Єпіфаній уважно вислухав волхва, сказав:
— Не чужі мені правди твоєї віри, бо народився я там, де й ти. Але пізно вже воскрешати українського Бога — не прийме його народ. Або — що гірше — роздор учиниться. Чи не краще одягти в українські шати Ісуса і Діву Марію? Людство не може нині обійтися без Ісуса, який віддав своє життя за нього, ставши першим мучеником. Син Божий, вийшовши з гебрейської общини, став об’єднуючим чинником між народами, став символом порозуміння між державами — і в цьому їх сила. Коли гебреї зробили Яхве тільки своїм Богом і закрилися у своїй громаді, зразу ж утратили колишню вагу в світі… Чи зможемо ми жити на обочині світу, чи виживемо самі — без досвіду сусідів? Ви з’єдналися з Природою, принизившись до неї, і не возвисили їі своїм духом. Для чого ж тоді Творець дав нам дух? Для того, щоб ми повторювали сліпі сили Природи, чи щоб одухотворювали їх? Де ваш Храм для очищення? Цей камінь, на якому ви приносите жертви, дякуючи сонцю за життя, яке так само належить і тварям? Але ж людина — не звірина, яка не мислить, а тому й грішити не здатна, людина мусить осмислювати свої вчинки. Ви хочете уподібнитись Богові, а уподібнюєтесь чистій тварі, яка не мудрішає ні за тисячу, ні за мільйони років. Людина не лише будує і не лише руйнує, — вона постійно самоусвідомлює себе. Будують і муравлі, воюють і мавпи, та ніхто з живих істот, крім людини, не піде на смертельний ризик в ім’я істини. Тільки усвідомлений покаянням муж може жертвувати собою за переконання. Добрий Бог Природи опікується тварями, а християнський—людьми. Він дарує їм Храм. І якщо б ми втекли тепер у лісові нетрі до свого Даждьбога, світ про нас забув би. Чи ж може жити народ тільки для себе?
Волхв хмурив брови, стримував гнів.
— А чи не занадто довго живе народ для інших? — спитав. — Чи не пора нам відокремитися хоча б і в нетрях? Ви покорилися своєму Богу, який заборонив вам брати в руки меч, і стали безсилими. Ви чекаєте манни з неба, бо ліниві єсьте, бо ніколи не намагалися дорівнятися Богові.
— А ви прагнете стати богами?
— Що ж дивного в цьому: хіба в людині не живе Бог? Треба тільки віднайти його в собі. Ги нині заспівав у храмі Природи хвалу Господеві словами Іоанна Златоустого. Чому не спроможешся на свою власну молитву? Бо в тобі заник український Бог. Чому ти, літописець нашого відрізку часу, не проголосив іще молитви, котра б спам’ятала твій народ від орди духа? Бо ти свого Бога лише шукаєш. Пізнай його нарешті! Немає Бога для всіх. Гебреї мають Яхве — мудрого й жорстокого. Ляхи заполонили в своїх домах католицьку Діву Марію і використовують її ім’я для шляхетських потреб. Москва загнуздала провослав’я імператорськими веригами і створила собі Бога на подобу боярина — самовпевненого і нетерпимого до інородців. Тільки Україна кланяється чужим богам — грецьким, римським, польським і московським. І молиться до них не своєю мовою. Як колись гебреї, піддавшись грецьким Птоломеям. Однак їх повернув до національного життя верх кривди — зруйнування Єрусалимського храму. Чи мало нам Батурина? Чи, може, ти хочеш дотримуватися підлої рівноваги між праведністю і нечесністю, добром і злом і заспокоювати себе біблійним віршем: "Що було, те й буде, що діялося, те й буде діятися, і нема нічого нового під сонцем"?
— Гідний старче, — суворо перебив Єпіфаній волхва, — скривдив ти мене, який пережив і несе в своїх очах полум’я українського Армагеддону. Рідне мені все, що українське, і я готовий покласти голову за свій народ, за його звичаї. Чи ж думаєш, що невідомі мені українські поганські вірування? Що на Різдво сонце сходить у сузір’ї Перуна і народжується наново, ніби немовля. Що на Водохрища сонце виходить з сузір’я, а тоді народжується вода. Що колір вогню сонця жовтий, а води— блакитний, і це наші священні кольори… Але не будуймо нині жертовників своєму Ваалу, віддаймо Богові Боже і не ставаймо самі богами, бо позбудемося того, що належить тільки людині—сумління. Адже Бог сумління не має — тільки розум. Коли ж ми станемо земними богами без сумління, то перетворимося в духовних карликів, бо абсолютного розуму людина досягти не може. Тоді кожен божок продиктує свої закони честі, які стануть безчесними. Не руйнуймо Храм Ісуса — пізно вже! На його місці ми можемо побудувати нині тільки тюрму. Зруйнувавши Храм Ісуса, зруйнуємо страх Божий і дамо волю злодійству. Вивищуймо добром, а не злом образ людського життя. А добро може народитися тільки в християнському храмі, який возвис. ився над усіма народами. В християнській церкві ми створили свій образ Бога —і він навіки наш. Знайдімо в тій церкві свій престол.
Сонце кидало сніп світла на непокриту голову волхва, подир з блакитного ставав білий—відбувалося преображения жерця у Даждьбога, і став він камінним. Громада поклонилася йому і розійшлася.
Даждьбог прорік до Єпіфанія:
"Ти несеш у собі Слово — Логос. А Слово стане Ділом і залишиться поміж нами. Народ чекає твого Слова — і хай буде воно справедливим. Одну лише науку дам тобі на дорогу, і як збагнеш її, зможеш вернутися до мене. Коли ж уздриш можливість втілення моєї науки в християнській церкві—не вертайся. І так, і так вчиниш справедливо… Пам’ятай: Україна тільки тоді стане вільною, коли матиме свою самобутню релігію, котра втілить у собі властивості української Природи та стану душі. Великий народ не може бути наслідувачем чужих релігій і ритуалів, він мусить мати свій незалежний шлях духовного життя. У московській церкві, яка нині панує на Україні, нема релігії — є тільки засоби поневолення і нищення українських звичаїв та мови. Духовна столиця України не може бути ні в Римі, ні в Константинополі, ні у Москві — тільки в Києві. Іди туди і стань над Дніпром перед Печерською лаврою, де колись, у сиву давнину, стояв Даждьбог із золотою Трисуттю у руці. Тоді русичі–українці говорили гордо: "Єсьмо Даждьбогові внуки і походження у нас божественне". Якщо не зможеш цього сказати в своєму Храмі—вертайся назавжди до мене".
Єпіфаній доземно вклонився камінному Даждьбогу і подався в глиб бору, наслуховуючи його поважну тишу, — таку співзвучну із затишшям власної душі. Впевненість прийшла до Єпіфанія: він воздвигне Храм, в якому Спаситель людства, що прийшов у світ з Назарету, благословитиме дух Даждьбога, назавжди вселеного в українську святиню. Цю благу вість — свій євангеліон — він понесе на Україну.