але теж перечепився, і теж розтягнувся на весь зріст, і теж заойкав: "Ой, ой, ой!" — "Давайте завісу!" — закричав Віктор. "І лікаря!" — підхопив Борис. Завіса почала поволі закриватися. І на просценіумі знову з'явилися Віктор Базикін і Борис Павлов. У одного в гіпсі рука, у другого нога і двз костилі під пахвою. "Так! Та-а-ак..." — сказав багатозначно Борис. У цей час ва сценою щось загуркотіло. "Що там іще? Що трапилось?" — крикнув Борис. А Віктор заглянув за завісу і сказав: "Пожежник розбився". Борис махнув безнадійно рукою і оголосив: "Дорогі друзі! Все... Ось так наш концерт і закінчився..." — "Б..." — додав Віктор. "...Якби..." — додав Борис. "За півгодини до початку"...— додав Віктор. "Цей малюсінький гвіздок, який приніс концертові такі великі неприємності, не витягли б з підлоги... Можливо, він",— Віктор показав на Бориса. А Борис показав на Толю, що теж вийшов на просценіум, і сказав: "А може, він..." А Толя показав на Лену Марченко: "А може, вона..." А Лена показала на танцюристів: "А можливо, хтось із них..." У цей час із-за завіси висунув голову Семен Цейтлін у касці пожежника і сказав: "А може, я..." І всі хором крикнули: "А може, він!" Після чого голосно й радісно Віктор оголосив: "Дорогі друзі! Починаємо наш концерт!" А Борис додав ще голосніше і радісніше: "І ніяких гвіздків!" Закінчивши цей номер, учасники концерту подивились у мій бік.
— По-перше,— сказав я,— цей номер треба було дивитися не під кутом сорок п'ять градусів, а під кутом вісімдесят градусів...
Після цих моїх слів настала пауза. Всі перезирнули-ся між собою, а Лена Марченко, нічого не розуміючи, стенула плечима.
— А по-друге,— вів далі я,— всіх би вас з такою виставою до піраньїв... під час відливу...
— Людиноненависник,— пискнув хтось із цього пташиного базару, з цієї масовки, що називала себе артистами.
— Та гаразд, в цілому все це може бути і так, я не протестую. Хто у Нас там далі?..
На сцену вийшла Аня Брунова з балалайкою в руках. Підійшла до рампи, важко зітхнула. "Хвилюється",— подумав я, роздивляючись Брунову.
— Іванов,— раптом звернулася до мене Брунова,—^ ти не дивись на мою балалайку, як кіт на акваріум, і без тебе знаю, що... Скільки років балалайці? — несподівано запитала вона.— Серед народних інструментів вона "наймолодша" — немає їй 1 трьохсот років. Уперше про балалайку згадується в 1714 році, в "Реєстрі", який склав Петро І. За наказом царя весільне свято повинно було супроводжуватись почтом ря-жених, великим оркестром, у котрому "йшла" і балалайка!
— Брунова, ти не за програмою! — закричав на неї Борис Кутирьов.
— А чого він сидить з таким виглядом, ніби зібрався читати лекцію про балалайку!
— Я тебе дуже прошу,— сказав мені тихо Борис Кутирьов.— Ти "не збирайся" і не роби нікому ніяких зауважень.
Я промовчав.
— Одне прохання,— знову сказав Кутирьов, лагідно звертаючись до мене.— Тепер, коли ми всі переконалися в тому, що ти знаєш навіть систему Станіславського, прошу тебе, сиди в залі, будь ласка, мовчки — не губи мій авторитет! Якби я знав, що ти знаєш систему Станіславського назубок, я б... І взагалі ти тут випадково!.. Іванови на генеральну репетицію приходять і йдуть геть, а Кутирьови залишаються.
Брунова все ще стояла на сцені і не починала свого виступу.
"А мені здалося, що Брунова все-таки хвилюється,— подумав я,— а вона он що, вона хоче мене привести до... або навпаки вивести мене з...
...Не вийде, Брунова! Не вийде! Не привести тобі мене "до"... ані вивести мене "з"... Шкода, що вона не займається, як Маслов, у гуртку космонавтів... А то її можна було б і порекомендувати до екіпажу, котрий супроводитиме мене до місця мого галактичного призначення. А то ось зарахують цього Маслова... а що він таке? Та так... Кращий космонавт серед артистів... або точніше, кращий артист серед космонавтів".
— Коли я була маленькою, я дуже любила казки. І зараз я їх теж дуже люблю. І заздрю тим, у кого є свій чарівник із своїми чарівними'словами,— казала тим часом Брунова, щиро, і я б сказав, відверто, саме за тою системою Станіславського, яку я, на моє здивування, знав напам'ять.
А Брунова як почала за системою Станіславського, так за системою Станіславського і вела далі:
— В дитинстві я пробувала скористатись з чужих чарівних слів, проте нічого хорошого у мене з цього не вийшло.
От дуже мені подобались такі чарівні слова: "Він ударив в мідний таз і закричав: "Кара-барас!" У нас був такий таз, в ньому бабуня варила варення. Якось, коли всі пішли з дому, я сіла вчити уроки. Але нічого в мене не розв'язувалось — ні задачі, ні приклади, нічого не запам'ятовувалось — ні вірші, ні ботаніка... Тоді я взяла мідний таз, ударила в нього кулаком і вигукнула: "Кара-барас!" Ніякого результату. Тоді я сказала, як чарівний казкар із "Сніжної королеви": "Сніп-снап-снурре-пурре-базилюре..." Але марно: задачі не розв'язувались, вірші не запам'ятовувались. І ще я вже без надії крикнула: "По щучому велінню, по моєму хотінню — розв'язуйтесь усі задачі!" — не розв'язалися. І тоді я зрозуміла, треба шукати свого чарівника із своїми чарівними словами, бо чужі ие допомагають. І пішла я містом. Прислухалася, що говорять люди, коли працюють. От будують дім. Кричать: "Майна!", "Віра!". Стіна будинку росла у мене на очах. Заглянула до футболістів на стадіон: "Ану, Михаиле, іще раз по воротях!" Зазирнула до хокеїстів: "Харламов, іще пас. Г-о-о-л!" Людина пливе. Чому не тоне? Дивлюсь: "Раз-раз-раз-раз!" Зайшла до цирку: "Ґоп-ля! Іще раз!" Забігла в балетне училище, а там: "І-і-і раз! І два! І три! І ще раз!" — "Давай, давай! — говорив бульдозерист, натискаючи на важелі.— Ще давай!"
"Чудеса!" — подумала я, здогадуючись, що у слові "раз" є щось чудодійне. "Раз, два, дружно! Раз, два, дружно! Ще раз дружно! Ще раз!" І тут я все зрозуміла. Ось вони чарівники і ось вони чарівні слова: ЩЕ РАЗ, ЩЕ РАЗ, ЩЕ РАЗ! І так мені закортіло стати чарівником! ЩЕРАЗОМ! Я почала вигадувати собі свою чарівну пісеньку. Бо ж який-то чарівник . без пісеньки?
Виходило так: я, ПЦЕРАЗ, чарівник, і в добрий час я допомагаю всім, хто від прикрощів ллє сльози, а працювати треба весело, не напоказ, щоб ніхто не дивувався, а при цьому, звичайно, повторювати: "Іще раз, ще сто разів, ще тисячу разів..." Пісеньки не вийшло.