— Е-ех, розтяпи! — зітхнув хтось, жартуючи.
— Іржа зовсім сп'янів, але все-таки сів на машину. Перший інцидент трапився біля Тракторбуду.
— Знайшли місце, анахтеми!
— Машина чуть не вскочила в яму. Потім їхали вантажники з харчами, даючи велике світло. Іржа почав скандалити, нащо вони дають велике світло.
— Я кажу Рештці: сідай та їдемо, але Іржа стяг його з трактора.
— А мо він сам упав?
Голова цехкому обвів робітників поглядом.
— От бачите, над чим вони змагалися!
— Забрати в них професійні квитки.
— І нехай вони забудуть дорогу на завод, коли не розуміють.
.— Це ж опудала старої Росії, а не робітники!
<=—■ Ви хоч усвідомлюєте свій проступок? — запитав голова у того, що розповідав.
— Та який же тут проступок? — обвів той очима лійку з людей.—Ну, трохи випили, так це ж і з іншими траплялося.
Голова враз почервонів:
— Товариші, так говорити може тільки справді або людина, що пропила голову, або агент класового ворога, який намагається всіма засобами послабити нашу міць. Я гадаю, що для всіх уже зрозуміло, що такі робітники тільки ганьблять наші лави. Мені соромно перед гостями із нашого підшефного колгоспу. Що вони будуть думати про робітників, про свого шефа?
Всі враз обернулись і витягли голови вниз до маленького чоловічка в свиті. Він ніяково тупцяв на місці й від сотні пар очей стрепенувся, як від холодної води. Поруч нього із кашкетом у руках стояв білоголовий хлопійко з червоною краваткою.
— Це наші гості із колгоспу "Ясні зорі".
Лійка із блискучих очей і зубів заворушилася й заляскала в долоні.
Муха Макар зніяковів ще більше, зняв шапку і поклав її па клунок. Що робити з руками, він не знав, і тому опустив їх по швах.
— Нехай цей товариш скаже, що він думає про горілку, про все, що чув. От, будь ласка, просимо,— і голова цехкому дав йому на середині місце.
Муха Макар злякано зирнув з вогкої підлоги аж до стелі: звідусіль на нього з зацікавленням дивилися блискучі очі, тоді він ступив крок вперед, щосили втяг у себе груди, щоб не випала пляшка, і враз, витягши із коміра тоненьку в зморшках шию, крикнув:
— Я, товариші робочі, ось що скажу. Буває таке, я не опровергаю того, що ви випили. Це ще трапляється і в нас. Товариші робочі, ми теж поламали трактор. Тільки як і коли поламали? От вопрос Ми поламали уночі на роботі, аж камінь вивернули, на який куркуль, може, одвіку спирався. У нас аж жили напиналися, щоб раніше за першу бригаду скінчити оранку та хлібом вас, товариші, забезпечити за те, що нам трактори, машини постачаєте.
Враз Муха Макар зціпив кулаки, затупотів шкарбанами, блимнув єдиним своїм оком і крикнув щосили:
— А може, то вас англичанка напувала. їм комуна со-вєцькая жити не дає!
Робітники дружньо загомоніли й заляскали в долоні.
— Я кажу, товариші, дякуємо вам, що дали нам такого ншариша Піддубного, стійкий елемент революції.— Він сердито блимнув у бік регулювальника.— А ви каляєте робочий клас, котрий повинен бути диктатором. Я такого настроєнія: раз вони наделали, так нехай вони тепер стають і перед судом, а в робочого класа мусить бути чистий вид.
Робітники схопилися з своїх місць із вереском насунули на Муху.
— Правильно, товаришу, правильно!
Муха Макар злякано озирнувся, але вже декілька рук схопили його ззаду, і не встиг він вимовити слова, як шкарбани відділилися від підлоги і його маленька суха фігурка високо злетіла догори. Муха Макар схопився рукою за груди і заверещав.
Від гойдання поли свити розлетілися, червоний пояс розв'язався, ґудзики розстебнулися і з пазухи висунулася червона головка пляшки з горілкою, що кожну хвилину загрожувала вилетіти на голови робітникам. Його пойняв холодний піт, але робітники все ще перекидали його на сильних руках, як тріску. Шкарбани позлітали з ніг, а пляшки все ще він ніяк не міг спіймати рукою, і вона вже булькала зверху.
Муха Макар крикнув на все горло:
— Ой, пустіть, братці, пустіть ради бога!
Крик відбився аж під стелею. Робітники враз розступились, і він, з руками, складеними хрестом на пазусі, босий, блідий, зсунувся на вогку підлогу.
— Я ж вам казав— пробурмотів Павлушка. Він мінився на лиці і не знав, куди подіти очі.
— Що з вами? — нахилився до Мухи стривожений голова цехкому.
Муха Макар блимав єдиним своїм оком, важко дихав —І хутко, немов соромлячись пазухи, застьобував свитку.
— Повірте, злякався...
— Чого ж злякався? У нас товариші всі тверезі.
— Злякався! — Він підвівся і сів на колоду. —— Серце, мабуть, погане.
— Ага, товаришу, мабуть, серце,— з якимсь задоволенням відповів Муха.— Ну ж, думаю, вискоче...
— Ну, то відпочиньте, чоловіче. Чули, товариші, що сказав нам колгоспник?
— Дозвольте мені слово,— став на ноги Іржа, але голови не зводив.— Правду він сказав. Гадаєте, мені легко ото слухати? А, та що там,— і він махнув рукою.— Каюся. От єй-єй, щиро! Покарайте як знаєте, а завод треба оберігати,— і він хутко вийшов із кола.
— Я теж, товариші, обдумав, що ви казали. Стара ще в нас звичка: соромно, щоб зразу признатися.— Один по одному ще звелося з місця троє робітників, не сміючи глянути у вічі своїм товаришам.
— Що ж тут балакати? Звісно, винуваті. Буде для других наука.
— Справу цю ми передамо в профспілку,— закінчив голова.— А товаришам треба допомогти виправитися.
Бархатисто завуркотів, потім загув гудок, цех здригнувся* і заблимав пасами й колесами. Лійка з живих людей посипала вниз.
— Ну, що, товаришу,— звернувся голова цехкому до Мухи Макара,— хочете подивитися, як працюють? На досягнення, раціоналізацію?
Макар Муха, все ще тримаючись однією рукою за пляшку, а другою підсмикуючи пояс, що вже спадав з підведеного живота, заперечливо закрутив головою.
— Щось мені непереливки.
— Ну, тоді погуляйте, а біля третьої години заходьте по ваш гонок. Будь напоготові, синок!
— Завжди...— відсалютував Павлушка.— А коли ж ми подивимося?..
— Ходім поснідаємо попервах. Ще подивимось,— ніби виправдувався перед ним батько.
Тільки за брамою Муха Макар випустив, як з паровика, повітря і, забачивши в кінці вулиці крізь залізні штахети садок, потяг за собою Павлушку.
— А хотім туди, синашу. Мабуть, хочеш уже їсти? Білоголовий Павлушка, стомлений, з синцями вже під