Морський орел

Сторінка 56 з 64

Джеймс Олдрідж

Берк думав про те, що без Ніса їм буде важко дістатися до Єгипту. Стоуна це не турбувало. Він просто зацікавлено слухав про запеклу боротьбу між мета-ксистами й антиметаксистами.

— Навіщо ви їх відпустили? — спитав Стоун.

— Не знаю,— відповів Ніс.— Я тільки зробив так, як Хаджі Міхалі, а він сказав їм мерщій забиратися геть.

— То вони кажуть, що їх послав сюди уряд? — перепитав Стоун.

— Атож. Але всі вони метаксисти.

— Ну то й що?

— А те, що тут можна міркувати'по-всякому. Якщо в Єгипті є уряд, то, виходить, він метаксистський. А якщо ні, то чи відомо йому, що метаксисти засилають сюди своїх людей, щоб укріпитися в Греції?

— Просто тобі запит у парламенті,— сказав Берк і сухо докинув: — Шкода, що ви не можете запитати про це в самого уряду.

— Так, шкода,— серйозно відповів Ніс.

— І це б вам, напевно, допомогло,— сказав Стоун.

— Принаймні цікаво було б послухати відповідь,— сказав Ніс.

— А мене тепер цікавить тільки одне: як його звідси вибратися,— сказав Берк.— Може, оте козлоноге чортеня з'явиться сьогодні з англійцями, то ми відразу й попливемо.

— Про мене, хай навіть фрици сунуть лавиною з гір,— мовив Стоун, завершуючи розмови про мета-ксистів,— а я зараз ляжу спати. Попоїм і висплюся.

Ніс слухав мовчки, але ніяк не міг заспокоїтися, вгамувати свій гнів. Сміх, та й годі. Звільнити тих, кого метаксисти тримали ув'язненими на Гавдосі. Повернутися й застати тут метаксистів з Єгипту, що пропонують співробітничати з ними!

— З човном усе гаразд? — спитав Берк у Ніса.

— Так,— неуважливо відповів Ніс.

— А як бути з харчами й водою?

— Літтосці дадуть нам усе.

— Нарешті ми їдемо,— сказав Стоун.

— Зачекай, поки що ми нікуди не їдемо,— сказав Берк.

Стоун важко сів на.підлогу. Холод проймав його до кісток. Він уже сидів, коли старий солдат раптом спитав:

— А де ж Макферсон та інші?

Здавалося, це було так давно, що вони вже й забули.

— Амба,— помовчавши, відповів Берк. Він навмисне вжив жаргонне слово.

— Мака вбито? — Перелякано й голосно.

— Так. І другого теж. А де офіцери — не знаю,—< Берк рубав навпростець.

— Господи! Як же це сталося?

— З кулемета.— І трохи лагідніше: — А потім потонули з човном.

— Господи!

— Прийми моє співчуття,— стомлено сказав Ніс.

Старий нічого не відповів. Сидів мов прибитий. Якщо вбивають німці, то ще сяк-так. Але ж греки? Й заради чого? Якесь безглуздя.

— Господи! — знов проказав він.— Мак...

— Він правильно все розумів,— сказав Ніс.— Так, розумів.

— Що розумів?

— Нічого,— відповів Берк, перше ніж Ніс устиг відповісти.— Нічого. Просто так воно буває, та й усе. Завтра ми вирушимо звідси. Отак воно буває.

Ніс мовчав. Він вирішив, що Берк це сказав навмисне, для англійця. Він не став нічого більше говорити й уклався спати, все ще думаючи про чотирьох метаксистів і переймаючись нападами гніву, аж доки голосно захропів на всю хатину.

Розділ тридцять третій

Він прокинувся, коли зайшли Талос і обидва англійці. Прокинувся від шуму. Тонкі соснові двері зарипіли й хряпнули в темряві.

— Ви тут? — почувся голос юного Талоса.

— Тут,— відповів сонно Ніс.— Де це ти запропастився?

— Це ми. Я й інглезі,— сказав Талос.

— Та чую. Чую. Де ви були?

— Йшли за вами.

Обидва австралос теж прокинулися, і Берк став розпитувати англійського лейтенанта, що з ними сталось. А лейтенант відповідав:

— Усі напасті.

Ніс намагався слухати зразу й грецьку мову й англійську і врешті геть заплутався. Потім став слуха-

ти самого тільки Талоса, котрий збуджено торохтів. Ніс урвав його:

— Чому ви не прийшли в Хавро Спаті?

— Бо в нас порвало грот. Ми мчали за вами як божевільні. Хіба ви нас не бачили?

— Коли?

— Першого дня, але під самісінький вечір. Як де ви нас не бачили? Ми йшли під усіма вітрилами й уже наздоганяли вас. Та вдарив шквал і зірвав грот. Ми мало не перекинулися. Інглезі не могли допомогти мені, бо я не знаю, як їм пояснити, а оцей високий ще й сміявся.

— Уявляю собі,— сказав Ніс. Він був страшенно стомлений.

— Я спробував був іти під кліверами, але нічого не вийшло. Довелося вертати до берега, щоб полагодити грот або поставити інший.

— Як ти дістався сюди?

— Та отак, під кліверами. Послухай, Нісе, що я тобі скажу. Коли ми йшли назад, то наткнулися на цілу флотилію моторок. То були залізноголові. Це було біля Ергаса, за двадцять кілометрів звідси. Усі вони стоять там у бухті на причалі.

— Чого вони там спинилися? — занепокоєно допитувався Ніс.

— Чогось та спинилися. Тож я не став заходити в бухту, а до Хавро Спаті на кліверах годі було дістатися. Потім ми зустріли одного рибалку з Ергаса на човні. Він сказав, що всюди повно моторок, і вони йдуть попід берегом. Що день, то все далі. І в наш бік також. Завтра вони можуть бути в Літтосі. Тож ми вернулися. Ми бачили вас сьогодні вранці. Ми йшли попід берегом. Але на кліверах швидко не попливеш.

— Отже, моторки стояли на причалі? — Ніс трохи звівся й сидів на підлозі.

— Атож. Просто стояли. Вони будуть і тут.

— Так. Неодмінно будуть і тут.

— А як там було в Хавро Спаті? — спитав хлопець.

Ніс розповів йому коротко про все, сказав про Са-рандакі. Талое слухав хмуро, зразу втративши свою звичайну дитячу веселість, але не озвався жодним словом. Промовчав, як і всі. А Ніс усе думав про моторки.

Потім Ніс став дослухатися до того, що говорилося по-англійськи. Лейтенант питав:

— То нам тепер дадуть човна?

— Дадуть,— відповів Стоун.

— Слава богу. А коли попливемо?

— Зараз,— відповів Енгес Берк.

— Вранці,— сказав Стоун.— Треба ще поспати.

— Котра година? — спитав Берк.

— Година нічна,— в'їдливо відповів майор. Нісові було дивно чути його голос. Потім майор сказав: — Чим швидше ми виберемося звідси, тим краще. Ті моторні човни там стоять не просто так.

— То це чортеня сказало вам, що бачило моторні човни? — спитав Берк у Ніса.

— Так.

— Тоді треба негайно вибиратися звідси,— сказав Берк.

— Зачекаємо до ранку,— сказав Стоун.

— А ви якої думки? — Це спитав у Ніса Енгес Берк. Ніс усвідомив усю відповідальність цієї хвилини. І знову відчув, що саме тепер, коли настав час вирішувати, він знову завагався. Спокуса зостатися з Хаджі Міхалі була більша, ніж будь-коли досі. Ці четверо метаксистів примусили його задуматися над тим, чи багато він допоможе у тій великій війні проти за-лізноголових, що йде в Єгипті. Але того, що можна зробити тут, йому мало. Усе це пролітало в його голові. А вирішувати треба. І то негайно. Зараз же. І він наважився зразу, щоб уже не було часу передумувати.