— Години через три буде готовий.
— Будьте ласкаві,— зірвався до нього Муха,— якщо вживаєте, я й могорич поставлю, щоб тільки сьогодні.
— Зараз буде перерва на сніданок,— сказав уже Трипілка.
— От і ходімо разом,— крутнувся Муха до молодого хлопця, але його вже в кімнаті не було.
— Ми підемо з вами на складальний,— сказав кругловидий рудий робітник,— там під час перерви суд буде. Вам слід послухати.
Скоро весь гул розітнув гудок. Пискання, верещання, скигління, що зливались у Мухи Макара в неймовірний гармидер, поволі вщухли. У двері цехкому сипнули натовпом робітники і не давали змоги кругловидому рудому товаришеві відірватися від столу. Нарешті він вивернувся.
— Ходімо. Як вас звати?
— Муха Макар. А це мій синаш. Узяв, нехай подивиться, як ви тут живете. Бо я трохи знаю, хоч і давно вже був, ще до революції.
— Придивляйтеся, придивляйтеся і в себе розкажете, як працюють робітники.
— Та хліб не дурно жують.
— А у вас там, мабуть, всякі пахощі, соловейки?
— Та вже ж не такі, як у вас: і досі у вухах лящить.
Мусі Макару починав подобатися цей товариш, і він вирішив, коли повернуться назад до кімнати, почастувати його чаркою і загалом побалакати з ним про новини.
Вони йшли поперечним проходом. Безліч валів, що раніше крутили над головами паси, тепер спочивали, як і робітники, що, зібравшись купками біля верстатів, жували свої сніданки й перекидалися словами.
Біля контрольної будки, обліпленої плакатами, об'явами й гаслами, на червоній стрічці Муха Макар літера за літерою прочитав: "Соцзмагання та ударництво допоможуть виконати п'ятирічку-за чотири роки" — і мимохіть пошукав очима діаграми з патичків, але замість них побачив натовп робітників.
Кругловидий рудий товариш, що йшов попереду, зупинився й запитав:
— Зібралися?
— Вистачить, товаришу голова.
— Гаразд, будемо починати.
Він вийшов на середину. Робітники подерлися на каркаси незакінчених тракторів, що черідкою тяглися позаду будки, на частини машин, на верстати,, двоє навіть вилізли на будку під саму стелю. І там, звісивши ноги, закінчували свій сніданок. Утворилася жива лійка з людей, всередині якої, стояв кругловидий голова цехкому, а трохи збоку Муха Макар з білоголовим Павлушкою. Проти нього сиділа купка робітників, які чомусь ніби сердилися на всіх інших.
— Так-то, товариші,— почав голова цехкому,— у нас на заводі група робітників, до яких тепер шкода прикладати це почесне звання, припустилася ганебного вчинку. На збори це питання виносимо вдруге, бо минулого разу дехто з вас поставився несерйозно, зовсім не турбуючись, що ця пляма може лягти на весь завод.
— А ти таки хочеш угробити? — почулося з гурту.
— Та про що йде балачка?
— Ми ще нічого не знаємо.
— Все одно,, крой, Ванька, вислужуйся!
— Прикуси язик, Іржа.
— Може,, ти ще не проспався? — спокійно відповів на це голова, цехкому.— А справа от у чім. Чи ти сам хочеш розповісти про свої художества, бо в тебе щось язик сьогодні свербить?
Іржа, мухопарий, дрібненький, з рубцем біля ока робітник, що тільки-но кинув репліку, сердито відвернувся.
— Коли захочу, тоді й почухаю.
— Тоді не заважай. Тиждень тому у нас, товариші, на заводі трапився такий скандал: регулювальники разом з приймальником на тракторах виїхали із заводу до Рогані для іспиту машини. У Рогані, замість того щоб по-більшо-вицькому поставитися до своїх обов'язків і перевірити якість машин, вони заходилися пиячити.
Муха Макар потихеньку крякнув і втяг груди, на яких лежала пляшка з горілкою.
— Закінчилося це тим, товариші, що потім одного регулювальника вже привезли на легковій, другий напоровся трактором на селянську підводу, третій поїхав трактором ночувати додому і повернувся на завод, замість вечора, тільки вдосвіта.
— Я вже о четвертій був тут,— огризнувся один із тих, що сиділи проти Мухи Макара, який уже нервово переступав у своїх шкарбанах.
— Значить, ти машину кидав на вулиці? Значить, вона була без догляду? А цього понесло з трактором на міст,— і він ткнув пальцем на робітника, що весь час не зводив голови.
— В той час, коли робітники й колгоспники напружу-, ють всі сили, щоб виконати п'ятирічку за чотири роки, щоб виконати промфінплан, в той час, коли у нас в цеху ще й досі не зліквідовано ганебного прориву, бачите, знаходяться такі громадяни, що своїми вчинками ще більше поглиблюють прорив, знаходяться такі товариші, навіть з' кандидатським квитком у кишені, які не вбачають у тому, щоб випити на роботі, нічого злочинного.
Робітник, що сидів з оброненою на коліна головою, звів її й хрипко проговорив:
— Я казав, що я, як хворий, вважаю для себе можливим випити, щоб не простудитись.
— Улітку? — почулось з-під стелі.— А що ж ти будеш робити взимку, сердешний?
— Гарячу смолу буде пити.
— А дехто зводить це на жарти. Я питаю: можна таких громадян називати свідомими робітниками, пролетарями? Молена їхніми п'яними руками будувати соціалізм?
— Та що я, товариші,— враз зірвався на ноги Іржа, з рубцем біля ока,— що я даром усю жизнь воював, усі моря, океани пройшов, сім літ, як один деньок провів?..
— В літунах чи прогульниках? — упало з-під стелів
— А він буде мені пляшкою очі колоти?
— А ти чим хотів?
— Штопором?
— Дура, тобі ж добра хочуть.
— Розходився!
— Ну, випив, ну, ошибся, так що ж ти, шкуро, свого брата за душу береш?
— От бачиш, уже й до душі дійшло.
— А там і до розуму дійде.
— А то було, як об стінку горохом.
— Дивись, із тебе ще й люди вийдуть.
— Навіщо він душу трогає? — не слухаючи, ударив себе в груди Іржа.
Із гурту знову посипалось йому на голову:
— Та на біса твоя душа здалася?
— Тобі треба потилицю набити.
— Щоб не ганьбив робітничий клас.
— Товариші,— звівся другий поруч із Іржею на ноги,— дайте мені слово.
Голова цехкому не заважав нікому висловлювати свій настрій. На знак згоди він мовчки кивнув головою.
— Та воно було ось як: поїздка туди пройшла нормально, потім прийомщйк переписав дефекти, і ми на Трактор-буді пообідали. По обіді Іржа переставив магнето і перевів машину на гас.
— Та ти посутніше.
— Так я ж і кажу. Потім я оглянувся — біля.мене нікого немає. Дивлюся, лежить три пляшки горілки. Ми й випили. Одну, правда, розбили.