Джиммі здивовано знизав плечима і став готуватися до повороту на 42-ю вулицю. З цієї розмови він всього так і не зрозумів. Напевно, бос просто розробляє вголос чергову ідею.
— Чому ж будь-хто з них не був озброєний? — запитав Фелтон.
— Багато хто взагалі не носять зброї, — відповів Джиммі, з'їжджаючи на розв'язку набережної.
— Люди, що сунуть ніс у справи Віазеллі або мої справи, не носять зброї?!
— Може, по дурості?
— По дурості? Ні, тут щось інше. Якась закономірність, визначена модель поводження. Але цей з гаком у цю модель не вписується. Якщо нам здається, що цей гакастий диявол був гарний, то треба чекати кого-небудь страшніше. Я це нутрощами відчуваю. Я в цьому впевнений.
— Ти думаєш, у них є хто-небудь краще?
— Не знаю, чи може бути ще краще. Не думаю. Тепер чекай всю зграю.
— Як у сорокові?
— Як у сорокові роки.
Фелтон відкинувся на спинку сидіння.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
Швейцар готелю "Ройал Плаза", що на 59-ій вулиці, біля Центрального парку, злегка здивувався, коли джентльмен, який вийшов з "роллс-ройсу", попросив його припаркувати автомобіль. Коли ти їздиш на такій машині і маєш шофера, то нехай він її і паркує! Але джентльмен кинув, що шофера він бере із собою, і швейцар не став сперечатися. Не варто зв'язуватися з пасажирами "роллс-ройсів"!
Переконавшись, що Джиммі йде за ним по п'ятах, Фелтон ввійшов у розкішний хол готелю — інкрустовані солідні меблі, розкидисті рослини в діжках, делікатний, майже жінкоподібний портьє.
Прямуючи до ліфта, Фелтон із шофером не привернули особливої уваги, будь-чим не виділяючись серед респектабельних постояльців і гостей, а кобура з пістолетом у Фелтона під пахвою була зовсім непомітна.
— Чотирнадцятий поверх.
Засунувши руку в кишеню чорної шоферської лівреї, Джиммі поправив пістолет, чим заслужив незадоволений погляд Фелтона, який означав, що на людях робити це було не варто.
На чотирнадцятому поверсі ґратчасті позолочені двері ліфта відкрилися в невелике фойє, тоді як на всіх інших поверхах на виході з ліфта з'являвся коридор з рядами дверей по обидва боки. Займаючи цілий поверх готелю, Віазеллі за порадою Фелтона здійснив цю реконструкцію, замінивши коридор невеликим "передбанником" з вічками для спостереження.
Очікуючи в фойє, Фелтон з усмішкою переглянувся з Джиммі, тому що обидва були добре знайомі зі звичками хазяїна поверху і заведеними ним порядками: у даний момент крізь одностороннє дзеркало-вікно зліва, за ними спостерігав один з охоронців Віазеллі. З їх боку дзеркало було як дзеркало. Фелтон поправив перед ним краватку, а Джиммі не втримався і зробив середнім пальцем непристойний жест своєму відображенню.
Двері відкрилися, і вдягнена в темний смугастий костюм із синьою краваткою людина запросила їх увійти.
Не кваплячись, як пара танцюристів, не виявляючи будь-яких емоцій, вони ввійшли у світлу простору кімнату, переповнену меблями, тютюновим димом і людьми в строгих костюмах. Можна було подумати, що з хвилини на хвилину почнеться конференція або симпозіум.
Однак тут проходила зовсім не конференція. Коли Фелтон і Джиммі ввійшли і зупинилися в центрі кімнати під масивною кришталевою люстрою, шум розмов разом припинився і став чутним лише тихий шепіт:
— Це він!.. Ага, точно... Ш-ш-ш... Тихіше, почує...
Невисокий чоловік з наманікюреними нігтями, з темною італійською сигарою в зубах і кривою посмішкою попрямував назустріч гостям і, підійшовши ближче, зробив привітальний жест рукою.
— Е-е... Come sta, містер Фелтон?
Фелтон спробував згадати, як звуть цю людину, але безуспішно і зобразив на обличчі ввічливу посмішку.
— Налити вам що-небудь випити?
— Ні, спасибі.
Невисокий, драматичним жестом, притиснув до грудей руку, немов утримуючи серце, яке прагне вистрибнути безпосередньо на золотавий килим під ногами.
— Приношу найглибші вибачення, містер Фелтон, але в нас зараз відбудеться нарада, і ця людина; — кивок убік Джиммі, — ну... загалом, шоферові тут не місце!
— Про нараду я будь-чого не знав, — відповів Фелтон і подивився на годинник.
— Пробачте, але йому доведеться піти.
— Він залишиться.
Виразні руки невисокого розійшлися в боки долонями нагору, плечі піднялися в здивуванні:
— Але він... але йому...
— Він залишиться, — без тіні емоцій повторив Фелтон.
З обличчя невисокого зникла крива посмішка, вірніше її подоба. Тонкі губи зімкнулися, сховавши жовтуваті зуби.
— Навряд чи Дядько буде цим задоволений...
Фелтон мовчки ще раз подивився на годинник.
Невисокий чоловічок відійшов до групи своїх співвітчизників, які стояли біля софи, і напівголосно почав щось швидко говорити. Ті слухали, скоса поглядаючи на Фелтона і Джиммі.
Джиммі уважно став розглядати кожного з цієї компанії.
Зненацька в кімнаті запанувала тиша. Чути були тільки звуки крісел, що відсуваються. Всі, що сиділи, підхопилися, всі, хто стояв, мимоволі, витягнулися. Погляди всіх зосередились на двостулкових дверях, які розкрилися.
З'явився вдягнений у строгий сірий костюм і смугасту прінстонську краватку чоловік і вимовив:
— Містер Фелтон.
Фелтон і Джиммі пройшли через кімнату, почуваючи на своїх спинах погляди присутніх, Фелтон ввійшов усередину. Джиммі залишився біля дверей, які закрилися за Фелтоном, ставши перед ними як вартовий, уважно стежачи за всім, що відбувається в кімнаті.
Подвійні двері, через які він пройшов, завжди захоплювали Фелтона: зовні вони були вкриті орнаментом і позолотою, але зсередини виглядали звичайними дверима кабінету процвітаючого бізнесмена — солідне темне дерево і нічого більше.
Іншим було і повітря. Ним можна було дихати, не почуваючи диму десятка палаючих сигар. Паркетна підлога тихенько поскрипувала під ногами Фелтона, який підійшов до довгого письмового столу червоного дерева, за яким сидів пещений джентльмен. Перед ним була шахівниця з розставленими фігурами.
На шляхетному обличчі з римським профілем виділялися глибоко посаджені темні очі, у яких світилася дружелюбність. Акуратні невеликі руки, довге, сивувате на скронях волосся розділене ліворуч консервативним проділом.
Рот з чуттєвими повними губами, навіть трошки, як не дивно, не додавав йому жіночності. Позаду, на стіні висіла фотографія тілистої матрони і дев'яти дітлахів — його родина.