— Ну що ж! Якщо хочете, повертайтесь додому,— сказав Уіллоґбі, коли Блад замовк.— Можете бути певні, що вас ніхто не переслідуватиме за піратство, враховуючи обставини, за яких ви змушені були стати на цей шлях. Але навіщо квапитись? Ми, звісно, чули про вас і знаємо, на що ви здатні на морі. Саме тут перед вами відкриваються прекрасні можливості проявити себе, якщо вам і справді набридло піратство. Якщо ви підете на службу до короля Вільгельма на час війни, то своїми знаннями ви зможете принести неабияку користь англійському урядові, який, звичайно, в боргу не залишиться. Подумайте про це. І будь я проклятий, сер, коли ще раз не повторю: вам випала чудова нагода проявити себе!
— Цю нагоду даєте мені ви, ваша світлість,— поправив його Блад.— Я вам дуже вдячний, але повірте, я нездатний зараз думати про щось інше, крім тих подій, про які щойно довідався від вас. Адже вони змінюють світ. Я мушу добре звикнути до думки про оновлений світ, перш ніж визначити там своє місце.
В цей час до каюти зайшов Пітт і доповів, що рятувальні роботи закінчено, врятованих — всього сорок п'ять чоловік — розмістили на двох піратських кораблях. Шкіпер чекав дальших розпоряджень, і Блад повільно підвівся.
— Я надокучаю вам своїми справами, забуваючи про ваші. Ви хотіли б, щоб я висадив вас у Порт-Ройялі?
— В Порт-Ройялі? — Маленький джентльмен нервозно засовався у кріслі, а потій з роздратуванням у голосі розповів Бладові, що вчора ввечері вони заходили в Порт-Ройял, але губернатора там не застали. Забравши всю ескадру, він вирушив до острова Тортуги полювати на якихось піратів.
Якусь хвилину Блад здивовано дивився на нього, а потім зайшовся сміхом. [272]
— Думаю, що він вирушив туди ще .до того, як почув про зміну уряду в Англії і про війну з Францією.
— Зовсім ні,— перебив його Уіллоґбі.— Він знав про все це і про мій приїзд ще до того, як вирушив у похід.
— Як? Та це ж неможливо?
— Я теж так думав. Але потім дізнався, що це так, від майора Меллерда, якого застав у Порт-Ройялі і який, очевидно, править Ямайкою у відсутність цього нещасного йолопа.
— Невже він і справді збожеволів, що кинув свій пост у такий час? — промовив Блад вражений.
— Мало того, він ще й додумався забрати з собою весь флот, залишивши таким чином порт відкритим для нападу французів. Нічого сказати, доброго губернатора підшукав собі старий уряд. І отак було в усьому, чорти б їх забрали. Губернатор залишає Порт-Ройял напризволяще, а його старенький форт може бути перетворений на купу руїн за яку-небудь годину бою. Та це справжній злочин!
Посмішка, що майнула на обличчі Блада, раптом зникла.
— А про це знає де-Рівароль?! — різко вигукнув він. На його запитання відповів голландський адмірал:
— Якпи не снаф, то не йшоф пи туди. Де-Рівароль... захопив текого з наші люди. Мошливо, вони сказаф йому. Він, мапут, розв'ясаф їх язик. Такий прекрасний можли-віст він не пропускаф.
Його величність аж заричав від гніву.
— Цей негідник Бішоп відповість головою, коли там станеться якесь лихо! 'А що, коли він зробив це навмисно, га? Може він зрадник, а не дурень? Може, він у такий спосіб служить королеві Якову, який його сюди призначив?
Проте капітан Блад розцінював поведінку Бішопа великодушніше.
— Навряд, щоб це було так. Тільки жадоба помсти штовхнула його на такий крок. На Тортузі він шукає мене, мілорде. А я вважаю за свій обов'язок, поки він там полюватиме, потурбуватися про долю Ямайки і зберегти її для короля Вільгельма.— І він вперше за два місяці весело засміявся.
— Держи курс на Порт-Ройял, Джеремі,— наказав він Піттереві.— Нам треба поспішати, і ми ще встигнемо поквитатися з де-Ріваролем за деякі наші образи.
Лорд Уіллоґбі і адмірал аж посхоплювалися з своїх місць. [273]
— Де ваша розсудливість? У вас же нерівні сили! — вигукнув його світлість.— Кожен з кораблів французької ескадри не поступиться "Арабеллі" та "Елізабет", разом узятим, чоловіче.
— За кількістю гармат — так! — відповів Блад, посміхаючись.— Але в таких справах гармати ще не все. Є речі й важливіші. Якщо ваша світлість хоче бути свідком справжнього морського бою, то така можливість вам надається.
Лорд і адмірал здивовано глянули на Блада.
— Але ж перевага на їх боці! — наполягав його світлість.
— Це немошливо,— промовив ван дер Кейлен, заперечливо хитаючи головою.— Звишайно, мистество мореплавства грайт вашливий роль. Та гармади залишався гармадами.
— Якщо мені не пощастить розгромити де-Рівароля, то я потоплю свої власні кораблі в каналі і закрию його в Порт-Ройялі, поки повернеться з свого безглуздого полювання Бішоп або ж нагодиться ваша ескадра.
— А що це нам дасть, скажіть на милість? — спитав Уіллогбі.
— Ось про це я й хотів сказати. Де-Рівароль дурень, та ще й великий. Він спокусився можливістю напасти на Порт-Ройял, забувши, що у нього в трюмах награбовані в Картахені скарби вартістю близько сорока мільйонів ліврів.— Його слухачі аж підскочили, зачувши про таку велику суму.— Він увійде в Порт-Ройял з цими цінностями. А потім — переможе він мене, чи ні — вивезти їх звідти вже не зможе. Рао чи пізно, а ці скарби потраплять у скарбницю короля Вільгельма, після того, як, скажімо, одна п'ята частка їх буде виплачена, моїм піратам. Ви на це погоджуєтесь, ваша світлість?
Лорд Уіллогбі підвівся і простягнув Бладові свою випещену руку.
— Капітане Блад, я бачу, що ви велика людина,— сказав він у відповідь.
— У вас, безсумнівно, прекрасний зір, ваша світлість, коли вам вдалося побачити це,— розсміявся капітан Блад.
— Так, так! Але як він се зробить? — пробурмотів ван дер Кейлен.
Капітан Блад, посміхаючись, відповів:
— Піднімайтесь на палубу, і ще до заходу сонця я вам це продемонструю. [274]
Розділ XXX
ОСТАННІЙ БІЙ "АРАБЕЛЛИ"
— Шого ви чекайт, мій друк? — бурчав ван дер Кейлен.
— Ай справді, ради бога, чого ви чекаєте? — роздратовано повторював за ним Уіллогбі.
Була післяобідня пора того самого дня. Обидва піратські кораблі плавно погойдувалися на хвилях, і вітер, що дув від рейду Порт-Ройяла, ліниво грався їхніми вітрилами. З підвітряного боку кораблів тяглася довга морська коса, утворюючи природну гавань Порт-Ройяла. Кораблі стояли менше ніж за милю від вузької, захищеної фортом протоки, що вела в гавань. Минуло вже більше двох годин, як вони підійшли сюди, ніким не помічені ні з форту, ні з кораблів де-Рівароля. Між французами і захисниками Порт-Ройяла точився бій, і повітря весь час здригалося від реву гармат, що били з суші і з моря.