Щоразу, як вона прокидалась, я приносив їй суп і напої з медом, а потім читав уголос написане. Не знаю, чи багато з того вона пам'ятає.
Я надіслав оповідання Гарднеру Дозуа та Джорджу Мартіну для їхньої антології "Пісні кохання й смерті" та відчув неабияке полегшення, коли дізнався, що воно їм сподобалось.
До похмурого моря
Газета "The Guardian" відзначала Міжнародний день води тижнем тематичних оповідань. Я тоді був в Остіні, штат Техас, на фестивалі "South by Southwest", де записував аудіоверсію роману "Океан наприкінці вулиці" та моєї першої збірки оповідань "Дим і дзеркала".
Я думав про театр Гран Гіньоль, про душевні монологи, що їх нашіптували артисти захопленій публіці, та згадував деякі до болю жорстокі історії з "Ньюгейтського календаря". І Лондон під дощем, такий далекий від Техасу.
"Істина — печера в Чорних горах…"
Є історії, які будуєш, і є історії, які конструюєш, а є такі історії, які витісуєш із каменю, відкидаючи все зайве.
Я хотів скласти антологію оповідань, які були б вкрай захопливим чтивом, можливо, з відтінком фентезі чи наукової фантастики, головне — щоб людям було цікаво. Моїм співредактором на цьому проекті став Ел Саррантоніо. Ми назвали книжку "Історії", і це була б непогана назва, якби не вигадали "Google". Але мало було відредагувати книжку. Я мав ще й написати для неї оповідання.
За життя я відвідав чимало цікавих місць по всьому світу, місць, які можуть захопити розум і душу та міцно тримати їх, не відпускаючи. Одні місця екзотичні та незвичні, інші — звичайні. Найдивнішим із них усіх, принаймні для мене, є острів Скай, розташований біля західного узбережжя Шотландії. Я знаю, що я такий не один. Є люди, які, відкривши для себе Скай, ніколи його не покидають, але навіть ті з нас, хто залишають цей туманний острів, відчувають, як він по-своєму вабить та манить. Саме там я найщасливіший і найбільш самотній.
Отта Ф. Свайр у своїх книгах про Гебриди та, зокрема, про острів Скай, описує чимало дивних та маловідомих повір'їв. (Наприклад, чи знали ви, що третє травня — це день, коли диявола вигнали з раю, а тому цього дня непростимо чинити злочин? Я дізнався про це з її книжки про міфи Гебридів.) А в іншій книзі вона згадувала печеру в Чорних Куїллінах, куди будь-хто сміливий може піти і безкоштовно отримати золото, але кожен візит до печери робитиме людину злішою і роз'їдатиме їй душу.
Ця печера та її сили не давали мені спокою.
Отже, я взяв кілька справжніх історій (або історій, які вважаються справжніми, що майже одне й те ж саме) і наділив ними двох чоловіків, помістивши їх у світ схожий, але не ідентичний нашому, та розповів історію помсти та пригод, жадоби золота і таємниць. Це оповідання відзначили премією Ширлі Джексон у номінації "Найкраща коротка повість" ("Історії" перемогли у номінації "Найкраща антологія"), а також премією Локус у тій же номінації. Я дуже пишався своїм оповіданням.
Перед його публікацією я мав виступити на сцені Сіднейського оперного театру і мене попросили щось придумати з австралійським струнним квартетом "FourPlay" (це найкращі рокери серед струнних квартетів, вигадливий гурт, навколо якого існує цілий культ): наприклад, щось з ілюстраціями, які б демонструвалися глядачам.
Я подумав, що зможу зачитати "Істина — печера в Чорних горах…" десь за сімдесят хвилин. Мені стало цікаво — а що, якби струнний квартет супроводив моє читання розкішним мінливим саундтреком так, неначе ми в кіно. І що, якби шотландський художник Едді Кемпбел, той самий, що намалював комікс "З пекла" Алана Мура, сценарист та художник мого улюбленого коміксу "Алек" зробив ілюстрації до мого найбільш шотландського оповідання, які б демонстрували на сцені під час мого читання?
Я боявся виходити на сцену Сіднейського оперного театру, але все склалося чудово: моє оповідання прийняли бурхливими оплесками, тож ми ще провели інтерв'ю (яке у мене взяв художник Едді Кемпбел) і я зачитав вірш — також під акомпанемент квартету "FourPlay".
Шість місяців по тому ми виступили знову з кількома новими картинами від Едді на фестивалі в Гобарті, Тасманія, в гігантському сараї перед аудиторією з трьох тисяч осіб, і їм теж сподобалось.
Але тут назріла проблема. Наш виступ бачили лише австралійці. Це здавалося дещо нечесним. Тож нам потрібен був привід, щоб вирушити у світове турне разом із струнним квартетом "FourPlay" (вони чудові музиканти, які знаються на поп-культурі: я закохався у їхню версію мелодії з телесеріалу "Доктор Хто" ще до того, як із ними познайомився). На щастя, Едді Кемпбел взяв свої старі ілюстрації, намалював ще цілу купу нових, а потім переробив текст оповідання так, що вийшло щось середнє між ілюстрованим виданням і графічним романом, який у США опублікувало видавництво "Harper Collins", а у Великій Британії — видавництво "Headline publishing".
Ми, себто я, квартет "FourPlay" та Едді, з'їздили з гастролями до Сан-Франциско, Нью-Йорка, Лондона та Единбурга. У Карнегі-Хол нам аплодували стоячи — краще вже просто не буває.
А все ж, мені досі цікаво — що я написав сам, а що просто чекало на мене, як сірі скелі, що мов кістки стирчать низькими пагорбами Скаю.
Моя остання господиня
Я написав це оповідання для публікації Всесвітнього конвенту жахів. Того року він проходив у Брайтоні. Нині це метушлива, пафосна, прогресивна та захоплива приморська метрополія. Однак, коли я був малим, ми їздили до Брайтона не в сезон, тож нас зустрічало моторошне, холодне і смертоносне місто.
Звичайно ж, ця історія розгортається у тому давно забутому Брайтоні, а не в теперішньому. Вам нічого боятись, якщо ви заночуєте в тамтешньому пансіоні сьогодні.
Історія пригод
Це оповідання мене попросив написати Айра Ґлес для його радіопередачі "This American Life".[3] Воно сподобалося йому, але не його продюсерам, тож натомість мені довелося писати для них авторську статтю про те, що "пригоди — це, звичайно, чудова штука, але регулярне харчування й відсутність болю теж мають свої переваги". Ну, а оповідання опублікували в журналі "McSweeney's Quarterly".
Я багато думав про смерть і про те, що коли люди помирають, вони забирають історії з собою. Це оповідання — такий собі додаток до мого роману "Океан наприкінці вулиці". Принаймні таким його бачу я.