Народження Дестроєра

Сторінка 33 з 48

Уорен Мерфі

Поки Фелтон всідався в кріслі зручніше, Віазеллі не відривався від шахів.

Дарма Фелтон, пильно вивчаючи обличчя і руки Віазеллі, шукав сліди років, що минули — їх не було: ні зморшок на обличчі, ні тремтіння в руках... Час, здавалося, не чіпав цю людину.

— Як би ти вчинив у цьому становищі, Норман? — запитав Віазеллі. Голос твердий, з бездоганним оксфордським акцентом.

— Я не граю в шахи, Карміне.

— Я тобі все поясню. Мене атакують ферзь і тура чорних. Але я можу знищити і туру, і ферзя.

Віазеллі замовк.

Фелтон поклав ногу на ногу і вдивився в розташування фігур на дошці, яке, втім, про будь-що йому не говорило, Фелтон розумів, що Віазеллі чекає від нього коментарю. Не дочекається.

— Норман, чому б мені не знищити фігури, які атакують?

— Якби я грав у шахи. Карміні, я б тобі підказав...

— Якби ти вмів грати, ти був би гарним супротивником.

— Я граю в інші ігри.

— Життя не обмежує нас у виборі наших устремлінь...

— Життя таке, яким я його створюю для себе.

— Тобі б варто було народитися італійцем.

— А тобі — євреєм.

— Ну, це майже те ж саме, — Віазеллі посміхнувся. — Чого я будь-коли не міг зрозуміти, так це твоєї пристрасті до жителів півдня.

— Якої пристрасті?

— А твій техасець, цей Джиммі?

— Він працює на мене.

— Чи й справді? Мені здавалося, що це виглядає трохи інакше.

— Видимість оманна.

— Видимість — це реальність.

— У мене твій шурин... — Фелтону набридла філософія.

— Тоні?

— Так.

— А, ми знову повертаємося до проблеми ферзя і тури чорних. Знищувати їх?

— Так, але не тоді, коли знаходишся в меншості.

— Це як же?

— А от так, як, наприклад, зараз: ти один, а я і Джиммі — ми вдвох.

— Не забувай, що там, за дверима, повно моїх людей.

— Для Джиммі це не проблема.

— Не думаю. Але, незалежно від цього, ти не тура і не чорний ферзь. Ти — білий ферзь, моя наймогутніша фігура. Якби мені довелося оборонятися, а ти вирішив би переметнутися до чорних і стати їх ферзем, то я потрапив би в безвихідне становище.

— Мене самого обклали.

Віазеллі підняв очі від дошки і посміхнувся.

Фелтон поклав долоню на стіл.

— Що ти думаєш? Від кого ми відбиваємось?

— Я радий, що ти сказав "ми", Норман, — Віазеллі тихенько поплескав у долоні. — Але відповісти на твоє питання не можу. Десь через два тижнів сюди прибуває комісія Сенату, і я спершу подумав, що це вони щось замишляють. Але ж за нами стежать вже п'ять років. Що, Сенат так довго готувався завдати удару? Ні, не думаю. Та й стежать за нами якось дивно. Коли цим займається ФБР або податкова служба, справи передаються в суд. Але от вже майже п'ять років навколо нас хтось крутиться, а далі цього справа не йде.

— Ти сказав щось про сенатське розслідування?

— Так. Сенат почав із Заходу і зараз підбирається до нас. Надто вже багато цікавих стало сунути ніс в наші справи.

— От чому моїм хлопцям додалося робітки?

— Так. Але дивно і ще дещо. Ти говорив, що і тебе почали турбувати.

Фелтон кивнув:

— Може, це твої макаронники затіяли сімейну сварку?

Фарба кинулася Віазеллі в обличчя, але він не виявив, що ображений.

— Ні, — відповів він, — це хтось з боку. Хто це або що — не знаю. А ти?

— Думаю, через пару днів буду знати.

— Добре. Я теж повинен знати. Що стосується Тоні, можеш повернути його.

— Подивимося.

Карміне замовчав. Його мовчання іноді було вагоміше слів. Фелтон розумів, що продовжувати бесіду небезпечно. Все, що потрібно було Віазеллі зараз, це — штовхнути Фелтона на перший хід, і тоді йому кінець. І зовсім будь-чого не значили для Віазеллі міркування Фелтона про те, наскільки Карміне йому зобов'язаний і наскільки Фелтон йому необхідний.

Точнісінько так все було і двадцять років тому. Тільки тоді в Віазеллі ще не було резиденції в готелі "Ройал Плаза".

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

Розмова відбувалася в кімнатці за бакалійною крамничкою, яка годувала родину Віазеллі. Тоді в Карміне ще не було вирізаних зі слонової кістки шахових фігур — він сидів, схилившись до переверненої дерев'яної шухляди, на якій були грубо намальовані чорні і білі квадрати. Коли увійшов Фелтон, Віазеллі з замисленим виглядом пересував дешеві дерев'яні фігури.

В кімнаті господарювали зграї життєрадісних літніх мух. Віазеллі підняв очі на Фелтона.

— Сідай, — запропонував він, — я хочу поговорити з тобою про гроші.

Фелтон лишився стояти.

— Що ти, другорозрядний букмекер, знаєш про гроші?

Віазеллі рушив уперед пішака.

— Я знаю, що йде війна. Знаю, що з цього можна багато чого отримати. І знаю, що ти маєш мало.

— Мені вистачає.

— Дві тисячі за вбивство за контрактом? І цього досить для тямущого єврейського хлопчика?

— Це більше, аніж заробляють деякі тупі макаронники.

Віазеллі пішов слоном по діагоналі.

— Сьогодні — так. А завтра?

— Все одно Альфонсо не дасть тобі заробити більше. Рідна кров чи ні, але він тобі не довіряє, як я чув.

— А якщо Альфонсо вмре?

— Його місце займе Джакомо.

— Якщо Джакомо вмре?

— Луї.

— А якщо вмре Луї?

Фелтон знизав плечима:

— Щоб їх усіх убити, на них потрібно наслати чуму.

— Якщо вмре і Луї?

Віазеллі напав конем на слона, якого тільки що висунув уперед.

Фелтон знову знизав плечима.

— Ти для чого мене покликав, щоб побалакати?

— А якщо вмре і Луї? — повторив Віазеллі.

— Прийде хто-небудь ще.

— Хто?

— У кого вистачить розуму.

— Флагерті. Чи займе Флагерті їх місце?

— Ні, він не потягне.

— А я?

— Ти в принципі потягнеш. Але це зовсім не означає, що раз твоє прізвище закінчується на "і", то тобі дадуть прибрати до рук всю справу.

Віазеллі пішов іншим конем.

— Створюється гарний дебют. Який же ти єврей, якщо увесь час трудишся на дядька, а не на себе?

— Хочеш, щоб я почав працювати на тебе?

Віазеллі пішов ферзем. Ще один хід, і мат. Потім, немов читаючи вірші:

— Так. Вб'єш Альфонсо. Вб'єш Джакомо. Вб'єш Луї. Потім...

— Що потім?

— Чи зможе хтось потім "прибрати" тебе?

— Так, ти.

— Але як? Крім тебе жодного "стрільця" не залишиться, принаймні такого, що має в голові сіру речовину. Весь синдикат буде цілком дезорганізований.

— Тоді чому б мені не шльопнути й тебе і взяти все в свої руки?

— Не вийде. Ти ж не дурень і розумієш, що за тобою будуть полювати і ті, і інші, і тебе прикінчить перший зустрічний мафіозі. Особливо якщо врахувати, що вони будь-кому, крім італійців, не вірять. Ти ж для них чужинець, і тому будеш становити смертельну небезпеку.