421] Келих узяв у правицю Тесей, не чекаючи лиха,
422] й тут на руків ї меча запримітив здивований батько
423] Знак свого роду — й злочинний напій з-перед уст йому вибив.
424] Та врятувалась Медея закляттями — в хмару пірнула.
425] Батько, хоч як ізрадів, що живим його син залишився,
426] Довго був наче не свій, аж не вірив, що міг мимоволі
427] Руку на сина здійнять. Уже вівтарі роздуває,
428] Щедро складає безсмертним дари. Розсікають сокири
429] Шию могутніх биків; на рогах у них — стрічки жертовні.
430] Жоден день перед тим так осяйливо для Ерехтідів,
431] Радісно так не заблис. До гостини сідають вельможі
432] Й простий народ. За вином, що людей звеселяє, по колу
433] Пісня пішла: "Гомонить про діла твої славні, Тесею,
434] Весь Марафон, зачудований кров ю бика — Мінотавра.
435] Те, що спокійно за плугом іде селянин кроміонський,-
436] Також заслуга твоя. Завдяки тобі край Епідавра
437] Бачив, як велет, озброєний києм, упав — син Вулкана.
438] Бачили мертвим Прокруста жорстокого хвилі Кефіса.
439] Як поваливсь Керкіон,— Елевсін це побачив Церерин.
440] Впав і Сі ніс, що для зла застосовував рук своїх силу:
441] Стовбури він нагинав; до землі, було, схилить верхів я
442] Сосни, щоб ген розметать пошматоване тіло людини.
443] До Алкатої, до стін лелегейських безпечний провадить
444] Шлях, коли згинув Скірон. Лиходія розсіяні кості
445] Ні суходіл, ані хвиля морська не схотіли прийняти.
446] Довго ще, кажуть, їх вітер носив, поки з часом не стали
447] Скелями; й досі така ж у них назва: Скіронові скелі.
448] Та, коли б ми твої вчинки й літа зрахувати взялися,-
449] Подвигів більше було б, ніж років. Ми за тебе, могутній,
450] Купно благаєм богів. Піднімаємо келих — за тебе!"
451] Схвально на слово те люд одгукнувсь, і розлігся в палаці
452] Гомін. Кутка не було, де б смутились, у цілому місті.
453] Все ж (отакою вже куцою в нас насолода буває:
454] Щось неодмінно її скаламутить!) Егей, повернувши
455] Рідного сина сЬбі, безтурботно не міг веселитись:
456] Мінос готує війну. Нездоланні морські в нього й піші [125]
457] Сили, та батьківський гнів — наймогутніша Міноса зброя:
458] За Андрогея, загиблого сина, спішить відомстити.
459] Та перед тим він союзні війська до війни залучає.
460] Темні моря борознить, кораблі спорудивши крилаті.
461] Ось вже Анафа війська подала йому й Астіпалея:
462] Цій він мечем пригрозив; обіцяв подарунки — Анафі.
463] Взяв і низинний Мікон, і Кімол, що на крейду багатий;
464] Далі й Сірон, де квітує чебрець, і Серіф, де рівнини,
465] Парос, де мармур, і край, що його нечестива фракійка
466] Арна колись продала: пожадане отримавши злото,
467] Птахою стала вона, що на золото й нині поквапна;
468] Птаха ця, з чорними ніжками й чорним оперенням,— галка.
469] Лиш Оліар і Дідіми, лиш Андрос, Гіара і Тенос,
470] І Пепарет — острівець, на блискучі оливки багатий.
471] Суднам із Кноса не слали підмоги. Тож Мінос вітрила
472] Вліво звернув, до Енопії, де Еакідів країна.
473] Так називали її в давнину, та Еак їй дав іншу
474] Назву: Егіна — це ймення колись його мати носила.
475] Юрмиться люд: роздивитись такого преславного мужа
476] Прагне. Спішить Теламон, а за ним підбігає молодший
477] Від Теламона Пелей і третій — Фок, вслід за ними.
478] Повагом, не поспішаючи,— все-таки вік за плечима,-
479] Йде сам Еак і розпитує, що привело їх в Егіну.
480] Вчувши про батькове горе, зітхнув. А йому повелитель
481] Кріту, де славних сто міст, відмовляє такими словами:
482] "Месницькій зброї моїй посприяй: в справедливім поході
483] Часткою військ моїх будь. За могилу розради я прагну".
484] Парость Асопа йому: "Надаремне благаєш: не може
485] Край мій піти на таке: найтісніше з землею Кекропа
486] Нині пов'язані ми, договір є міцний поміж нами".
487] Той, спохмурнівши, пішов; "Пожалієш об тім договорі!" —
488] Мовив. І вирішив краще погрожувать збройним походом,
489] Ніж, розпочавши війну, передчасно в ній тратити сили.
490] Судна ліктійські ще видно було з Енопійської вежі
491] В морі, коли під вітрилом тугим корабель бистрохідний
492] З Аттіки в гавань уже запливав, до прихильного краю.
493] На кораблі був Кефал, а при ньому — веління вітчизни.
494] Гостя зустріли Еака сини і впізнали Кефала,
495] Хоч і давно з ним не бачились. Дружньо правиці подавши,
496] В дім запросили, до батька. Герой величавий, що з віком
497] Не розгубив ще яскравих слідів молодечої вроди,
498] Входить, оливкову гілку тримаючи,— знак свого краю.
499] Двоє молодших стоять і ліворуч од нього, й праворуч —
500] Кліт із Бутеєм, Палланта сини, що з Кефалом дружили.
501] Після взаємних вітань, що без них не обходиться зустріч,
502] Волю Егея Кефал переказує, просить подати
503] Поміч, про дружні зв'язки, що ріднять їхіоддавна, згадавши. [126]
504] Врешті, йому нагадав, що й Ахайї погрожує Мінос.
505] Гарно промовив — і справі поміг: на блискучу головку
506] Скіпетра владар Еак ліву руку рішуче поклавши,-
507] "Помочі ви не просіть, а беріть її,— мовив,— Афіни!
508] Сили всього мого острова, все, що мені постачає
509] Нинішня влада моя,— ви своїм без вагання вважайте.
510] Війська мого для моїх і для ваших потреб не забракне.
511] Дяка богам, не в біді ми, тому перепрошувать — зайве".
512] "Хай буде й далі так,— мовив Кефал,— громадян хай прибуде
513] В місті твоїм. Я от радий був щойно, коли ваша молодь
514] Вийшла назустріч мені — юнаки, один одного варті,
515] Красені в розквіті літ. Багатьох не знаходжу, одначе,
516] З тих, що їх бачив я, в вашім краю побувавши раніше".
517] Важко зітхнувши, таку повів мову Еак сумовито:
518] "Кращою долею, друже, змінився печальний початок.
519] О, якби можна, його не торкнувшись, про неї згадати!
520] Та по порядку, про все оповім, щоб не гаяти часу.
521] Прахом, кістками лежать усі ті, що про них пам ятаєш.
522] З ними частину набутку свого щонайкращу я втратив!