Пеппі криво посміхнувся.
— Не знаю і знати не хочу. Я застерігав тебе щодо подвійної гри. Тепер за все заплатиш!
Двері відчинились, і на порозі з'явилася Лідія Брандт. Вона подивилася на мене, мов тигриця.
— Наш приятель виявився нечемним. Не хоче з нами розмовляти, — жартівливо поскаржився Пеппі. — Я думаю, тобі приємно буде переконати його.
— Таки приємно, — всміхнулася Лідія.
— Що ти збираєшся з ним зробити?
Вона підійшла до спиртівки, що стояла на столі, й запалила її.
— Хочу ще раз поставити свій дослід. Минулого разу він у мене вийшов не зовсім так, як я хотіла.
Пеппі знизав плечима і довірчо пояснив мені:
— Вона запевняє, що може зрізати повіки розпеченим ножем. А я доводжу, що піддослідний при цьому неодмінно осліпне.
— То й що? — усміхнувся Лу. — Хай собі експериментує. Чхати нам на очі цієї сволоти.
Я похолов від жаху.
Лу покликав двох гевалів, яких я вже бачив у Маддоксовому кабінеті.
— Зв'яжіть-но його, щоб не брикався. Якщо надумає вириватись, дайте по казанку.
Коли вони почали зв'язувати мені руки, я різко вивільнив праву й врізав у око одному з бандитів.
Лу Келлі прийшов на допомогу колегам, і його кольт опустився мені на потилицю.
Опритомнівши, я побачив, що міцно прив'язаний до стільця. Пеппі поглянув на годинник.
— Часу мало, — зауважив він.
Лідія заспокоїла шефа:
— Це недовго.
Вона ретельно нагрівала над полум'ям спиртівки тоненький клинок.
— Після цього не ходитимеш більше на любовні побачення, — сказала вона, дивлячись на мене своїм хижим поглядом.
— Не робіть дурниць, — нервово мовив я. — Який у цьому сенс? Вона перевела погляд на клинок, який уже світився червоним.
— Спочатку ти нічого не відчуєш. Майже нічого. — Вона неначе нависла наді мною. — Якщо, звісно, сидітимеш спокійно. Тоді, може, й зір збережеться. — Мій страх видимо тішив її.
— Ну, що ти вирішив? — поцікавився Пеппі.
— Я все скажу, — відповів я, ухиляючись від розпеченого клинка.
— Де плівка?
Я назвав адресу міс Гаршт.
— Мерщій туди! — кинув Пеппі до Лу. — Маємо ще десять хвилин!
— Стривайте! — крикнув я їм навздогін. — Ця лялечка і справді здатна зробити те, про що говорить?
Пеппі зупинивсь і посміхнувся.
— Звичайно, здатна. Можеш не сумніватися. Хай це буде тобі невеличка наука. Щоб не ліз у мої справи. — Потім мовив до Лідії: — Коли закінчиш, скажи Тоні, щоб викинув його в річку.
Вона кивнула головою.
— Ми довго не затримаємось, — пообіцяв Пеппі.
І вони пішли, залишивши мене наодинці з Лідією.
Вона оглянула ножа й знову почала водити ним над полум'ям.
— Треба, щоб добре розпікся. А то нічого не вийде.
Я був на грані розпачу.
— Ну, почнімо. Тільки не сіпайся. Операція швидка й безболісна. Кілька секунд — і все, — зі сміхом сказала садистка і вхопила мене за чуприну.
Я вперся підборіддям у груди, щоб не дати їй торкнутись очей.
— Не заважай мені, — сказала вона з досадою і відтягла голову за волосся.
Я щосили опирався, притискаючи підборіддя до грудей. А вона тягла за чуприну з такою силою, ніби хотіла здерти скальп. І раптом уколола мене у вухо розпеченим вістрям. Я закричав і відкинув голову назад. Цього й хотіла садистка. Розжарений до червоного клинок майнув за сантиметр від моїх очей.
У цю мить двері відчинились, і до кімнати ввійшла Аріам.
Лідія пустила мою чуприну й відступила на крок. Аріам здивовано витріщилась на нас.
Та Лідія швидко опанувала себе.
— Забирайся! Тобі тут нічого робити!
— Що це вона з тобою витворяє? — спитала Аріам, і очі її зблиснули.
— Хоче вирізати мені повіки. Це давній добрий звичай у її родині.
— Е ні! — рішуче заявила Аріам. — Поки я тут, цьому не бувати! — І поклала на стіл сумочку та рукавички.
— Забирайся! — вереснула Лідія. — Не лізь не в своє діло! Я сама знаю, що мені робити.
— Він мій. І ніхто інший не сміє його торкатись!
Лідія підскочила до неї і замахнулася ножем.
Я закричав. Але мій страх виявився даремним. Аріам не потребувала захисту.
Вона просто зникла. Лідія зупинилась, як укопана, і аж зойкнула від жаху. Вона дико озиралася, не знаючи, звідки чекати нападу.
Раптом за її спиною піднялась у повітря величезна ваза з квітами й гепнула їй на голову. Лідія розпласталась на паркеті. Ваза розлетілася на тисячу скалок.
Почувся вдоволений голос Аріам.
— Раз, два — і по всьому!
Невидимі руки зібрали квіти і склали їх у грудях Лідії.
— Тепер лишилося тільки покласти надгробну плиту, — сказала Аріам, матеріалізуючись. — Та я не хочу завдавати собі клопоту. Ну як, сподобався мій номер? — спитала вона мене.
— Сподобався. Дуже цікавий. Але мої нерви навряд чи зможуть витримати таке ще раз. До того ж, мені треба звільнитись.
— Не все зразу. Спершу і я з тобою побалакаю.
— На це ще буде час! А Пеппі вернеться з хвилини на хвилину.
— Оце вже мене анітрохи не хвилює, — знизала плечима лиха красуня. — Йому я теж зможу дати раду.
— Аріам, зроби ласку, — попросив я. — Мені потрібна твоя допомога.
— Знаю, знаю! Але спершу вислухай мене. — Вона сіла мені на коліна і обняла рукою за шию. — ти повинен одружитися зі мною.
Я отетерів.
— Що? Що за дурниці? — вигукнув я. — Зараз не час жартувати!
— А я й не жартую. Або ти одружишся зі мною, або я залишу тебе на поталу Пеппі.
— Я маю одружитися з Майрою, — терпляче пояснив я, намагаючись ухилитись від її обіймів. — Будь розважлива. Майра в безнадійному стані. Ти їй потрібна. Не можна відмовляти їй у допомозі.
— Я знаю, — недбало кинула Аріам. — Я оце щойно від неї. Вона знає, що ти вскочив у халепу, от і попросила мене допомогти. А я поставила умову, щоб вона відмовилася від шлюбу з тобою. Навіть якщо вона одужає, заміж за тебе вийду я.
Я не міг повірити власним вухам.
— Та ти що! Яка мерзота! Нема в тебе ні сорому, ні совісті!
— Невже ти анітрохи мене не любиш? — занепокоєно запитала Аріам.
— У тебе всі негативні Майрині якості. І тобі ніколи їх не позбутися.
— Але я можу бути дуже мила з тобою. Дуже! — сказала вона, лагідно дивлячись на мене.
І тут мені сяйнуло.
— Я згоден, але за однієї умови.
Вона подивилася на мене з недовірою.
— За якої?
— Ти вернешся в Майрине тіло. Тоді я зможу одружитися з вами обома!
Аріам підвелась і рішуче відказала: