— Англійський! — вигукнув він, не припиняючи спостережень за морем. Він хотів побачити переможця бою, відгомін якого вони чули, а жертва ось тут перед ними. Підійшовши, нарешті, ближче до приреченого судна, вони розгляділи миль за три-чотири від себе невиразні обриси трьох високих кораблів, що віддалялися. Цілком природно, вони спочатку подумали, що ця трійка належить до ямайської ескадри, а охоплена вогнем жертва, очевидно, розгромлений піратський корабель.
"Арабелла" й "Елізабет" поспішили на поміч нещасним морякам, які у відчаї збилися в трьох аж надто переповнених шлюпках біля своєї палаючої коробки. Але Пітт, що не відривався від підзорної труби, побачив щось таке, що могло помітити тільки око досвіченого моряка, і за кілька хвилин голосно сповістив приголомшуючу новину. Найбільший з трьох кораблів був флагманський корабель де-Рівароля "Віктор'єз".
"Арабелла" і "Елізабет" підійшли до переповнених людьми шлюпок, згорнули вітрила і лягли в дрейф. Треба було рятувати не тільки тих, кому пощастило втиснутись у шлюпки, а й тих нещасних, що, борючись за життя, чіплялися за уламки корабля.
Розділ XXIX
НА СЛУЖБІ У КОРОЛЯ ВІЛЬГЕЛЬМА
Одна з шлюпок пристала до борту "Арабелли", і на палубу першим піднявся сухорлявий, невеличкого зросту чоловік, одягнений у елегантний гаптований золотом камзол з темночервоного атласу. Пишний чорний парик обрамляв сердите жовте зморщене обличчя незнайомого. Його модний і дорогий одяг зовсім не змінився від пережитого нещастя, і чоловік тримався в ньому з невимушеною впевненістю справжнього вельможі. З усього було видно, що це не пірат. Слідом за ним на палубі з'явився другий чоловік, який у всьому, крім віку, був цілковитою протилежністю першому. Це був огрядний джентльмен з кругловидим обвітреним обличчям і добродушною [269] складкою губів. У його блакитних очах мерехтів веселий вогник. На ньому теж був дорогий одяг, але без прикрас, однак з його вигляду зразу відчувалося, що цей чоловік звик наказувати.
Тільки-но маленький джентльмен переступив з трапа на шкафут, де стояв капітан Блад, як його гострі, ніби у тхора, чорні очі швидко перебігли по строкатій юрбі команди "Арабелли", що стовпилася навколо, і зупинились на капітанові.
— Що за чортовиння?! Куди я потрапив? — роздратовано спитав він.— Ви англієць, чи хто, ще, кат би вас забрав?
— Я маю честь бути ірландцем, сер. Моє прізвище Блад, капітан Пітер Блад, а це мій корабель "Арабел-ла". Все тут до ваших послуг, сер.
— Блад?! — різко вигукнув чоловік.— Прокляття! Пірат! — Він швидко обернувся до свого супутника-ве-летня: — Ван дер Кейлен, ви чуєте? Пірат! Стонадцять чортів, ми потрапили з Сцілли в Харібду!
— Невже? — гортанним голосом спитав його супутник.— Оце так халепа!
Він раптом збагнув весь комізм їхнього становища й розсміявся.
— Чого ви регочете, дельфіне? — бризкаючи слиною, закричав на нього чоловік у темночервоному камзолі.— Нічого казати, буде над чим потішитися в Англії! Спочатку адмірал ван дер Кейлен уночі губить весь свій флот, потім французька ескадра топить його флагманський корабель, а все це кінчається тим, що його самого захоплюють пірати. Дуже радий, що ви ще здатний у всьому цьому знаходити щось комічне. Мабуть, доля за мої гріхи зв'язала мене з вами, та хай я буду проклятий, якщо мені смішно!
— Дозволяю собі зауважити, що тут сталося явне непорозуміння,— спокійно промовив Блад.— Ви не захоплені, панове, а просто врятовані. Коли ви це зрозумієте, то, можливо, визнаєте за потрібне подякувати мені за гостинність, яку я пропоную вам. Щоправда, може, надто скромна гостинність, але до ваших послуг тут усе найкраще, що є в моєму розпорядженні.
Запальний маленький джентльмен здивовано свердлив його своїми гострими очицями.
— О! Ви дозволяєте собі ще й іронізувати? — кинув він сердито і, мабуть, для того, щоб припинити глузування, поквапливо відрекомендувався: [270]
— Я лорд Уіллогбі, призначений королем Вільгель-мом на пост генерал-губернатора Вест-Індії, а це адмірал ван дер Кейлен, командуючий вест-індською ескадрою його величності короля Вільгельма, яку він розгубив десь тут, у цьому проклятому Карібському морі.
— Короля Вільгельма? — здивовано перепитав Блад і помітив, як Пітт і Дайк, що стояли ззаду, підійшли ближче. Вони були теж здивовані.— А хто такий король Вільгельм, ваша світлість? Король якої країни?
— Що? Що ви сказали? — перепитав лорд Уіллогбі, вражений запитанням, але, глянувши на Блада і якийсь час помовчавши, сказав: — Я кажу про його величність короля Вільгельма Третього — Вільгельма Оранського, що разом з королевою Марією вже більше як два місяці править Англією.
На якусь мить запало мовчання. До Блада нарешті дійшов зміст того, що він почув.
— Ви хочете сказати, сер, що англійський народ повстав і вигнав цього негідника Якова разом з його бандою головорізів?
У голубих очах адмірала ван дер Кейлена промайнула добродушна посмішка, він торкнувся ліктя лорда Уіллогбі і зауважив:
— У нього правильний політичний нюх, га?
Його світлість теж посміхнувся, і на високому обличчі запали глибокі зморшки.
— Боже милосердний! Та ви нічого не знаєте!.. Де ж вас носило весь цей час?
— Останні три місяці ми були відірвані від усього світу, сер,— відповів Блад.
— Он воно що! Я так і подумав. А за ці три місяці в світі сталися деякі зміни...— І лорд Уіллогбі коротко розповів про них. Король Яків утік у Францію під захист короля Людовіка. З цієї причини, а також з багатьох інших, Англія приєдналася до антифранцузького союзу і зараз перебуває в стані війни з Францією. Ось чому сьогодні вранці флагманський корабель голландського адмірала був атакований ескадрою де-Рівароля. Очевидно, французи по дорозі з Картахени зустріли якийсь корабель і від нього дізналися про події, що сталися у світі.
Так поговоривши, капітан Блад ще раз запевнив генерал-губернатора і адмірала, що на "Арабеллі" до них ставитимуться з належною пошаною, і провів їх у свою каюту. А на кораблі тим часом продовжувалась [271] робота по врятуванню потерпілих. Вісті, почуті від лорда Уіллоґбі, дуже схвилювали капітана Блада. Якщо короля Якова скинули з престолу і він утік у Францію, то, значить, настав кінець його, Пітера, поневіряння на чужині. Тепер він міг повернутися додому і знову розпочати мирне життя, так трагічно порушене чотири роки тому. Можливості, що несподівано відкрилися перед ним, просто приголомшили Блада. Він був так збентежений, що не міг мовчати. Розмовляючи з розумним і проникливим лордом Уіллоґбі, який весь час пильно стежив за ним, Блад розповів навіть більше, ніж збирався.