— Ні. На це я не згодна. Я хочу мати власне тіло.
— Ти сама собі нашкодиш! — упевнено сказав я. — Якщо не з'єднаєшся з Майрою, сама ти мені не потрібна! Це єдиний вихід із становища.
Аріам пройшлася по кімнаті, потім зупинилась і подивилася на мене.
— Ні для кого іншого я цього не зробила б, — сказала вона й узялася розрізати мої пути.
Я потягнувся й скривився від болю.
— Треба негайно бігти до Майри, — промовив я, розтираючи затерплу ногу. — Вона надто довго лишалася сама.
— Не хвилюйся. Вона одужає.
Раптом я згадав про Віскі.
— Боже мій!.. — Мені не зразу вдалося набрати телефонний номер. — За цей час Пеппі міг пристрелити його!
— Не варто так потерпати, — сухо зауважила Аріам. — Таке собаче життя. Рано чи пізно його все одно пристрелять.
Трубку підняв Саммерс. Я коротко розповів йому про все, що сталося.
— Пошліть туди своїх людей, — збуджено сказав я, назвавши адресу міс Гаршт. — Якщо діятимете швидко, захопите банду Крюгера. Та плівка допоможе розколоти їх.
— Будемо діяти! — запевнив мене Саммерс і поклав трубку.
— Може, ще й встигнуть. А тепер — до лікарні! — Я обняв Аріам за стан і легенько підштовхнув. — Ти гарна дівчинка, і ні про що не пошкодуєш. А тепер поквапмося.
— Вважай, що ти мене умовив. — І вона зникла.
У лікарні перед дверима Майриної палати сиділи Кленсі та два агенти. Богля вже забрали.
— Як вона? — спитав я у Кленсі.
Він похмуро похитав головою.
— Доброго мало. Лікар від неї не відходить.
— Туди можна?
— Ще ні. Зайдете, коли буде по всьому.
Мене наче струмом ударило. Поривало все розтрощити в тій лікарні… Але я стримався і, як підтятий, упав на стілець.
— Що це за тип з помідорною пикою? — прошепотів у мене над вухом голос Аріам.
Я не мав бажання навіть відповісти їй.
— Ну й одоробло! Так і кортить нагнати на нього страху!
— Дай йому спокій. Скандал нам зараз ні до чого.
Кленсі підійшов ближче і кинув на мене підозріливий погляд.
— Щось сталося? — поцікавився він своїм славнозвісним проникливим тоном.
— Чому ви так вирішили? Вже й поговорити з самим собою не можна?..
В цю мить від Майри вийшов лікар. Я враз підхопився.
— Можна її побачити? — стривожено запитав я.
Лікар засмучено подивився на мене.
— Мені дуже жаль… Я робив усе можливе, щоб урятувати її…
Я похолов.
— Вона не… — І прочитав у його очах страшну відповідь.
— Вона не хотіла боротися, — сказав лікар. — Незбагненно. Цілковите небажання жити.
Медсестра вже накривала простирадлом Майрине обличчя. Вона вийшла, глянувши на мене із співчуттям.
Під простирадлом угадувалася тендітна постать. Я почувався геть спустошеним.
— Отже, вона таки пустилася духу, — промовила Аріам, зненацька виникаючи поряд зі мною. — Це ж треба! — І різким порухом скинула простирадло з обличчя небіжчиці.
У Майри був дуже сумирний вигляд. Хвилясте волосся обрамляло маленьке біле личко. На устах застигла легенька усмішка.
— Ви гляньте на цю кривляку! — сердито сказала Аріам. — Просто тобі свята!
— Замовкни! — урвав я її, опускаючись на краєчок ліжка. — Це я в усьому винен. Ми приїхали надто пізно.
— Ой-ой-ой! — єхидно озвалась Аріам. — Та вона просто комедію ламає. Майро, якщо будеш і далі прикидатися, заберу твоє тіло собі!
— Ще побачимо, чия візьме! — раптом відповіла Майра.
Я з жахом угледів у неї в ногах якийсь темний силует.
— Не матеріалізуйся надто чітко, ти ж гола! — вигукнула Аріам.
— Сама знаю, — роздратовано відказала Майра. — Де це вас так довго носило? Я вже на пошуки зібралася.
— Слухай, ти все-таки мертва чи жива? — не витримав я.
Відповіла Аріам.
— Можеш не сумніватися. Жива!.. Та облишмо зайві балачки. Вертайся в свою шкіру, а потім ми все обговоримо.
— Зараз буду у вашому розпорядженні.
Тінь спливла над ліжком, потім зникла. За мить Майрине тіло різко випросталось.
Я несамохіть підхопився. Для мене це було занадто.
— Він хоче, щоб я знову з'єдналася з тобою, — невдоволено промовила Аріам. — А то він не одружиться зі мною.
— Е ні! — рішуче заперечила Майра. — Я й так сита тобою до кінця моїх днів! Краще вмерти.
— Ні, Майро, ти послухай, — почав переконувати я. — будь розважливою. Ось-ось настане новий місяць. Якщо Дон казав правду, ви зразу втратите свою надприродну силу, і тоді вже буде пізно. Треба повернути її в тебе, ти ж знаєш. Подумай про мене. Подумай про все, чого вона може натворити, якщо чинитиме по-своєму.
— Все воно так, я розумію, — відповіла Майра. — Але вона вбила Дона Анселя, і я не хочу ділити тіло з убивцею.
На це я не мав чим заперечити.
— А якщо я воскрешу Дона? — сердито спитала Аріам.
— Як це?
— Та не вбивала я того старого дурня. Я лише хотіла примусити Росса працювати на Андаску.
— Слухай, Аріам, — холодно кинув я. — Не варто знову брехати. Він помер у мене на руках.
— Ти просто боявся, що він помре. Ти ніколи не чув про колективний гіпноз?
— Про колективний гіпноз? До чого ти ведеш? — вигукнув я і скуйовдив чуприну.
— Щось ти став погано тямити, — глузливо зауважила Аріам. — Я ввела Дона в коматозний стан. Потім примусила тебе і Богля повірити в те, що його серйозно поранено. Лист і сукня довершили справу.
— Що за дурниці! — вигукнув я. — Фараони теж бачили тіло!
— То й що? Я і їх загіпнотизувала. Я весь час була в кімнаті, тільки невидима. Невже ти думаєш, що фараони проникливіші, ніж ти?
— Отже, ти кажеш, що Дон живий? Важко в це повірити.
— Ну звісно, живий! — зверхньо відповіла Аріам. — Тільки він сам про це не знає. Лежить у трупарні і вважає себе мертвішим від мертвого. Але ми зуміємо його переконати.
— Тоді чого ми чекаємо? — нетерпляче спитав я. — До півночі лишилося не більш як півгодини.
Аріам подивилася на Майру.
— Ну то як, приймаєш мене?
— Доведеться, — відповіла та без особливого захвату. — Але обіцяй поводитись пристойно!
— Це вже мій клопіт, — усміхнувся я. — Я її догляну.
— Гаразд, — погодилася Майра. — Згадаймо добрі давні часи. Аріам завагалась і підійшла до мене.
— Ти більше ніколи не побачиш мене такою, яка я є, — сумно промовила вона.
Я обняв її і пригорнув до себе.
— Поквапся, тебе тут чекають, — не дуже приязно нагадала Майра.
Аріам рвучко відштовхнула мене.
— Ну, поїхали! Відвернися до вікна, я роздягнуся.