— Краще від'їжджати зараз,— сказав він.
— Ми тільки їздимо туди й сюди,— запротестував Стоун.— Я хочу поспати.
— Виспишся в німецькому Stalag, якщо ми тут затримаємося,— сказав лейтенант.
— Все одно ми зараз не станемо будити людей, щоб дали нам хліба й води,— сказав Стоун.
— Люди вже встають,— сказав Ніс.— Краще не зволікати.
— Добре. Добре,— сказав Стоун, засміявся і сів. Почувши цей сміх у темряві, Ніс відразу уявив собі кучеряву руду чуприну, нерівні зуби й круглі усміхнені очі. Велетень Стоун. І Стоун підвівся.
— Ну, то ходімо,— сказав він.
— Піду по провізію до Хаджі Міхалі,— мовив Ніс.— Я б хотів, щоб хтось із вас пішов зі мною.
— Коли по провізію, то піду я,— сказав Стоун.
— А ви б тим часом зійшли на берег і вичерпали воду з човна Хаджі Міхалі,— мовив Ніс до Берка,—> З того, в якому ми приїхали, він тепер наш.
— Зразу й поїдемо? — спитав лейтенант.
— Години через дві, під ранок. Поки приготуємось, мине якийсь час.
Ніс чекав, поки Стоун зав'яже напівзогнилі шнурки в черевиках. Талое спитав у нього по-гредьки:
— Що там таке?
— Ми їдемо,— сказав Ніс.
— Зараз?
— Еге. Ось тільки перебалакаю з Хаджі Міхалі.
— Він у літтосців, що прибули після вас. Він на них чекав. Коли ми підійшли, вони вже були на березі. А ви від'їжджаєте через моторки?
— Так,— нетерпляче відповів Ніс.— То де ті літ-тосці?
— Я тебе проведу,— сказав Талое.
— Коли закінчите,— приходьте сюди,— сказав Ніс Беркові й іншим.
— А чого б вам не прийти просто до човна? Навіщо нам знов сюди вертатися?
— Не треба показувати Хаджі Міхалі, що ми поспішаємо. Я не хочу образити його. Він прийде сюди попрощатися з вами.
Берк зітхнув у пітьмі й сказав:
— Гаразд.
Тоді Стоун і Ніс пішли за Талосом до Хаджі Міхалі.
Розділ тридцять четвертий
Хаджі Міхалі з одним літтосцем саме виходили з маленької хатини, куди їх привів Талос. Хаджі Міхалі ніс меншого п'ятдесятиміліметрового міномета. Босоногий рибалка тримав в оберемку солотерн, автомат і люгер.
—і Ви готові? — одразу спитав Хаджі Міхалі у Ніса,
— Ми знов звертаємось до тебе: нам потрібні харчі й питна вода на дорогу.
— Я тільки віднесу цього міномета до мерії і тоді все влаштую.
Стоун у пітьмі взяв у Хаджі Міхалі міномета й поніс. Для маленького Хаджі Міхалі це була ноша велетня. Але для велетня Стоуна вона була зовсім маленька.
— Це я вперше зустрічаю такого, як Сарандакі,— лагідно сказав Хаджі Міхалі, коли вони пішли вулицею.
— Якщо ти не заперечуєш, то ми попливемо негайно.
— Тобі юний Талое із Сірноса, мабуть, уже розповів про моторки?
— Так. Тож що раніше ми відпливемо до Єгипту, то краще.
— Я б хотів, щоб рудий велетень показав мені, як користуватися цією зброєю.— Хаджі Міхалі на ходу підтримував рукою опорну плиту міномета на знак чемності й водночас виявляючи свою готовність допомогти.
— Він просить вас показати йому, як стріляти з міномета,— сказав Стоунові Ніс.
— Це дуже просто,— сказав Стоун.— Гаразд, я покажу.
— Він покаже тобі. Але нащо ти несеш його до мерії?
— Складу всю зброю там, бо завтра ми збираємося залишити Літтос: сюди попід берегом ідуть на моторках залізноголові. Хоч зброю заберемо з собою в гори.
— Мені жаль розлучатися з тобою, Хаджі Міхалі.
— Ти мені виявив честь. Я тебе добре взнав, Нісе Галланос. Будеш там, постарайся дізнатися, що сталося з Екса. І допоможи мені зв'язатися з інглезі, розкажи їм про нас. І про наші зв'язки в Дікте і Сфакії. Але головне — з'ясуй усе про Екса.
Вони підійшли до широких чорних дверей мерії. Це був єдиний двоповерховий будинок на все село. До того ж найновіший і найміцніший. І в одній з його кімнат сиділи метаксисти й збирачі податків, що їх літтосці замкнули там, бо в Літтосі не було тюрми.
Хаджі Міхалі навпомацки понишпорив у першій порожній кімнаті, знайшов довгі італійські сірники й запалив ліхтар.
— Я тобі докладно розповім, що казати інглезі.
— А все-таки, що, на твою думку, могло статися з твоїм Екса? — спитав Ніс.
— Не знаю.
— Може, він не добрався до Єгипту? — тихо сказав юний Талос.
— Не міг не добратися. Він, напевне, заговорив з інглезі, або з метаксистами, не знаючи, що вони ме-таксисти. Комусь та він розповів про все. Оці четверо знають про Літтос, про мене, про метаксистів, яких ми тримаємо тут, у мерії. Про все це так могли довідатися тільки від Екса. Але метаксистам він не став би розповідати. Чому ж тоді він не вернувся? Це вірна, надійна людина.
— Куди його? — спитав Стоун, киваючи на міномет.
Ніс махнув рукою: мовляв, на підлогу, куди-небудь.
— Які настанови ти дав Екса? — спитав Ніс у Хаджі Міхалі.
— А це Екса мав вирішувати сам, на місці. Треба було просто переказати інглезі, що ми можемо надати їм тут деяку військову допомогу. Що ми можемо чинити опір залізноголовим, бо зброю ми наготували ще раніше — проти метаксистів. І тому ми, і тільки ми зможемо зробити все, що їм потрібно.
— Може, самі інглезі випадково послали його до метаксистів.
— Не знаю,— сказав Хаджі Міхалі.— Але мені не подобається, що метаксистам так докладно все відомо. Тільки Екса міг сказати їм. А він їм не сказав би, якби знав, що вони метаксисти.
— Ти ще мені повинен розповісти, які в тебе зв'язки з Дікте й сфакіотами. Мені вони можуть знадобитися.
— Гаразд,— сказав Хаджі Міхалі й неквапно додав: — Але тільки тобі одному. Навіть інглезі не повинні цього знати. Потім я розповім тобі про все докладно, а тепер попроси рудого велетня, хай розкаже мені про міномет.
— Покажіть йому, як користуватися мінометом,— сказав Ніс Стоунові.
— Та там усе те саме, що й у великому. Ви ж його знаєте.
— Усе ж поясніть іще раз мені, а я вже йому,— сказав Ніс.
І Стоун знов показав йому, як працюють гвинти повороту і підйомний пристрій. І додав, що прицілом користуватися не можна, бо для цього треба знати правила дистанцій і німецькі міри, за якими зроблено поділки. Потім він показав йому міну з одним зарядом, коротшу й товщу, ніж у вісімдесятиміліметрового. Оце і все, що потрібно було знати. Потім усі троє схилилися над мінометом,— Талое і літтосець стояли трохи позаду,— і Ніс почав повторювати Хаджі Міхалі всі пояснення грецькою мовою.
Раптом у хатину зайшли ті четверо, з Єгипту. На них були короткі селянські куртки, а зверху бурки, хоча було тепло.