На екрані пливла хвиляста лінія верхівок лісу. Ліс на сотні й тисячі кілометрів навкруги... Яна піднесла пальці до горла, щоб затримати мимовільне зітхання, і торкнулася намиста. Майнула думка: нехай Москва почує голос Фрада.
Вона повернула намистинку.
— Олексо, наче був виклик... — сказав Пуебло. Але Яна не подає голосу. Яно! Синьйорито Яно! Ви мене викликали?
— Так... — прошепотіла дівчина. Фрад поглянув на неї.
— Я вас слухаю... — кивнула вона.
Пуебло зчинив був галас, щоб розібратися, хто кого слухає, та зрештою зрозумів і вгамувався.
— Ми справді являємо собою найбільший науковий центр сучасності. Зверху на плато ви бачите тільки плескаті одноповерхові будинки. Вони потонули в хащі. Навіть наші люди, які прекрасно знають місцевість, знаходять плато лише за сигналами.
Яні хотілося, щоб там склалось якнайповніше враження про Фрада.
— Пробачте, Фраде... — вона спалахнула, назвавши це ім’я. Але як же його було називати?
Він зробив невелику паузу, щоб глибше відчути задоволення. Потім як міг тепліше всміхнувся:
— Я слухаю вас, Яно...
Та такий уже був склад його обличчя, ба й характеру, що посмішка вийшла іронічна і зверхня. Сам це відчув і став підкреслено уважним.
— Біля деяких ваших корпусів ми з Тересою чули приглушене гудіння. Це і є ваші лабораторії?
— Гудіння йшло з-під землі! — вставила Тереса.
Її ображало, що Фрад весь час звертається до Яни.
— Саме про це й збираюся вам розповідати. — Фрад чемно повернувся до Тереси, оглянув її обличчя, опустив очі на плечі. А після цього вже дивився переважно на екран.
— В наземних корпусах у нас розташовані житлові та культурно-побутові приміщення, апаратура зв’язку і таке інше. У корпусах, де ви чули гудіння, розташовані енергетичні установки, пульти управління цехами й лабораторіями. Там працює наш основний виробничий персонал і вчені. А нижче...
На екрані виник розріз плато по лінії одного з корпусів. Великі й складні операторські пульти заповнювали всі приміщення. Другий, третій і четвертий підземні поверхи були начинені складним електронним устаткуванням. Обабіч широких проходів, що їх кінці десь губилися вдалині, блимали незліченні зелені й білі вогники, інколи спалахували гірлянди яскравих фіолетових вогнів. Часом з’являлась людина в білому комбінезоні, швидко проходила між машинами й зникала.
— Мозок наукового центру. Корпус "Б". Творчі кабінети вчених і невеликі дослідні лабораторії. Серйозна практична робота ведеться нижче. Погляньте.
Зображення на екрані побігло вгору. Дівчата були вражені — їм показували справжній хмарочос, тільки він тягся не до небес, а в земні надра... Лабораторії і цехи, величезні приміщення незрозумілого призначення, поверхи, де не було жодної людини, а проте так само жваве спалахували контрольні вогники...
— Енергію нам дає мати наша — Земля, — сказав Фрад.
Хмарочос скінчився. На екрані блимав мальований розріз земних надр, пронизаний шахтою ліфта і кількома нитками труб. Потім — довге приміщення, вкарбоване в базальт ("Управління електричною станцією, ще нижче — печера з механізмами, землепрохідні машини"), далі — нитки електропроводів. І нарешті — енергетичне серце центру — геоелектростанція. Батареї теплоприймачів, сріблясті колони електрогенераторів — в розпеченій масі надр, мов комахи в старовинному янтарі.
— Електростанція дає нам практично необмежену кількість енергії, якої цілком вистачає на всі наші наукові та виробничі потреби. Є в нас ще одна електростанція, не менш потужна, ніж гео... Теж під землею. Ми нею користуємось у тих випадках, коли на деяких приладах необхідно створити надкритичні разові напруження, одержати певні імпульси тощо... її робота заснована на використанні деяких властивостей елементарних частинок.
— Чи не простіше було побудувати потужнішу геостанцію? — Яна відчувала, що десь тут проходить нитка головної таємниці.
— Простіше... Ми поспішали. Наша наукова робота пов’язана з елементарними частинками. Допоміжна електростанція служить нам одночасно експериментальною лабораторією...
— Яку ж проблему розв’язує ваш центр? — запитала Яна.
Фрад трохи помовчав. Потім відповів ухильно:
— Одне з найскладніших питань практичної фізики елементарних частинок.
Яна несподівано для себе самої кинула:
— Інакше кажучи, виробництво антиречовини.
Фрад напружився:
— Це вам сказала стара мавпа?
— У сельві мавпи розмовляють?
— Я мав на увазі Ессельсона.
— А, Осленка... Ні, він з нами розмовляє тільки про обіди. Артем Соболь вирішував проблему промислового виготовлення антиречовини.
— З задоволенням віддаю належне вашій проникливості.
— Ну... а якби Ессельсон і справді щось нам розповів?
— Він би опинився там, у районі електростанції.
— Кара номер два? Скажіть, а багато у вас людей?
— Кілька десятків... та ні, кілька сот чоловік.
— І всі власники?
— Всі. Звичайно, різного масштабу...
— Чому нікого не видно?
— Люди працюють. У нас багато працює.
— Тільки ми з Тересою спочиваємо?
— Є ще кілька жінок.
— Ми бачили двох. Вони дуже полохливі.
— У нас не прийнято зайве базікати.
— Бо інакше — скальпи? Або, принаймні, електростанція?
— Кожного разу питання вирішується окремо... Вам нічого не загрожує. Продовжимо екскурсію?
— Обов’язково! — сказала Тереса. — Мені б хотілося все це побачити на власні очі... Дещо намалювати. У вас можна малювати?
— Ви художниця?
— О, це надто сильно... Роблю спроби.
— Я потурбуюсь, щоб ви мали все необхідне.
— Дякую... Мистецтво живе тільки тоді, коли його сприймають люди. А ви нам обіцяєте вічне ув’язнення.
— Я вже казав, Тересо, — Фрад уперше назвав її на ім’я, — в межах плато ви вільні. Можу додати, що згодом ви обидві дістанете таку свободу, про яку навіть не наважуєтесь мріяти.
Дівчата, які не були вони різні, розсміялися в один голос.
Фрад байдуже додав:
— Ви це зрозумієте пізніше...
— Поясніть!.. — попрохала Тереса.
Яні було неприємно чути в голосі подруги притамоване кокетство.
— Пізніше. Щодо мистецтва... Якщо вам приносить задоволення творчий процес, то навіщо вам глядачі? Або, зрештою, чи вам не однаково, скільки людей побачить ваші твори: тисяча, сотня чи тільки ми з Яною?