернулося до вух Єпіфанія хоровим співом.

— Господи, помилуй! — відповів бір, і Єпіфаній пішов на голос.

Довго йшов, відправляв, ідучи, Літургію, і відповідав йому бір на антифони і ектенії. Йшов піднесений і возвищений, весь світ молився Господу, підносив люд в горі свої серця, дзвенів космос стоголосою молитвою, і дивувався Єпіфаній, що людство, яке склало таку пісню, може опускатися до зла.

Врешті вийшов Єпіфаній на галявину, прорізану биндою струмка, який обмивав оточений людьми жертовний камінь, і падав на нього згори сніп сонячного світла.

— Підійди до нас, отче, — сказав сивобородий старець, — й разом помолимось Даждьбогові, який дав нам світло і тепло.

— Ви молитесь язичницькому Богові? — здивувався Єпіфаній. — Але ж єдиний єсть Бог, Господь Саваоф, і сповнені ним небо і земля.

Старець не звернув уоаги на Єпіфанієві слова; громада людей — молодих і старих, жінок і чоловіків — звела вгору руки і простими, зрозумілими словами дякувала сонцю за хліб, воду, молоко, мед, за радість очищення під промінням небесного вогню.

Молився разом з людьми і Єпіфаній, бо не була ця поганська молитва противна Хриповій науці, і все ж дивувався чернець, що із сивої давнини до нинішніх днів дійшли язичницькі обряди.

— Ти волхв? — спитав Єпіфаній старого.

— Так, я живу вже тисячу літ і знаю, що наш час розпочався набагато раніше, ніж відбулося хрещення на Почайні. Ми вічні і вічну віру русичів мусимо відновити на Україні в цей поганий час. Тільки своя, не принесена чужинцями релігія може втримати нас при житті.

— Найповажніший старче… — Єпіфаній поклонився волхові в пояс, передчуваючи, що в розмові з ним зможе розвіяти свої сумніви щодо помильності чи непомильності Господньої, які вкралися в його душу, коли зайшов у Храм Природи. — Ніколи людський розвиток не повертався до своїх джерел, щоб наново розпочати дорогу, бо таким чином не просунувся б ні на п’ядь уперед: ми повинні нині вдосконалювати, як науку духовності, сущу релігію, а не повертатися до її дитинства — поганства.

— Чи можливо, сину, — спокійно відказав волхв, — щоб отрок, який тільки–но вступив до фари1 зразу ж оволодів премудростями піїтики і риторики? Вашим предкам не дали послідовно розвинути свій духовний світ, їм накинули невластиву їхній природі чужу релігію, яку вони прийняли згодом не почуттями й не розумом, а на віру. І тому залишився наш народ без свого Бога. Бо не можна пізнати вищий ступінь Духа, не знаючи нижчого. І ще треба зважити, чи язичницький ступінь єсть нижчим. Сядьмо перед жертовним каменем і понатужмо свої змисли для пізнання.

_______________

1 Перший клас у колегії.

Волхв був одягнутий у довгий блакитний подир, який носили колись гебрейські первосвященики, він тим підкреслював старожитність своєї релігії; сів на приступку жертовного каменя обличчям до громади, погладив сиву бороду, звів острішкуваті брови й довго вдивлявся в Єпіфанія, ніби пізнавав його. Мовив:

— Я почув твої думки і сумніви, як тільки–но ти ступив у храм Природи. Маю чуття, яке не розвинулося у пас, діти мої. Саваоф примушує вас сліпо вірити в нього, він не розкриває перед людиною своїх таємниць. Мало того — жорстоко карає тих, хто наближається до потаємного. Саваоф боїться свого власного творіння: збагнувши, що людина прагнутиме зрівнятися з ним, через змія намовив праотців до гріха, щоб мати право потім обезсилити їх покарою; наклав на людей печать, щоб кони воювали між собою і знищували свій розум; Саваоф, боячись людської єдності, змішав мови у Вавілоні… Ваш Бог вибирає собі для випробування народи і не шкодує їх, бо він для них чужий. Чи в римській, чи в грецькій, а чи в московській одежі приходить до них — все одно чужий. Ви для Саваофа — ніби бджоли в дуплі: схоче — залишить вам мед, схоче — забере. Забагнеться йому — і вб’є Авраам сина, а ні — живий залишиться Ісаак. Саваоф випробовує проказою Иова — чи не збогохулить бува пророк? За те, щоб зберегти в собі пророчий дар, він мусить каятися в несподіяному. Навіщо це? А для того, щоб ви були невільні, бо тільки вільна людина може приблизитися своїм розумом до Бога… тому ви не знаєте того, що знаю я — старий поганин. Ваш розум затуманений запахом фіміаму, яким ви заглушуєте сморід прокажених ран. Ви постійно обдурюєте себе… А наш Даждьбог добрий. Він любить нас, немов своїх дітей, бо придніпровський єсть, і ми зливаємося з ним, як з Природою, і пізнаємо його в природі. Наші ворожбити, чародії і кудесники вміють розмовляти з неземними істотами, душі свої посилають до них у гості. Ба що більше: ми розуміємо мову дерев, трав, птахів та звірів і тому перебуваємо з ними у згоді; ми чуємо на віддалі людську радість і скарги. В ту мить, як ти ступив у храм Правди, я почув твої сумніви і покликав тебе. Твій Бог затуляє тобі двері пізнання, питаючи: "Чи входив ти в глибину моря, чи бачив ти смертну тінь?", а мій каже: "Увійди і пізнай".