— Скажіть, майоре, що доброго, на вашу думку, може зробити людина в житті?
Наблизилося, наче сирена тривоги, дзеленчання санітарної карети, промчало й стихло. Гарсіа розмірковував.
— Перетворити досвід на свідомість, наскільки це мож-ливо, друже мій.
Вони проходили повз кінотеатр, що стояв на розі двох вулиць. Авіаційна бомба розколола його, зруйнувавши до підмурка стіну з боку вужчої вулиці. Служба допомоги нишпорила на руїнах, щось шукаючи з електричними ліхтариками — мабуть, жертв. За майже цілісіньким фасадом зимового вечора задзвонив, так само мрійливо, як він дзвонив колись, дзвінок, ніби кликав людей подивитися на ці пошуки загиблих.
Гарсіа думав про Ернандеса. І перед цією величезною мадрідською пожежею він з тривогою відчував, наскільки людські драми бувають схожі, як вони кружляють у маленькому пекельному колі.
— Революція покликана розв'язати проблеми інтелігенції, а не наші. Наші ж залежать тільки від нас... Цікаво, чого ви тут, у Іспанії?
Скалі зупинився, здивувавшись, що не може цього точно сказати, і, як завжди, коли він над чимось розмірковував, задер угору носа.
— Що ж до мене, то я в цій військовій формі пе тому, що сподіваюсь від народного фронту благороднішого уряду, я падяг її тому, що хочу, аби змінилися умови життя іспанських селян.
Скалі спав на думку аргумент Альвара, і вій скорпстався з нього:
— А що коли вам, щоб визволити їх, треба буде створити державу, яка їх політично поневолить?
— Якщо ніхто пе може бути певен у її майбутній чпсто-ті, то тільки лишається дати волю фашистам... Для мислячої людини революція — свого роду трагедія. Але для такої людини і життя — трагедія. І якщо ця людина розраховує, що революція покладе край його трагедії, то вона помиляється — от і все. Запитання, які ви мепі ставите, я вже чув від капітана Ернандеса, якого ви, мабуть, знали. До речі, він загинув. Нема п'ятдесяти способів боротьби, є тільки один — це спосіб стати переможцем. Ні революція, ні війна не зводяться до того, щоб сподобатися самим собі. Не знаю, який письменник сказав: "Мене переповнюють трупи, наче старе кладовище..." Ось уже чотири місяці всіх нас, Скалі, переповнюють трупи; протягом усього того шляху, що веде від етики до політики. Між кожною людиною, що діє, й умовами її діяльності йде кулачний бій (діяльності, спрямованої на перемогу, а не на втрату того, що ми хочемо врятувати). Це справжня проблема, проблема таланту, якщо так можна сказати, і це не тема для дискусії... Кулачний бій! — повторив Гарсіа, ніби він сказав це своїй люльці.
Скалі згадав, як літак Марчеліно боровся з власним .полум'ям.
— Є війни справедливі,— вів далі Гарсіа,— як, наприклад, наша, але нема справедливих армій. А коли якийсь інтелігент, людина, покликання якої мислити, прийде й скаже нам: "Я покидаю вас, бо ви несправедливі",— то я вважаю це аморальним, мій любий друже! Є політика справедливості, але нема абсолютно справедливої партії.
— Отже, перед нами днері, відчинені для всяких махінацій...
— Двері відчинені для всіх тих, хто хоче їх виламати. Гарантія політики народного уряду — це не наші теорії, а наша присутність тут у цю хвилину. Етика нашого уряду залежить від нашої сили, нашого завзяття. Свідомість у Іспанії не буде загадковою необхідністю хтозна-чого, вона буде такою, якою ми її викуємо.
Біля них спалахнула ще одна пожежа.
— Мій любий друже,— сказав Гарсіа з іронією в голосі,— емансипація пролетаріату — справа самих трудящих.
Розділ тринадцятий
Непорушні, наче стрільці, які ціляться, між кипучими струменями води й готелем "Савой", що горів, пожежники раптом підстрибнули на драбинах, і в їхніх руках смикнулися шланги, наче вудочка, коли клює риба. В гуркоті вибуху пожежа завмерла на мить — позаду тільки-но вибухнула бомба.
"Вони підпалюють швидше, ніж ми гасимо",— подумав Мерсері.
Він гадав, що принесе користь Іспанії як інструктор, а то і як командир; після взяття миловарні він знову став брандмейстером, і ніколи не був іще таким корисним. І ніколи ще його так не любили. І ніколи на фронті не зустрічався він з ворогом так, як зустрічався з ним останні двадцять годин. "Вогонь — хитрий лицемір,— казав він,— але з доброю технікою його можна гасити, правда ж?.." І смикав себе за вуса. Мерсері стояв на протилежному тротуарі в одязі пожежника й дивився на кожен сніп полум'я, як на ворога, що атакував. Пожежі спалахували й спалахували: кальцієві бомби ніяк не вдавалося гасити. З лівого вже погаслого вогню під натиском вітру із Сьєрри виповзали густі паралельні стовпи диму, що їх пожежа зафарбовувала в червоне.
Пожежники мали лише чотири брандспойти, якими гасили три пожежі, але сусідній з ними будинок відділяли тільки чотири метри.
Ліве згарище спалахнуло знову.
Пожежу можна було зупинити в найнебезпечнішому пункті, праворуч, перш ніж ліва розгориться. Знову шланги підстрибнули на тлі принишклої пожежі — ще одна бомба, цього разу попереду.
Мерсері спробував розрізнити шуми. Незважаючи на ніч, у небі літало багато фашистських літаків: пожежі Мадріда допомагали їм орієнтуватися. Десять хвилин тому вони скинули чотири запалювальні бомби. Снаряди великого калібру й далі падали в робітничих кварталах і в центрі; вдалині стріляла легка артилерія, її гуркіт зливався із звуками бою. Часом усе це глушило завивання сирени, дзвінки санітарних карет і грюкіт обвалів, що здіймали вгору гейзери іскор. Але Мерсері не чув гудків, що повідомляли про прибуття нових пожежних шлангів.
Третя авіаційна бомба впала в ту саму точку. Коли Мерсері боровся з вогнем, його не зрушили б з місця ні на один сантиметр навіть п'ятнадцять важких бомбардувальників.
Середнє вогнище раптом розгорілося й майже одразу ж знову загасло. "Після війни я стану гравцем..." — подумав Мерсері. Ліві вогнища було загашено. Якби надійшло підкріплення... Мерсері почував себе Наполеоном. Він весело підкрутив вуса.
Пожежник праворуч випустив з рук брандспойт. Якусь мить він висів, зачепившись ногою за щабель драбини, а потім упав у вогонь; інші, щабель за щаблем, стали паралельно спускатися вниз.
Мерсері підбіг до того, хто перший зіскочив па землю.