322] Тут заніміли Пелеєві дочки й, коли обіцянку
323] Ділом скріпила Медея, ще впертіше стали благати.
324] Три рази коней своїх, що в Іберську ріку поринали,
325] Феб розпрягав. А четвертої ночі, коли замигтіли
326] Зорі, Еетова спритна дочка на пожадливий пломінь
327] Чистую воду кладе й звичайнісінькі трави в ній варить.
328] Ось і володар заснув, мов покійник, розслабивши тіло.
329] Далі й усіх його слуг заспокоїв такий же мертвецький
330] Сон, що його ворожба й заклинання могутні зіслали.
331] В батькову спальню услід за Медеєю дочки проникли,
332] Стали край ложа його. А вона: "Розгубились ви, бачу,-
333] З піхов добудьте мечі й од старої звільніть його крові,
334] Щоб молодеча натомість могла струмувати у жилах.
335] Вашого батька і вік, і життя нині вам доручаю.
336] Тож, коли щире чуття привело вас, а не забаганка,-
337] Батькові допоможіть: його старість мечем подолайте,
338] Гострим залізом ударте, хай витече пасока з тіла!
339] Та, котра з глибшим чуттям, на нечулість наважилась перша.
340] Злочин вершить, уникаючи злочину. Зранюють батька,
341] Навіть не бачачи ран: відвернули обличчя від нього,
342] Тільки правиця раз по раз мечем ударяє наосліп.
343] Він, хоча кров ю підплив, та, насилу опершись на лікоть,
344] Хоче звестися, посічений, з ложа й тремтливі долоні
345] Серед мечів піднімаючи,— "Що ви,— звернувся благально,--.
346] Чините, дочки мої? Хто вам меч проти рідного батька
347] Вклав у правицю?" В них запал погас, опустилися руки.
348] Пробував ще говорить, та Медея мечем перетяла
349] Вихід словам, покалічене тіло в окріп опустила...
350] Скарана б тут же була, якби в небо на зміях крилатих
351] Не піднялася в цю мить. Уже високо над Пеліоном
352] Тінявим лине вона, де оселі філірські; під нею —
353] Отрій, а далі — місця, що прадавній Керамб їх уславив:
354] Німфи на крилах його понесли, коли море бурхливе
355] Над суходолами ген розіслалося; так він уникнув
356] Девкаліонових вод і не бачив навислої хвилі.
357] Ось, залишаючись зліва внизу, Еолійська Пітана
358] В ється, немовби там довгого змія хтось висік із скелі;
359] й Іди затінений гай, де бичка — свого сина крадіжку —
360] Спритно колись заховав, перевтіливши в оленя, Лі бер.
361] Далі — горбок пісковий, що піднявся над батьком Коріта,
362] Й тихі поля, що колись їх жахнула, загавкавши. Мера; [123]
363] Й Кос, Евріпілове місто міцне, де рогатими стали
364] Надто зухвалі жінки по відході загонів Геракла.
365] Фебовий Родос минула вже, де іалізьких телхінів
366] Люд оселивсь, що одним тільки зором усе міг псувати,-
367] В братові хвилі занурив його, не злюбивши, Юпітер.
368] Давньої Кеї Картейська твердиня лишилась позаду,
369] Де колись Алкідамант заніміє з великого дива,-
370] Батько,— як донька його переміниться в тиху голубку.
371] Вже й Гіріею побачили, озеро, й Кікнову Темпе,
372] З явою лебедя вславлені: подарував юнакові
373] Філій пернатих приручених і велетенського звіра —
374] Лева до ніг йому склав. Той велів ще й бика подолати —
375] Впорався Філій з биком, та не дав його Кікну в дарунок,
376] Як не прохав той: гордив, було, хлопець палким його серцем.
377] "Ще пожалкуєш!" — обурився Кікн, і з високої скелі
378] Кинувся сторч головою. Гадали, що хлопець розбився,
379] Він, проте, лебедем став і на крилах повис білосніжних.
380] Лиш Гіріея не знала того й, затуживши за сином,
381] Вся розпливлася слізьми — Гіріеєю, озером, стала.
382] З тими місцями межує Плеврон, де на крилах тремтливих
383] Ран од своїх же дітей офіянка уникнула, Комба.
384] Ось і поля Калавреї, що милі були для Латони;
385] Там володар із дружиною злинули в небо птахами.
386] Справа Кіллена лежить, де, за звичаєм дикого звіра,
387] З рідною матір ю ложе своє мав Менефрон ділити.
388] Бачить Кефіса здаля, що оплакував долю невтішну
389] Внука: його замінив Аполлон у тюленя товстого;
390] Бачить домівку Евмела, який побивався за сином.
391] Врешті, в Ефіру Піренську домчали Медею-чаклунку
392] Крила зміїні. Прадавніх людей ще від першого віку
393] Виник там рід од грибів лісових, що зросли під дощами.
394] Потім, коли наречену спалила колхідська отрута,
395] Й море пожежу палацу одне віддзеркалило й друге,
396] Й кров ю дітей обагрилось залізо,— тікає злочинна
397] Мати од гніву й меча, відімстивши зрадливцю Ясону.
398] Злинувши знов на Тітанових зміях, вона прибуває
399] В замок Паллади. Тебе, справедлива Фенеє, в повітрі
400] Бачили там і тебе, що літав побіч неї, Періфе;
401] Там на незвичне оперлась крило й Поліпемона внучка.
402] Владар Егей прихистив утікачку. В однім тільки схибив:
403] їй, крім притулку, ще й руку подав, поєднавшись у шлюбі.
404] Скоро й Тесей появився, дитя, не відоме для батька,
405] Мужній герой, що зумів упокорити Істм двобережний.
406] Щоб подолати його, аконіт заварила Медея —
407] Десь аж на березі скіфськім чаклунка його назбирала.
408] Кажуть, з-під зуба собаки, котру народила Ехідна,
409] Зілля те вбивче зросло. Де печера глибока темніє, [124]
410] В ється там спадистий шлях. Ось по ньому тірінфський сміливець
411] Кербера-пса, що пручавсь і від променів сонця сліпучих
412] Очі сховати хотів, на ланцюг адамантовий взявши,
413] Вивів-таки з-під землі. Тоді Кербер у люті скаженій,
414] Гавкотом тричі повітря прозоре довкіл колихнувши,
415] Тричі блідавою піною бризнув на поле зелене.
416] Піна, гадають, коріння пустила; черпнувши врожайних
417] Соків тієї землі, набула смертоносної сили.
418] Пнеться й по схилах те зілля цупке і тому аконітом
419] Назване серед селян. Із намови хитрунки-дружини
420] Батько Егей подає його синові (думав — що ворог).