— Було і в нас. Як зробили з церкви клуб, поставили радіо, плакати такі, як у вас, все, значить, до діла, тільки б посидіти...
В цей час зайшов високий, сухорлявий робітник.
— От і Трипілка,—сказав секретар.—Ти мусиш знатися на тракторі. Ось покажіть, товаришу. Це з нашого підшефного колгоспу. Піддубний просить допомогти.
— Саме оранка, а трактор через таку дрібницю дурно стоїть.
Муха Макар дістав з лантуха завернутий в ганчірку гонок. Трипілка повертів його в руках, поморщив чоло і, втягши щоки, від чого весь зробився як дубова дошка, сказав:
— Наші не прийдуться, а цей можна буде направити. Тут тільки доведеться залити й пришабрити бабіт.
— Будьте ласкаві,— шмигнув до нього носом Муха Макар.— А за могоричем справа не стане,— і посунув руку до пазухи, але витягти пляшку прилюдно не насмілився..
— Ви заждіть трохи, підемо до тракторного цеху.
— Будьте ласкаві, де зручніше.— Потім зирнув на Павлушку;— От, бачиш, і пригодилась.
В кімнаті весь час мінялися люди, але і для Мухи Макара, і для Павлушки вонц видавалися однаковими, як близнята, хіба що Трипілка був вищий за інших. Він уже встиг зникнути, а натомість зайшов другий і з порога запитав:
— Ти кликав мене?
— Слухай, товаришу редактор, на тебе скаржаться товариші, що виїхали на села.
— За віщо?
— Чому ти погано їх постачаєш газетами?
— Кого це?
— Ну, хоч би Піддубного із Сурган-Балки. На ось від нього листа: використаєш у газеті.
— Висилаємо і "Харківський паровозник", і "Тривогу"9.
— А це товариші із "Ясних зір", побалакай з ними.
— Ви, товариші, з колгоспу? — і редактор простяг до Мухи Макара руку,—Давайте тут у куточку побалакаємо... Хоч, чекайте...— і він хутко вискочив за двері.
— Учись, Павлушко,— штовхнув Муха свого сина.— Бач, які на заводі люди: редактор, а руку тобі подає, як рівному.
— А ви з пляшкою,— з докором сказав Павлушка.
— Пляшка, сину, не про нього. Такі люди завжди партійні.
Редактор назад повернувся з фотографом,
— Сідайте до столу, я вас сфотографую для газети. Муха Макар прожив на світі сорок дев'ять років, але
ще ні разу не знімався і тому просто розгубився. Ще більше турбувала його пляшка, що горбом випирала спереду.
— І в газеті надрукуєте? — злякано запитав він.
— Аякже, обов'язково. Гості наші.
— Так, може б, тільки одного синашу?
— Разом із синашею.
Редактор взяв Муху за плечі й вмостив поруч із секретарем ЗПК, а збоку — білоголового Павлушку, що зніяковів більше за батька. Секретар відірвався від паперів і при-тяг до себе Павлушку.
— Виростеш, хлопче, будеш мене заступати.
— А де треба вчитись, щоб бути таким? — несміливо запитав Павлушка.
— У Маркса, у Леніна, синку. Муха Макар шукав стільця.
— А може б, я сів? .
— Краще стійте. Тільки вийміть із-за пазухи, що там у вас випинається?
Муха Макар розгубився ще більше, не кліпаючи, вставився єдиним своїм оком на редактора і безпорадно засунув руку в пазуху, але фотограф в цей час скомандував:
— Отак і стійте. Раз, два, три. Готово!
— А тепер ходімо за мною."
На них уже чекав на порозі Трипілка з гонком у руках.
— Зайдете потім, листа візьмете до Піддубиого і газет свіжих! — вигукнув через голови робітників секретар ЗПК.
Тракторний цех містився в другому кінці заводу. Через маленьку хвіртку, що їх вряд було аж три, вони вийшли на третій двір, і Муха Макар тепер побачив уже справжній завод, що до того бачив тільки на малюнках. Просто перед очима в саме небо стирчав високий димар. З нього по небу тягся кучерявий дим, а внизу шипіла сива пара. Ліворуч, у чорній утробі кам'яної присадкуватої будівлі, в різних кінцях жевріли горна, і в розчинені двері вилітав клекіт молотків. Із тих же дверей виповз, увесь вороний, немов щойно скупаний, паровоз. Обабіч дороги, якою вони поспішали за Трипілкою, лежали брили рудих від іржі виливанців, чавунні колеса, маховики, купи іржавих стружок і ще різного брухту. Під ногами розбігалися рейки, і по них, перегукуючись зозулями, повзали поміж безліччю будівель, немов у місті, невеличкі паровози. Довкола снували робітники. Муха Макар жодного не помітив, щоб хтось із них зупинився постояти хоч би закурити цигарку.
— А тут можна з цигаркою?
— Аби не заважало праці.
— А нащот того? — і Муха клацнув' пальцем собі під горло.
Трипілка мовчки покрутив заперечливо головою.
— І трошки?
— У нас були такі, що попробували трошки, а сьогодні їм, здається, і багацько попаде. Підіть послухайте.
— А коли я розположен помогоричити людину?
— Почуєте і про могорич.
Муха Макар хоч і вихвалявся, що був у місті і знає порядки, але зараз губицся. "Може, тільки обіцяють, а з могоричем уже б було ясно". Він поскріб потилицю і вирішив, коли що, побалакати з самим ковалем.
Перестрибуючи через колоди й різні покидьки, вони нарешті дійшли до присадкуватої нової, ще не закінченої будівлі. Тут же свистіли й сичали паровози. Обіч колії рядками стояли й поззали руді трактори з кованими стрічками на колесах, від чого вони були подібні до гусені.
— Оце ми й прийшли,— сказав Трипілка.
Муха Макар зайшов у розчинені ворота й зупинився. Величезна майстерня, кінців якої він не бачив, була ніби вся заснована павутиною. Ремінні паси, схожі на віжки, спускались з-під стелі на верстати, яких було більше, ніж возів.на ярмарку. Верстати вертілися, скиглили, пискали, верещали. Поміж них мерехтіли й снували людські голови і разом чинили такий гамір, від якого Муха Макар не розібрав навіть, що в саме вухо сказав йому Трипілка, який простував до будки під стінкою. Муха забув навіть про свого білоголового Павлушку, що, роззявивши рота, теж стояв і кліпав великими очима. Трипілка гукнув знову:
— Ідіть за мною! Зайдемо до цехкому. Що, не бачили ще такого?
Муха Макар похитав головою:
— Яка така голова: щоб отак умудрувати.— І боком, весь час боязко озираючись, посунув за Трипілкою, але враз згадав про сина й схопив його з.а червону краватку.
— Не лови гав, бо тут і нестямишся, як укрутить.
— Нехай привикає.
— Його тільки пусти.
У цехкомі, у маленькій, заставленій жовтими столами кімнаті, заліпленій плакатами й стінгазетами, теж без угаву говорили, кричали й радилися робітники. Муху Макара з Павлушкою посадили проти одного з круглим рудим обличчям. Він був такий же заклопотаний, як і секретар парткому, і до Мухи Макара кидав тільки уривками запитання, але вислухати .відповідь уже не встигав. Трипілка тим часом показував покалічений гонок молодому хлопцеві у синій блузі і давав йому поради. Хлопець кивав головою, потім зирнув у бік Мухи Макара й сказав: