Трохи наче вщухло: і ліс шумів лагідніше, і дощик не сік — мрячив тільки. Єгор скрутив цигарку, прилаштувався на ґаночку, прикурив — ударило раптом за далеким лісом.
Важко вдарило, і він спершу подумав, що це вдарило, що за гуркіт принесло вітром, схопився й побіг кобилу сідлати.
Ворота рипливі були, і на рипіння те Харитина виглянула, в самій сорочці, груди прикриваючи.
— Ти що це надумав, Єгоре? Жар же в тебе.
— На озеро поїду, Тінушко,— сказав Єгор, виводячи з двору сонну кобилу.— Неспокійно мені чогось. Та й Колька недавно про туриста говорив.
А Колька вчора дядечка сивого біля крамниці зустрів. Того, що мурашник підпалював.
— А, малий!
— Здрастуйте,— сказав Колька й утік.
Горілку сивий той ніс. Цілу сіточку: в дірки шийки стриміли. Колька про це батькові й розповів.
Не втримала його тоді Харитина, і гнав Єгор казенну кобилку крізь осінню темряву. Знала б, поперек дороги лягла б, а не знаючи вилаяла тільки:
— Та куди ж ото понесло тебе бідоносцю божий?
Такими були її останні слова. Неласкаві. Як життя.
Вдруге вдарило, коли Єгор півдороги минув. Гулко й далеко рознесло вибух по вологому повітрю, і Єгор зрозумів, що стріляють на Чорному озері. І подумав про лебедів, що підпливали на людські голоси, довірливо підставляючи круті шиї.
Гнав Єгор стару кобилу, бив підборами по ребрах, але бігла вона погано, і він нетерпляче скочив з неї і побіг уперед. А кобила бігла слідом і жарко дихала в спину. Потім відстала: сили у неї Єгорової не було, дарма що коняка.
Здалеку він вогнище побачив, крізь мокрі ялинові гілки. Біля вогнища постаті виднілися, а з берега й голос долинув:
— Під кущем дивися: начебто щука.
— Темно-о!
Єгор біг навпростець, ламаючи хмиз. Гілки шмагали по обличчю, серце в горлі билося, і тіпало його.
>— Стій! — закричав він ще в кущах, у темряві ще..
Ніби завмерли біля вогнища. Єгор хотів знову крикнути, та дихання не вистачило, і вибіг він до вогнища мовчки. Став, хапаючи ротом повітря, у мить якусь устиг побачити, що над вогнем вода в каструльці кипить, а з води дві лебедині лапи виглядають. І ще трьох лебедів побачив. Білих, ще не обскубаних, але вже без голів. А в полум'ї п'ятий його лебідь палав: дерев'яний. Чорний тепер, мов озеро.
— Стій...— пошепки сказав він.— Документ давайте. Двоє біля вогнища стояли, але облич він не бачив. Один
відразу ступнув у темряву, сказавши:
— Лісник.
Шумів вітер, булькала вода в каструлі та тріщав, догоряючи, дерев'яний лебідь. І всі поки що мовчали.
— Документи,— пересохлим горлом повторив Єгор.— Затримую всіх. Зі мною підете.
— Валяй звідси,— неголосно й ліниво сказав той, що зостався біля вогнища.— Валяй, поки добрі. Ти нас не бачив, ми тебе не знаємо. ^
— Яв домі своєму,ч— задихаючись, сказав Єгор.— А ви хто такі, мені невідома
— Валяй, кажу.
З озера знову долинув веселий плескіт і голос:
— Добрий навар! Пуда півтора...
— Рибу глушите,— зітхнув Єгор.— Лебедів повбивали. Ех, люди!..
У темряві виник силует.
— Змерз, розтуди твою! Зараз горілочки хильнути б, хазяїне...
Замовк, побачивши Єгора, і в тінь відступив. І ще хтось біля берега стукав веслами. І четвертий десь ховався, не з'являючись більше в освітленому колі.
— Що йому тут треба?—спитав той, який у тінь відступив.
— По шиї.
— Це ми можемо.
— Документи,— вперто повторив Єгор.— Усе одно не піду. До самої станції йтиму за вами, поки міліції не здам.
— Не страхай,— сказали в темряві.— Не білий день.
— Він не страхає,— сказав перший.— Він ціну набиває. Так, дядьку? Ну як, порозуміємося? Півлітра біля вогнища та четвертний у зуби — і гуляй, Васю.
— Документи,— стомлено зітхнув Єгор.— Затримую всіх.
Він весь горів зараз, у голові шуміло й неприємно слабшали коліна. Дуже хотілося погрітися біля— вогню, але він знав, що не піде звідси, поки не одержить документів.
Ще один, насвистуючи, ішов од берега. Двоє про щось шепотілися, а четвертого не було: ховався.
— Півсотні,— сказав перший.— І повертай голоблі.
— Документи. Затримую всіх. За порушення.
— Ну, дивися,— погрозливо сказав перший.— Не хочеш миром —ходи в соплях.
Він нахилився до каструлі, поштрикав ножем у лебедя. Другий пішов до озера, назустріч тому, що насвистував.
— Навіщо ж лебедів? — зітхнув Єгор.— Навіщо?! Вони ж окраса жпття.
— Та ти поет, дядьку!
— Збирайтеся. Час пізній, іти не близько.
— Дурень! Дай йому по макітрі.
Хакнули за спиною, і важка жердина, ковзнувши по вусі, з хряском упала на плече. Єгор похитнувся, впав на коліна.
— Не сміти! Не можна мене бити: я законом поставлений! Документи вимагаю! Документи...
— Ах, документи тобі?..
Ще й ще раз падала жердина, а потім Єгор перестав уже й рахувати удари, а тільки повзав на руках, що тремтіли й підламувалися. Повзав, після кожного удару тицяючись обличчям у мокрий, холодний мох, і кричав:
— Не сміти! Не сміти! Документи давай!
— Документи йому!..
І уже не одна, а дві жердини гуляли по Єгоровій спині, і чийсь важкий чобіт уперто бив в обличчя. І хтось кричав;
— Собаку на нього! Собаку!
— Кусай його! Кусай! Хапай!
Але собака не брав Єгора, а тільки вив, лякаючись крові й людської злоби. І Єгор уже не кричав, а хрипів, випльовуючи кров, а його били й били, шаленіючи від ударів. Єгор уже нічого не бачив, не чув і не відчував.
— Кинь, Льоню, вб'ємо ще.
— У, гад!..
— Облиш, кажу! Вшиватися пора. Забирай рибу, хазяїне, та гроші гони, як домовилися.
Хтось навідліг, з усієї сили вдарив чоботом у скроню, голова Єгорова смикнулася, захиталася на мокрому від дощу й крові мохові — і кинули. Пішли до вогнища, збуджено перемовляючись. А Єгор підвівся, страшний, закривавлений, і, плямкаючи розбитими губами, прохрипів:
— Я законом... Документи...
Кинулись і знову били. Били, поки й хрипіти перестав. Тоді облишили, і він тільки здригався шуплим, роздавленим тілом. Рідко здригався.
Знайшли його другого дня вже надвечір, на півдорозі додому. Півдороги він усе ж таки проповз, і широкий кривавий слід тягся за ним од самого Чорного озера. Від вогнища, зруйнованого куреня, пташиного пір'я й обвугленого дерев'яного лебедя. Чорний став лебідь, неросійський.
Другого дня Єгор прийшов до тями. Лежав у окремій палаті, ледь чутно відповідав на запитання. А слідчий весь час перепитував, бо не розбирав слів: і зубів у Єгора не було, і сили, і розбиті губи ворушитися не бажали.