гається при різкому погіршенні умов існування (низька температура, відсутність вологи). А коли настають сприятливі умови, в організмів, що впали в анабіоз, відновлюються всі життєві процеси.
Ні, анабіоз — це бездіяльний стан організму. А що коли анабіоз... А що коли ти в анабіозі, але., не' спиш! А рухаєшся, розмовляєш, ходиш із розплющеними очима, щось робиш, але в той же час ти і спиш. Це буде такий стан, в якому ти водночас і працюєш, і відпочиваєш, тобто ти витрачаєш сили і поновлюєш їх одночасно. Це ж щось схоже на перпетуум-мобіле, вічний двигун! Я так роз... розхвилювався (розхвилювався, звісно, спокійно), що навіть уявив собі таку прес-конференцію.
Скажімо, хтось десь збирає радянських і зарубіжних журналістів і навіть не десь, а саме в шаховому клубі. В залі, окрім журналістів, повно першорозрядників і гросмейстерів. Той, хто веде прес-конференцію, просить дотримуватись в залі цілковитої тиші. За столом сиджу я, представники всіляких спортивних організацій і дуже відомий лікар. Головуючий запрошує ставити мені запитання. Уявім, що мене запитують, як я познайомився зі спортом. Я відповідаю, що познайомився зі спортом ще в дитинстві Захоплювався всіма видами спорту, і в тому числі шахами.
— Нам відомо,— запитує хтось,— що ви повинні були грати з багатьма гросмейстерами.
— Не лише з гросмейстерами,— відказую я,— дуже цікаві люди є і серед не дуже іменитих представників шахового мистецтва.
— Чи доводилося вам грати з вашими друзями?
— Я їх надто поважаю,— відповідаю я,— щоб нав'язувати їм себе у партнери, і не експлуатую їх доброго до мене ставлення.
Потім мені будуть поставлені найрізноманітніші питання найрізноманітнішої тематики. І після того, як цікавість присутніх буде задоволена, головуючий на прес-конференції скаже: "А зараз відбудеться сеанс шахової гри."Надкс, пзеверп і людоземт Юрій Іванов викликає на бій будь-кого, хто забажає".
Тоді на сцену вийде який-небудь гросмейстер, і я зіграю з ним партію. І, можливо, навіть виграю, тобто напевне виграю. Потім голова знову попросить тиші в залі і зробить таку надзвичайну заяву: "Дорогі товариші,— скаже він, звертаючись до зали,— в тому, що Юрій Євгенович виграв або, скажімо, навіть програв цю партію, здавалось би, нема нічого дивного, але справа в тому, що саме у всьому цьому є щось дивне: Юрій Євгенович Іванов виграв партію в сплячому стані, тобто уві сні".
В залі, звісно, після цих слів зчиниться галас, усі як закричать: "Як у сплячому? Чому у сні? Адже він не спить! Він же розмовляв, жартує, сміється і навіть грав в шахи!"
І тут головуючий знову скаже: "В тому і справа, що Юрій Іванов, Юрій Євгенович Іванов, хоч і говорив, і жартував, грав, а перебував і зараз перебував у стані глибокого сну, що і засвідчить присутній тут професор медицини".
Сивий професор засвідчить, що я справді перебуваю, за частотою пульсу, за глибиною дихання, у стані сну, і всі здивуються надзвичайно. А головуючий скаже, що це і в надзвичайне, неймовірне відкриття надкса, пзеверпа і людоземта Юрія Євгеновича Іванова, яке полягає в тому, що людина у стані сну може працювати, а працюючи, може спати, не гаячи даремно жодної хвилини часу.
На цьому спогади Іванова уриваються. Далі він згадує ранок наступного дня...
СПОГАД ТРИНАДЦЯТИЙ
Зелений шум
...Коли я прокинувся, перше, про що я подумав: як мені провчити всіх цих жалюгідних шпиків. Я вирішив зробити це сьогодні ж вранці, після зарядки й сніданку. Я вийшов на балкон на яскраве ранкове сонце, бо почув надворі підозрілий шум. Але ви знаєте, що "краще один раз побачити, ніж тисячу разів почути". Так вчить народна мудрість. Ну, а що робити, коли наші очі не все здатні розгледіти? Взяти, наприклад, світло (найтемніше місце фізики, як вважають учені). Світло, що ми бачимо,— це електро-
7 Ю. Медведев 193
магнітні випромінювання, котрі ми відчуваємо. Таке випромінювання дають хвилі, довжина яких лежить у певному діапазоні. Проте варто хвилі "перебігти" межу праворуч або ліворуч, як вона перетворюється у невидимку. Інфрачервону і ультрафіолетову області оптичного спектра ми не бачимо. Однак я, як ви самі розумієте, вийшов на видиме світло, і що ж? Вертишийкін роздивлявся мене у свій бінокль в упор.
— "Велике бачиться на відстані!" — сказав він мені нахабно замість "добридень!" — Це так сказав воєнні,— пояснив Вертишийкін.
— Велике бачиться-І на відстані, так сказав Іванов,— поправив я Вертишийкіна і Єсеніна.
Я навмисне потягнувся і прислухався до себе. Всі аналізаторні системи мого організму працювали чудово. Кристали вуглекислої солі тисли на мембрану мого вуха, подаючи сигнали про ідеальний стан мого слуху.
Я прекрасно чув усе, що відбувалось навкруг мене, наді мною і піді мною.
Внизу, біля воріт будинку чатувала, голосно про щось перемовляючись, масловська дружина.
— Усі хлопці на підбір... З ними Маслов-Чорно-
мор! — пояснив Вертишийкін, киваючи головою у бік воріт. А я сказав:
— Зелений театр...— зелений шум! — при цьому мені здалося, що щось подібне вже було в моєму житті! Ось так хтось стояв, чогось від мене вимагав, з кимось я лаявся... Чи, може, я про щось подібне читав у якійсь книжці?.. А чи не байдуже, з ким, коли і що було?! Не відволікайся, Іванов, не відволікайся від Перигея, який ти зараз покажеш своїм однокласникам. Вони хочуть проникнути в твій Апогей, але поки що рано, рано їм проникати в твій Апогей. Взагалі-то Апогей — найвіддаленіша точка надкосмонавта від Землі. Мій Апогей — це коли я виконаю довірене мені найважче завдання на світі, а Перигей — це найближче наближення до Землі надкосмонавта. Це взагалі, а зараз мій Перигей — мов найщільніше наближення до моїх земних справ і турбот. І сьогодні, скажімо, за
годину, я почну потрохи піднімати завісу, як кажуть, дозволю зазирнути в шпаринку паркану, який ніби існує навколо мене в моєму житті, я дозволю зазирнути в шпаринку тим, що аж тремтять з цікавості.
Колесников-Вертишийкін не спускав з мене благаючих очей, при цьому він намагався навіть не кліпати, щоб не пропустити чого-небудь. У нього навіть сльози на очах виступили від напруженої уваги.
— Години через дві ми багатьох не дорахуємось,— сказав я, роздумуючи.