На сіножаті

Яновська Любов

Любов Яновська

НА СІНОЖАТІ

ЖАРТ НА ОДНУ ДІЮ

ДІЄВІ ЛЮДИ:

П р и к а ж ч и к – Йосип Іванович.

П р і с ь к а – дівка строкова.

Г а л я – дівка строкова

Тетяна – мати її.

М а к с и м – парубок строковий.

О п а н а с – батько Максимів.

Строкові: дівчата, парубки, чоловіки.

Староста, поняті, селяни.

Діється за наших часів.

ЯВА 1

Сіножать. Дівчата співають петрівчаних пісень, гребуть сіно. Прикажчик сидить на сіні ліворуч; праворуч, за лаштунками, парубки.

Дівчата (співають).

Та маленька нічка, —

Та петрівочка, —

Та не виспалася наша дівочка;

Цілу ніч не спала — по горі ходила,

По горі ходила — віночки робила.

Ой віночку білий та білесенький!

Та й до личенька та рівнесенький!

Ой віночку барвий та рожевий квіт, —

Ой чи було літо, а чи самий цвіт.

Ой чи було літо, а чи не було, —

Чогось воно мені не докучило.

П р и к а ж ч и к. Ануте, моторніше! Бачите, де сонце? Я піду до косарів, а ви тут не гуляйте; щоб скінчили гребовицю, поки повернуся. (Встає).

Д і в к а. І хто б там гуляв?

П р і с ь к а. Ідіть, ідіть, дядечку, — я за вас доглядатиму.

П р и к а ж ч и к. Доглядай тільки свого язика, то й робота буде.

П р і с ь к а. (перестає гребти). І таке, їй же Богу, вигадають: "доглядай свого язика"; неначе він заважає!.. Я ж за його грошей не беру: дурнісінько працює.

П р и к а ж ч и к. О! Тебе тільки зачепи! Греби вже, греби... (Надходить праворуч до парубків, що за лаштунками). Максиме!

М а к с и м (за лаштунками). Га?

П р и к а ж ч и к. Повертайся проворніше, а не "га".

П р і с ь к а. Адже ж він, дядечку, робить!

П р и к а ж ч и к. Я до тебе балакаю? Роби своє діло, та не тич носа до чужого проса. (До парубків). Максиме!

М а к с и м. Га?

П р и к а ж ч и к. Не гакай, щоб тебе гаком за ребра зачепило! Твоя копиця зразу перекинеться.

П р і с ь к а. Адже ж, дядечку, копиця рівна.

П р и к а ж ч и к. "Рі-вна!.." На тебе скидається.

П р і с ь к а. Якби-то на мене! Я — наче та тополя: рівна, гінка та висока.

П р и к а ж ч и к. Греби вже..,

П р і с ь к а (перестає знову гребти). Дядечку, адже я краща за Галину?

П р и к а ж ч и к. Відчепися. (До парубків). Максиме! Чуєш ти, ледащо, лежебоко, поправ копицю!

М а к с и м. Де?

П р и к а ж ч и к. Повилазило? Перша од краю. Поправ зразу, бо я тебе таки к бісовому батькові прожену.

П р і с ь к а. Дядечку, а дядечку! Вже час вам і до косарів іти, та й до Галі... гм... гм... довідатись...

П р и к а ж ч и к. А тобі зась! Я й сам знаю, куди мені йти.

П р і с ь к а. Не гнівайтеся-бо, дядечку! їй же Богу, я думала, що той "ледащо", "лежебока" — Максим отой — вам і памороки забив. І... проклятий-таки парубок: наче навмисне дратує: то копицю криво складе, то з Галиною забалакається...

Дівчата регочуться.

П р и к а ж ч и к (до дівчат). А ви, сороки, чого зуби скалите? Ось явам...

ЯВА 2

Ті ж і дядько строковий.

За лаштунками співають косарі:

Вийшли в поле косарі

Косить ранком, на зорі.

Ой нуте, косарі і т. ін.

Д я д ь к о. Де звелите, Йосипе Івановичу, займати постаті?

П р и к а ж ч и к. Зараз покажу. (Йде). Через тих собачих дівок завжди час згаїш: роботи катма, а балачок і на віз не вбереш.

ЯВА З

Дівчата самі.

П р і с ь к а (крадеться за прикажчиком, передражнює його, як він шкандибає, потім до дівчат). Тю-у, шалений! Чи ба, як пошкандибав? Вже зник за могилою. Кидаймо, сестрички, гребти, даймо сердешним грабелькам спочити. (Шпурляє свої граблі). Отут, мої голуб'ята, на свіжому сінці полежте!

Дівчата. Ай справді! (Кидають граблі).

П р і с ь к а (до парубків). Хлопці-хлоп'ята, малі жабенята, кидайте й ви свої вила та йдіть до гурту.

П а р у б к и (за коном).

Туман яром котиться,

Хлопцям гулять хочеться,

Ой лихо, лихо не біда,

Хлопцям гулять хочеться.

Виходять на кін.

ЯВА 4

Дівчата та парубки.

П р і с ь к а. А Максим де?

Парубок 1-й. Зостався докладати копицю — боїться Йосипа.

П р і с ь к а. От дурний! Максиме, йди зразу, бо, їй же Богу, вилаю... (Йде до Максима).

ЯВА 5

Без Пріськи.

Дівка 1-а. Та й боїться ж Максим того Йосипа!

Парубок 1-й. А спитать чого?

Дівка 1-а. Щоб не прогнав.

Парубок. Кат його не візьме — батько багатий.

Дівка 1-а. А Галя? Він-бо без неї й не дихне.

Парубок 1-й. А де це Галя, справді?

Дівка 1-а. Йосип навмисне одрізнив од гурту: послав пшеницю мити.

Парубок 1-й. Та й засіла вона йому в печінки...

Дівка 2-а. Кумедія з ним, та й годі. Вчора ми вечеряємо, а Йосип став на дверях, обіперся об одвірок та як витріщиться на Галю... Ми трохи, братця, галушками не подавились від реготу... Одно дивиться, одно дивиться, ані змигне.

Парубок 1-й. А Галя що?

Дівка 2-а. Довго не примічала, а потім як бликне на його, та як пошпурить ложкою! Реготу на всю кухню...

ЯВА 6

Ті ж, П р і с ь к а, Максим.

П р і с ь к а (показує на Максима). Ледве притягла.

М а к с и м. Забажалося мене побачить?

Дівка 1-а. Авжеж, як торішнього снігу.

Дівка 2-а. І охота тобі потурати отій рудій собаці. Та, бувши гобою, я йому б досі очі заплювала.

М а к с и м. Прожене, катюга!

П р і с ь к а. То що, як прожене? Невже тобі страшно залишити Галю з отим клишоногим? Та хай він перед нею барвінком постелеться, хай у оксамит одягнеться — вона однаково на його наплює. Велике цабе, як прикажчик, — такий самісінький наймит, як і ми! Тільки й різниці, що ми хороші, а в його гроші! (До Максима). Та чого ти так почервонів? Чи ба, як рак печений! Біжіть, дівчата, та зачерпніть хоч у шапку води — злиймо йому вид, щоб не палав так дуже...

Дівчата біжать по тикву, обливають Максима — той борониться.

П р і с ь к а (починає співати, за нею весь гурт).

Ой знати, знати, хто кого любе:

Стисне до серденька, ще й приголубе. (Двічі).

Ой знати, знати, в кого єсть дочки:

Втоптані стежечки через садочки. (Двічі).

Ом знати, знати, хто нежонатий:

Білеє личенько, як в паненяти. (Двічі).

Ой знати, знати, хто оженився:

Скорчився, зморщився, ще й зажурився. (Двічі).

ЯВА 7

Ті ж і Г а л я.

П р і с ь к а. Вже вправилася?

Г а л я. Дві четверті пшениці переточила і змила.

П р і с ь к а. Гаразд, що й поспішилася, бо тут як заходився Максим журитись за тобою, а Йосип і собі, так ми вже хотіли за попом бігти...

Г а л я. Ти вже як зверзеш, то й купи не держиться. (До всіх дівок). Чому це ви не гребете?