Морський орел

Страница 56 из 64

Джеймс Олдридж

Берк думав про те, що без Ніса їм буде важко дістатися до Єгипту. Стоуна це не турбувало. Він просто зацікавлено слухав про запеклу боротьбу між мета-ксистами й антиметаксистами.

— Навіщо ви їх відпустили? — спитав Стоун.

— Не знаю,— відповів Ніс.— Я тільки зробив так, як Хаджі Міхалі, а він сказав їм мерщій забиратися геть.

— То вони кажуть, що їх послав сюди уряд? — перепитав Стоун.

— Атож. Але всі вони метаксисти.

— Ну то й що?

— А те, що тут можна міркувати'по-всякому. Якщо в Єгипті є уряд, то, виходить, він метаксистський. А якщо ні, то чи відомо йому, що метаксисти засилають сюди своїх людей, щоб укріпитися в Греції?

— Просто тобі запит у парламенті,— сказав Берк і сухо докинув: — Шкода, що ви не можете запитати про це в самого уряду.

— Так, шкода,— серйозно відповів Ніс.

— І це б вам, напевно, допомогло,— сказав Стоун.

— Принаймні цікаво було б послухати відповідь,— сказав Ніс.

— А мене тепер цікавить тільки одне: як його звідси вибратися,— сказав Берк.— Може, оте козлоноге чортеня з'явиться сьогодні з англійцями, то ми відразу й попливемо.

— Про мене, хай навіть фрици сунуть лавиною з гір,— мовив Стоун, завершуючи розмови про мета-ксистів,— а я зараз ляжу спати. Попоїм і висплюся.

Ніс слухав мовчки, але ніяк не міг заспокоїтися, вгамувати свій гнів. Сміх, та й годі. Звільнити тих, кого метаксисти тримали ув'язненими на Гавдосі. Повернутися й застати тут метаксистів з Єгипту, що пропонують співробітничати з ними!

— З човном усе гаразд? — спитав Берк у Ніса.

— Так,— неуважливо відповів Ніс.

— А як бути з харчами й водою?

— Літтосці дадуть нам усе.

— Нарешті ми їдемо,— сказав Стоун.

— Зачекай, поки що ми нікуди не їдемо,— сказав Берк.

Стоун важко сів на.підлогу. Холод проймав його до кісток. Він уже сидів, коли старий солдат раптом спитав:

— А де ж Макферсон та інші?

Здавалося, це було так давно, що вони вже й забули.

— Амба,— помовчавши, відповів Берк. Він навмисне вжив жаргонне слово.

— Мака вбито? — Перелякано й голосно.

— Так. І другого теж. А де офіцери — не знаю,—< Берк рубав навпростець.

— Господи! Як же це сталося?

— З кулемета.— І трохи лагідніше: — А потім потонули з човном.

— Господи!

— Прийми моє співчуття,— стомлено сказав Ніс.

Старий нічого не відповів. Сидів мов прибитий. Якщо вбивають німці, то ще сяк-так. Але ж греки? Й заради чого? Якесь безглуздя.

— Господи! — знов проказав він.— Мак...

— Він правильно все розумів,— сказав Ніс.— Так, розумів.

— Що розумів?

— Нічого,— відповів Берк, перше ніж Ніс устиг відповісти.— Нічого. Просто так воно буває, та й усе. Завтра ми вирушимо звідси. Отак воно буває.

Ніс мовчав. Він вирішив, що Берк це сказав навмисне, для англійця. Він не став нічого більше говорити й уклався спати, все ще думаючи про чотирьох метаксистів і переймаючись нападами гніву, аж доки голосно захропів на всю хатину.

Розділ тридцять третій

Він прокинувся, коли зайшли Талос і обидва англійці. Прокинувся від шуму. Тонкі соснові двері зарипіли й хряпнули в темряві.

— Ви тут? — почувся голос юного Талоса.

— Тут,— відповів сонно Ніс.— Де це ти запропастився?

— Це ми. Я й інглезі,— сказав Талос.

— Та чую. Чую. Де ви були?

— Йшли за вами.

Обидва австралос теж прокинулися, і Берк став розпитувати англійського лейтенанта, що з ними сталось. А лейтенант відповідав:

— Усі напасті.

Ніс намагався слухати зразу й грецьку мову й англійську і врешті геть заплутався. Потім став слуха-

ти самого тільки Талоса, котрий збуджено торохтів. Ніс урвав його:

— Чому ви не прийшли в Хавро Спаті?

— Бо в нас порвало грот. Ми мчали за вами як божевільні. Хіба ви нас не бачили?

— Коли?

— Першого дня, але під самісінький вечір. Як де ви нас не бачили? Ми йшли під усіма вітрилами й уже наздоганяли вас. Та вдарив шквал і зірвав грот. Ми мало не перекинулися. Інглезі не могли допомогти мені, бо я не знаю, як їм пояснити, а оцей високий ще й сміявся.

— Уявляю собі,— сказав Ніс. Він був страшенно стомлений.

— Я спробував був іти під кліверами, але нічого не вийшло. Довелося вертати до берега, щоб полагодити грот або поставити інший.

— Як ти дістався сюди?

— Та отак, під кліверами. Послухай, Нісе, що я тобі скажу. Коли ми йшли назад, то наткнулися на цілу флотилію моторок. То були залізноголові. Це було біля Ергаса, за двадцять кілометрів звідси. Усі вони стоять там у бухті на причалі.

— Чого вони там спинилися? — занепокоєно допитувався Ніс.

— Чогось та спинилися. Тож я не став заходити в бухту, а до Хавро Спаті на кліверах годі було дістатися. Потім ми зустріли одного рибалку з Ергаса на човні. Він сказав, що всюди повно моторок, і вони йдуть попід берегом. Що день, то все далі. І в наш бік також. Завтра вони можуть бути в Літтосі. Тож ми вернулися. Ми бачили вас сьогодні вранці. Ми йшли попід берегом. Але на кліверах швидко не попливеш.

— Отже, моторки стояли на причалі? — Ніс трохи звівся й сидів на підлозі.

— Атож. Просто стояли. Вони будуть і тут.

— Так. Неодмінно будуть і тут.

— А як там було в Хавро Спаті? — спитав хлопець.

Ніс розповів йому коротко про все, сказав про Са-рандакі. Талое слухав хмуро, зразу втративши свою звичайну дитячу веселість, але не озвався жодним словом. Промовчав, як і всі. А Ніс усе думав про моторки.

Потім Ніс став дослухатися до того, що говорилося по-англійськи. Лейтенант питав:

— То нам тепер дадуть човна?

— Дадуть,— відповів Стоун.

— Слава богу. А коли попливемо?

— Зараз,— відповів Енгес Берк.

— Вранці,— сказав Стоун.— Треба ще поспати.

— Котра година? — спитав Берк.

— Година нічна,— в'їдливо відповів майор. Нісові було дивно чути його голос. Потім майор сказав: — Чим швидше ми виберемося звідси, тим краще. Ті моторні човни там стоять не просто так.

— То це чортеня сказало вам, що бачило моторні човни? — спитав Берк у Ніса.

— Так.

— Тоді треба негайно вибиратися звідси,— сказав Берк.

— Зачекаємо до ранку,— сказав Стоун.

— А ви якої думки? — Це спитав у Ніса Енгес Берк. Ніс усвідомив усю відповідальність цієї хвилини. І знову відчув, що саме тепер, коли настав час вирішувати, він знову завагався. Спокуса зостатися з Хаджі Міхалі була більша, ніж будь-коли досі. Ці четверо метаксистів примусили його задуматися над тим, чи багато він допоможе у тій великій війні проти за-лізноголових, що йде в Єгипті. Але того, що можна зробити тут, йому мало. Усе це пролітало в його голові. А вирішувати треба. І то негайно. Зараз же. І він наважився зразу, щоб уже не було часу передумувати.