П р и к а ж ч и к. Тьху! Оглашенна, листопадна, сто куп чортів твоєму батькові!
Пріська. Оттакої! Хіба ж то ви, дядечку, не до мене приспівували?
П р и к а ж ч и к. А! Халєра тебе візьми!
Пріська. Ще й сердяться! Я думала, що то ви за мною так побиваєтеся, та й хотіла заспокоїти вас... Ну, не клопочіться: я нікому не скажу, ніхто не знатиме про нашу пригоду: ані душа, ні лялечка.
П р и к а ж ч и к. Така ти й язиката!
Пріська. їй же Богу, не скажу. Хай я прахом розсиплюся, хай я лусну — не скажу. То ви, дядечку, мене не знаєте: я жаліслива, дуже жаліслива... тільки...
П р и к а ж ч и к. Що там "тільки"?
Пріська. Треба, щоб ви зробили те, що я попрохаю. То я в домовину понесу з собою цю новину про вас.
П р и к а ж ч и к. Що там таке? Може, й зроблю.
Пріська (лукаво). Щоб ви потанцювали зо мною.
П р и к а ж ч и к. Божевільна! Хіба я коли танцював?
Пріська. Ая хіба коли танцювала? Вже ж вам, здається, легше потанцювати, ніж мені змовчати. Та воно зовсім не важко танцювати. Ось спробуйте. (Тягне прикажчика за рукав).
П р и к а ж ч и к. Відчепися, сатано!
Пріська. Ось бачте, дядечку, які ви недобрі! Коли так, то й я не хочу мовчати. (На весь голос). Люди добрі, слухайте сюди... Наш прикажчик Йосип Іванович...
П р и к а ж ч и к. Мовчи ти, каторжна...
Пріська. Затанцюйте, а ні — так я зразу піду в казарми та розкажу все. Ото буде реготу!.. Нумо, дядечку! (Тягне за рукав, співає).
Ой дівчина-горлиця
До козака горнеться,
А козак — як орел,
Як побачив, так і вмер.
Не хочете танцювати? (На весь голос). Люди добрі, слухайте сюди. Наш прикажчик...
П р и к а ж ч и к. Та я не вмію.
Пріська. Нічого — навчитеся. Нуте-бо. (Співає).
Ой дівчина-горлиця...
Прикажчик починає перебирати ногами.
Пріська. Отак би й давно. Хутенько, дядечку, хутенько!
Ой дівчина-горлиця і т. ін.
Прикажчик танцює швидше. За копицею: Ха-ха-ха! Тю-у!
Всі строківці біжать з реготом, за ними й Пріська.
П р и к а ж ч и к. Призвела, проклята, призвела до сорому!
ЯВА 13
Прикажчик сам.
П р и к а ж ч и к (стурбовано). Ну, я ж їй! Призвела, проклята, призвела! Я б тобі давно шлях показав, якби тебе не старшина в хрест уводив! (Бігає по кону).
ЯВА 14
Прикажчик та Опанас.
О п а н а с (увіходить тихенько, низенько вклоняється). Здоровенькі були, Йосипе Івановичу!
П р и к а ж ч и к. От гаразд, що прийшли. Я хотів сам оце йти до вас, попрохати вас об чімсь.
Опанас. Жартуєте, хай здорові будете, Йосипе Івановичу! Об чім маєте ви прохати таких маленьких людців, як ми? Самі знаєте наші злидні, нашу бідність та недостатки: хлібця — дасть Біг, грошенят і в заводі немає — хіба соломкою або половкою услугувати?
П р и к а ж ч и к. Не треба мені ні грошей ваших, ні хліба, тим паче прілої полови...
О п а н а с. То ж то і є! То ж то і є! І я-бо кажу: нема чим нам, злидням, вам услугувати... Ось я, не в гнів вам буде, прийшов навмисне, щоб попрохати вас...
П р и к а ж ч и к. Кажіть...
О п а н а с. Ви старші — за вами річ.
П р и к а ж ч и к. Ні, кажіть попереду ви.
О п а н а с. За отаманом перше слово.
П р и к а ж ч и к. Ви старші на годи.
О п а н а с. Ваша сила — ваша воля... Рівець хотів попрохати у вас задля пастівничка: одна одним коровочка, та й то ніде попасти. Свій сінокіс, п'ятнадцять десятинок, під траву запустив, а пастівничка немає.
П р и к а ж ч и к. Та що ж! Воно можна...
О п а н а с. Травиці хотів ще попрохати, отієї заводської — настрямочок.
П р и к а ж ч и к. Бачите, ця трава насіяна на завод, на насіння; пан дуже у ній кохається; отже, візьму гріх на душу — дозволю вам трошки укосити... тільки, глядіть, обережно, щоб ніхто не дізнався.
О п а н а с. Ні, ні, борони Боже! Хіба я людей не знаю? Я вночі, без місяця, у балочці коситиму.
П р и к а ж ч и к. Оце і все?
О п а н а с (кланяється). Ще хотів попрохати отієї пшениці "гарнаутки" хоч мисочку на завод.
П р и к а ж ч и к. Е, ні! Цього не можу — це вже скидається на те, наче я краду. У пана її всього дві четверті...
О п а н а с. Хай Бог милує — красти! (Тихо). Хіба, то ви крали, як собі на насіння уночі брали?
П р и к а ж ч и к. То я в щот жалування, все одно що купив.
О п а н а с. А яка зародила! От і вір людям, що з купленого зерна не буде хліба!
П р и к а ж ч и к. Добре, я вам і пшениці дам.
О п а н а с. Мірочок зо дві, як буде ваша ласка.
П р и к а ж ч и к. Хай вже й дві. Приїздіть уночі, я вам наберу, а потім, заведено, запишу в щот жалування.
Опанас. Так, так...
П р и к а ж ч и к. Більш нічого?
Опанас. Ой, Йосипе Івановичу, Йосипе Івановичу! Таким людцям, як ми, і на хрестини треба сорочки прохати, і на труну дощок позичати. Де б то нам при наших злиднях та недостатках та не було об чім прохати!
П р и к а ж ч и к. Кажіть в один раз.
Опанас. Коли б ваша ласка, Йосипе Івановичу, та зглянулися ви на мене, та пособили мені левадку за 700 карбованців у пана купити, то я б вам у ноги поклонився.
П р и к а ж ч и к. За ту леваду сьогодні Прокіп 1000 карбованців давав.
Опанас. То що, то що? Ви про Прокопа мовчіть, про мене скажіть — панові грошей треба, от і буде левадка за мною. На 700 якось стягнуся, а більше й шага за душею нема.
П р и к а ж ч и к. Ну добре, хоч і знаю, що у збанку ваших 2000 лежить, хоч і знаю, що у вас сім пашенних ям з пшеницею, — проте тягтиму за вас руку, умовлю пана віддати вам левадку за 700. Але за все те, що я зроблю для вас, мусите завтра взяти вашого сина з економії.
О п а н а с (перелякано). Максима?
П р и к а ж ч и к. Завтра щоб не було й духу його в економії, щоб я його не бачив більш перед своїми очима!
О п а н а с. Бідна голівонько! Змилуйтеся!.. Куди я його тепер подіну?
П р и к а ж ч и к. Куди знаєте! Хоч з каменем на шиї в воду, а я його більш не держатиму. Ви не візьмете — я однаково його прожену, бо я прикажчик, я старший тут, в економії: кого хочу, того жену з двору.
О п а н а с. Боже мій, Боже! Це ж він і строк переведе. Сорок карбованців — не сорок копійок!
П р и к а ж ч и к. Наймете в другу економію, то там він, може, краще робитиме, а тут йому Галька заважає.
О п а н а с. Галька? Ота голодранка? Удовина дочка? Хай же він прийде у неділю, я йому покажу, як до злиднів залицятися!