Голоси. Тут ми!
Юрій. Візьміть у завгоспа пилку і відпиляйте...
Голоси. Що відпиляти?
Юрій. Половину моєї парти... від його...
Голоси. Але ж...
Юрій. Виконуйте!
Трифонов і Воробйов вибігають. Юрій Іванов ставить стілець на стіл, вискакує на стіл і сідає на стілець. *
Юрій. Разом захотіли! Ніяких разом, зрозуміло? Я достатньо виріс на ваших очах, щоб вирішувати самостійно всі питання нашого класу. Як-не-як непересічне явище — староста, не який-небудь там звичайний учень... (Читає програми і реє їх.) Дурниці... Глупота... Примітив... Зараз я вам складу програму...
Микола. Добре, Юрку, складай, але тоді дозволь допомогти тобі порадою.
Ю р і й. Ти хто такий, щоб мені радити?
Микола. Я твій товариш по сьомому "А" класу.
Юрій. Правильно... Товариш по сьомому "А", а не по порадах! І взагалі ніяких порад! Зрозуміло?.. Самі казали, у мене смак, у мене розум...
Мишко. Я казав: один розум добре...
Юрій. Добре?.. І досить!
Мишко. Ти не дослухав, я казав: один розум добре, а два...
Юрій. У кого це два? Чи не в тебе часом? Теж мені мислитель знайшовся... Спіноза... І зачіска мені твоя не подобається. Що це за зачіска?
Мишко. Раніше вона тобі подобалась.
Юрій. Раніше вона мені могла подобатись, а тепер може не подобатись і може подобатись, а може не подобатись, а може...
М и ш к о. І взагалі зачіска тебе не стосується.
Юрій. Хвилиночку. Самі казали, що мене все сто* сується! Казали?
М и ш ко. Говорили, проте...
Юрій. Ніяких "проте"... Хто хоче щось сказати, хай підніме руку. (Всі піднімають руки.)
Юрій (поблажливо). Говори, Колю, говори...
Микола. Знаєш, це вже просто хамство. Зрештою, ми можемо обійтись і без твоїх порад. Ти староста класу, а не гуртка самодіяльності, консерваторії ти не кінчав... *
Юрій. Хто не кінчав консерваторії?.. Я не кінчав консерваторії?.. Ха-ха! Та ви знаєте, що я закінчив Московську консерваторію?!
М и ш к о. Це ж коли ти її закінчив?
Юрій. Коли я був вундеркіндом... Від двох до п'яти... по вокалу!
Микола. Слухай, Юрку, ти ж казав, що тобі ведмідь на вухо наступив ще в дитинстві.
Юрій. Мені ведмідь?.. Це я ведмедю наступив! На вухо! Зрозуміло?
Зоя. Що з ним таке скоїлось?.. Невже ми його так перехвалили?
М а ш а. А по-моєму, це дзвоник.
Зоя. Який дзвоник?
Маша. На першу переміну — бачите, як людина перемінилася... з першого дзвоника. Вибрали старостою, і от вам, будь ласка...
Юрій (пише і бурмоче). Жоден ваш номер у мене не пройде, а от мої номери...
Микола. А от твої номери у нас не пройдуть! Ану злазь! Десять хвилин, як став старостою і вже насмітив... Знімайте його, хлопці!.. А то він щось дуже високо злетів над землею...
Хлопці і дівчата знімають із столу стілець, на якому сидить
Юрій Іванов.
Мишко. Зробив м'яку посадку в районі свого зле-туї (Простягає Іванову мітлу.) Тримай!.. Заметеш сміття, приходь до класу на свої перевибори!
Юрій (тихо, ввічливо). Хлопці, а як же відносно порадитися? Ви ж, здається, хотіли зі мною щось обговорити, порадитись... разом, так би мовити...
Мишко. Красно дякуємо, Юрку, нам здається, що ми обійдемось і без твоїх порад.
Микола. Років до ста рости нам без старости, без такого як ти...
Юрій. Значить, кінець?
Хлопці і дівчата (в один голос). Кінець! (Зни* кають за завісою.)
Юрій (затримує Мишка). Гарна у тебе зачіска, я все думаю, чи не зробити й мені таку.
Микола. Думай, думай! До речі, Іванов, поздоровляю тебе з рекордом!
Ю р і й. З яким?
Мишко. Всесоюзним!.. Ти був старостою класу лише десять хвилин і вісім секунд.
Юрій (дивиться на годинник). Вибачте, десять хвилин і дев'ять секунд... Точніше треба рахувати...
Мишко. Все одно — рекорд! (Виходить.)
Залишившись один, Юрій Іванов розмахує мітлою і замітає підлогу, фальшиво наспівуючи: "Коли я на пошті служив ямщиком..."
Поки я вивчав твір, який ви тільки-но прочитали, Кутирьов, певне, про всяк випадок, стояв уже біля дверей.
— Хто мене гратиме? — спитав я грізно.
— Маслов,— відповів, затинаючись, Кутирьов.
— Не підходить,— відрубав я.
— Але краще від нього тебе ніхто не зіграє,
— Є такі, котрі й краще зіграють,— відповів я загадково і замислено похитав головою.
— Це, наприклад, хто ж такий?— здивувався Кутирьов.
— Наприклад... це я! Я можу зіграти самого себе і зіграти краще за будь-якого Маслова...
СПОГАД П'ЯТНАДЦЯТИЙ Іванов, до директора і'з щоденником!
Кутирьова так вразила моя пропозиція, що він довго мовчки просто стояв і просто не вірив у те, що я сказав, і тільки тоді, коли я ще раз підтвердив своє бажання, сказав здивовано:
— Слухай, Іванов, а ти можеш сам собі дозволити знятися у фільмі, де ти гратимеш самого себе?— спитав мене Кутирьов.
— Чому це не дозволю, собі я дозволю, іншим ніколи. Тільки я сам собі й можу дозволити, і більше ніхто,— відповів я. *•
— Тоді ось тобі роль. Вивчи.
Я взяв з рук Кутирьова текст кіносценарію. Хіба кіносценарію! Між нами кажучи, це була звичайнісінька фальшивка, нічого подібного ні на моє минуле життя, ні на майбутнє. Проте мене у всьому цьому зацікавило ось що: по-перше, відзнявши сам себе, я вможу потім відзняти з допомогою Кутирьова і сцену з татом, котру я нахвалявся йому відзняти на плівку; по-друге, мені було цікаво, як кажуть, порівняти два моїх життя.— істинне життя, котрим я жив, і життя, як уявляли його мої'співвітчизники. А текст?.. Що текст... Текст з часом можна переробити, я маю на увазі дикторський текст. Про це я розповів Кутирьову, який все ще дивився на мене ошелешено.
— Текст, звісно, треба буде замінити,— сказав я.
— Як замінити? — захвилювався Кутирьов. •
— Ні, не зараз,— заспокоїв я його,— а потім... Зрозумій же, із того, що ти нашкрябав, тільки два слова мають до мене, і то дуже далеке, відношення!
— Які два слова? — образився Кутирьов.— Чому тільки два? Тут до тебе мають відношення всі слова!
Я не шкрябав, а писав їх у хвилини натхнення... І поводишся ти саме отак нахабно, і співаєш фальшиво. І з співів тікаєш...
— А чому я взагалі не займаюсь співами, ви над цим замислювались? І коли пробував співати на уроках співів і співав фальшиво, то чому? Ви про це подумали? — спитав я Кутирьова.
— Ну, тому, напевне, що тобі в дитинстві ведмідь на вухо наступив,— відповів Кутирьов.