"Сі!" — озвався Андреас із трону.
Отоді вже всі збилися з плигу. Кричали, бігали, жестикулювали руками й ногами, як уміють тільки в Неаполі. Лиш Андреас на троні лишався спокійний і вдоволено дивився на той гармидер, бо навіть не здогадувався, про що йдеться.
Коли чужий хлопець уклонився йому й показав на корону та скіпетр, Андреас вручив йому те й те, пропустив хлопця на трон і низько йому вклонився, бо вже бачив, як це роблять міністри.
Всіх у тронній залі це так здивувало, що придворні враз умовкли, пороззявляли роти й витріщились на обох хлопців. Але чорнявий, видно, не бачив тут нічого незвичайного. Йому вся ця історія здалася скоріш кумедною, і він так зареготав, що й усі довкола не змогли стримати сміх. Уся зала аж двигтіла від реготу. У жінок текли по щоках сльози, а огрядні чоловіки тримались за черево, боячися, щоб воно не луснуло зі сміху. А коли Андреас іще збігав по свою матроську торбу та показав справжньому королеві лялькового матросика, тоді захитались від сміху навіть напудрована перука головного церемоніймейстера і в усіх сімнадцятьох дверях тронної зали з'явились запудровані обличчя палацової обслуги.
Отже, королювання короля Анджело Агова скінчилось так, як і почалося, — реготом. Але Андреасові довелося скинути пишне вбрання й залишити палац. І він вважав, що так і треба: адже наступного ранку його корабель мав вийти в море. Він сказав новому королеві: "До побачення", — поцілував його на італійський манір в обидві щоки, дістав від нього розкішний, оздоблений самоцвітами кинджал для своєї матроської торби й пішки покинув королівський палац.
Коли він виходив брамою, варта відсалютувала йому рушницями, а лейтенант-гвардієць мовив:
"Минулися чудові дні Неаполя!"
"Сі!" — відповів Андреас.
І подався в гавань, на корабель "Любонька". Останню свою ніч у Неаполі він проспав на своїй койці в кубрику.
Але за ту ніч історія з фальшивим королем розійшлась по всьому Неаполю, тож коли вранці "Любонька" виходила з гавані, всі неаполітанці стояли на причалі, галасували, свистіли, розмахували капелюхами й гукали:
"Хай живе Андреас Агов! Хай живе Андреас Агов!"
Капітан Карстен Петерсон і вся команда зчудовано витріщились на латальника вітрил і спитали:
"Що це за люди?"
"Давні знайомі", — відповів Андреас, вийшов на корму й почав кивати неаполітанцям та гукати "сі!", "йо!", а потім тричі натиснув на черевце свого лялькового матросика, і той тричі пропищав: "Агов!"
Незабаром вони вийшли в чисте море, і Андреас почав, як звичайно, латати вітрила, пошкоджені під час розвантажування.
Коли один матрос розповів йому, що вся команда "Любоньки" була на бенкеті в короля, Андреас нестямно зареготав і довго не міг угамуватись.
"Подумай лишень! — гукнув Андреас. — Я оце тільки збагнув, що був королем Неаполя".
Докінчивши оповідку, прадідусь устав з верші й запитливо подивився на мене.
— Ну, чи сподобалася тобі оповідка?
— Ще й дуже. Але мені хочеться спитати: невже справді з двома словами можна обійти весь світ?
— Знов розумне запитання. Тому я спробую дати тобі розумну відповідь: хто має щастя, дотепну голову, добрий розум і бадьоре серце, той може багато чого досягти в світі двома словами. Але з самих лише двох слів пуття небагато. Ти знаєш вірша про пані Януціс, що я склав років кілька тому?
— Ні, прадідусю, не знаю!
— Тоді я розкажу його тобі напам'ять.
Ходячи туди й сюди по вершівні, прадідусь проказав вірша. Він був такий:
Розумна пані Януціс
В маленькому грецькому місті
Накульгує пані Януціс.
В руці вона держить підбора,
Питає у всіх: "Пух папуціс?"
Минула вже шоста година,
Надворі помалу смеркає.
Питає вона: "Пух папуціс?"
Це просто "Де швець?" означає.
Невчасно підбор відірвався
В сердешної пані Януціс,
Не може шевця розшукати.
І знову, і знов: "Пух папуціс?"
Кульгає, питає, шукає,
Минула вже й сьома година.
Отак на одному підборі
Все місто вона обходила.
Та в місті шевця не знайшлося
Для бідної пані Януціс,
І марно вона там ходила,
Питаючи всіх: "Пух папуціс?"
Минула дев'ята, десята,
І зовсім надворі вже темно,
І пані Януціс набридло
Шукати шевця надаремно.
Містечко отак обходивши,
Стомилася пані Януціс.
І врешті вона перестала
Питати в людей: "Пух папуціс?",
І сіла спочити на лаву,
Та ноги гарненько розтерла,
А потім, подумавши трохи,
І другий підбор геть віддерла.
Отак без шевця обійтися
Додумалась пані Януціс:
Віддерла підбора, та й годі,
Немовби справдешній папуціс.
І далі пішла без підборів,
Ураз переставши кульгати.
Як мати одного підбора,
То жодного краще не мати.
— Тепер бачиш, — сказав прадідусь, докінчивши вірша, — інколи двома словами взагалі нічого не досягнеш. Бо де шевця немає, там зі слів "Де швець?" пуття ніякісінького.
— Це точнісінько як із папугою, — сказав я. — Ви знаєте віршика про папугу, прадідусю?
— Ні, Хлопчачок, не знаю. Там теж ідеться про двоє слів?
— Авжеж!
— Ну, то розкажи!
Я підвівся з коркових плиток, уклонився й продекламував:
Колись папугу навчили
"На добраніч!" гукати щосили.
Тепер він, коли світає,
Також "На добраніч!" гукає.
— Мудрий вірш, — сказав прадідусь. — З нього випливає: те, що ти кажеш, треба ще й розуміти. А ні, то краще мовчи.
Він примружив очі й випнув нижню губу. Очевидно, йому знову спала на думку якась оповідка. Але в цю мить на вулиці хтось тричі свиснув. То був мій друг Геннінг: він прийшов кликати мене гратися. Я не знав, що мені робити, бо в прадідуся саме прокльовувалась думка і в такі хвилини його не можна перебивати. Та коли Геннінг засвистів знову, прадідусь раптом із звичайним своїм виразом обличчя сказав:
— Твій друг Геннінг прийшов. Іди до нього, тільки щоб вернувся вчасно на вечерю. А то бабуся розсердиться!
Я пообіцяв прийти вчасно й вибіг надвір. А прадідусь гукнув услід мені:
— Завтра я розкажу тобі оповідку про байбачка Максика!
— Добре, прадідусю! — гукнув я у відповідь. А тоді вибіг до Геннінга, що хотів погратися зі мною в Колумба у котромусь із човнів на березі.
Звичайно, на вечерю я запізнився, ще й дуже. Але горішня бабуся нітрохи не сердилась. Того вечора вона взагалі була дуже лагідна й трошечки замислена. Тому мені було дозволено пізніше лягти спати та ще й погортати в ліжку чотири дідові "Моряцькі щорічники", в яких друкують усякі оповідки та репортажі про мореплавство. Аж о десятій годині бабуся піднялась нагору вимкнути світло. І спитала, яку можна знайти риму до слова "поки".