З гір наповзали, чіпляючись за кілки городу, лізли на жердину нитки повитиці, дідових кучерів і хмелю. Біля ковбані траплялись незабудки, рожевий кам'яний жовтець і, звичайно, осока-різуха. Як без неї обійдешся?! Середліта леваду біля городу окроплювало сонячно-сяючою курячою сліпотою, свиріпкою, головухими ромашками, бузковою ага-лик-травою, а під них, під відверто сяючі квіти й пахучі трави лізла, ховалася вошива цибуля, золотушна трава, неїстівна колючка. Леваду не косили, прив'язували на ній коня і він ліниво пощипував на закуску зелений дріб'язок, а частіше стояв просто так, задумливо дивлячись у зарічну далину, або спав стоячи.
Ні леваду, ні межі городу плугом не тіснили — вистачало простору всім, хоч і притисли гори мотузком витягнутий хутірець до самої річки.
Лівого прясла у городу не було — сім'я хлопчика дотримувалась правила: "Не живи з засіками, а живи з сусідами",— і від дому і садиби, що стояли поруч, горожею себе не відділяла. Втім, межа тут була така широка, так заросла вона лопухами, коноплями, свербигузом і всяким іншим непотребом, що ніякої загорожі не треба було. В глушині межі, запіненій серед літа малиново киплячим знітом і м'ясистими будяками, доступно пролізати собакам, курям, мишам та змійкам. Траплялося, хлопчик шукав у межі м'ячик, що закотився, або заблукале курча — так після хоч облизуй його — весь у знітовому меду. Густо гуділи шершні в межах, вислозаді оси і непоказні дикі бджоли; вим'ями висіли там гнізда, наче з обгорілих плівок зліплені. В них метушилося щось, чувся шерех і дзижчання. Непереможна хлопчача цікавість змусила якось ткнути вудлищем у цю загадкову дірчасту споруду. Що з того вийшло — краще і не згадувати...
Лазня похилилася в балку, випадаючи з жердин, наче стара конячка з поганенької упряжки, і тільки зарості суцільного бур'яну, що підпирали лазню зі всіх боків, здавалось, не давали їй скотитися з косогору. Зате воду для миття і поливання носити було близько, зате ліс поруч, суниці, полуниці, кам'яниці, глід зріли зразу за горожею.
На хорошому, хай і дикуватому привіллі розкинулось рідне подвір'я хлопчика, і небагато, але впевнено жилося на нім великій, різнокаліберній сім'ї. Народ в сім'ї був пісенний, бешкетливий, розмашистий, на діло й потіху удатний.
З лазні, щоб потрапили у двір, треба перетнути весь город по широкій борозні, яку що далі в літо, то тісніше замикало всяким розрослим овочем. З листя брукви, з лоскітливих китиць морквочки, з твердо тицяючих бобів — звідусюди сипалася роса, колола й лоскотала відмиту шкіру, а дрібнолиста кропива-летюха свербляче жалилась.
Та хіба це був біль і горе після того, що переніс хлопчик у лазні?!
З ніздрів, з горла видихалася чадна отруйність, дзвін у вухах затихав, не різав їх пронизливою пилкою, просвітлюючись, виразно бачили очі, і весь світ являвся йому но-воствореним. Хлопчику все ще здавалося, що за горожею, скріпленою кіллям, немає ніякого населення, ніякої землі —— все суще вмістилося в темний квадрат городу. Ліси, гори поза балкою і заднім пряслом, що примикало до косогору, там усе одно, що в телефоні, який висить у сплавній конторі,— все скрито: говорить телефон, а нікого немає! Ось і збагни!
Ні, за городом ще городи, двори з притихлою худобою, будинки, що кидають пригасле світло в ріку, люди, неквапливі, умиротворені суботньою лазнею. І в той же час нічого немає. Зовсім би загубився хлопчик у нічному підзоряному світі і забув би себе і все на світі, тільки он в молочному від пари вікні лазні тьмяніє вогник, вихоплюючи купку пирію на призьбі. Голосно розмовляє в лазні, б'ючи себе віником, повискує млосно жіночий рід. Там, у лазні, дві рідні тітки, заміжні, ще троє сусідських дівчат затесалися туди ж. У сусідів є своя лазня, та дівки-хитрунки під виглядом — ближче, мовляв, воду носити, збиваються в крайню лазню. "Молоді безсоромниці! Кров у них біситься!"— заключає бабця. Та вже біситься так біситься! І подвійний, коли не потрійний намір у дівок, що набилися в лазню разом з заміжніми жінками: вивідати секрети про сімейне життя, наказитися вдосталь і ще сяких-таких розваг діждатися.
Клуб їм тут, неприкаяним!
П'ять чоловік у лазні було, та ще він, хлопчик, шостий плутався під ногами і дівки його дещо соромились. Вони його швиденько й нашмагали, щоб залишитися в лазні в своїй таємничості самим, ждати, чи не зазирнуть хлопці у віконце,— такою манерою парубки намічають предмет майбутнього знайомства в натуральному вигляді.
Шибка від пари помутніла. Треба її рукавом витерти або пеленою сорочки. Наваляться парубки один на другого, що побачать — не побачать, а дихання в грудях здавить, затемнення в очах, у голові дзвін, а од азарту, од сліпоти видавлять скло! Гріх і біда! Парубки вікно зрушать, дівок дома будуть страмити, а в якій сім'ї строгіше, то й за коси тягати. Але сторожкі й чутливі дівки, ой чутливі! Вловлюють жадібний гарячий погляд ще до наближення до віконця і, завмерши спочатку од пронизуючого, заборонного хвилювання, разом вищать, давлячи одна одну, летять з полиці, задувають лампу, а в пітьмі, геть одурівши, хлюпають з ковша у вікно і ніяк не можуть попасти окропом у віконний отвір — щоб, борони боже, і насправді не випекти очі, які на льоту підсікають дівоче серце.
Голова і розм'якле тіло хлопчика остигають, міцніють. Свідомість, що була прив'яла од спеки, починає правити на свою дорогу; шия, спина й руки, що поробилися пругкими, знову відчувають шкарубкі рубці конопляної сорочки, що туго обліпила тіло, яке чисто й ненаситно дихає всіма порами. Серденько, що пташкою билося в клітці грудей, складає крила, падає всередину, наче в гніздечко, м'яко вистелене пір'ям і соломинками.
Метушня в лазні, зойки, буйство і страх починають здаватися хлопчикові простою й звичайною забавою. Він навіть розсміявся і звільнено видихнув із себе разом усі образи й невдоволення.
Вуста ж смоктали повітря, наче солодкий льодяник, і хлопчик відчував, як нутро його сповнювалося пахучою прохолодою, настояною на всіх запахах, що кружляли над городом, наче над глибокою вирвою: ростучих овочів, квіткового пилку, вологої землі, покропленої Семенами трав і гострим струменем медового аромату, який линув з бур'янів.