220] Ось вже Медея на тій колісниці, вже гладить рукою
221] Шию драконів запряжених. Віжками легко змахнувши, [120]
222] Лине попід небеса. Вже й долину Фессалії, Темпе,
223] Бачить внизу, й у знайомі краї завертає драконів.
224] Там і на Отрію, й Оссі-горі, на стрімкім Пеліоні,
225] Пінді, Олімпі, що знявся над Піндом, вона вибирає
226] Трави. Одні з них, котрі помічні, вириває з корінням,
227] Інші — під корінь серпом підтинає півкруглим із міді.
228] Зілля чимало зібрала вона й з берегів Апідана,
229] Досить із Амфріса. Й ти, Еніпею, в боргу не лишився.
230] Дещо їй хвилі Пенея дали фессалійського; дещо
231] Дав їй Сперхей. До них Беб долучився, тростиною вкритий.
232] На Антедоні евбейському зелень живлющу зривала —
233] Сік її ще не прославивсь тоді перевтіленням Главка.
234] Ось і дев'ятий вже день, і дев'ята ніч її бачить,
235] Як озирає вона кожен луг, кожне поле, аж поки
236] Не повернулась. І хоч тільки запах торкнувся драконів,-
237] Шкіру старезну свою мимохіть вони скинули з себе.
238] Після повернення — все за порогом вона й за дверима;
239] Над головою — саме тільки небо. Цураючись мужа,
240] З дерну жертовники два спорудила Медея: праворуч —
241] Той, що призначений був для Гекати, для Юності — зліва.
242] Листям оплівши їх густо й вербеною, осторонь дещо
243] Вигребла землю Медея з двох ям і обряд чарівничий
244] Здійснює: в горло вівці темнорунної гострий встромляє
245] Ніж і гарячою кров ю широкі заповнює ями.
246] Потім вино золотаве пливке вона ллє туди з чаші,
247] Далі й парке молоко туди з іншої ллє вона чаші.
248] Шепче й закляття слова; божества закликає підземні:
249] Владаря тіней, дружину його, котру викрав для себе,-
250] Щоб не спішили душі відділяти од кволого тіла.
251] Лиш ублагала обох молитвами та довгим шептанням,
252] Старця Есона велить вона вивести з дому, й на нього
253] Чарами сон непробудно-міцний насилає відразу,
254] Й, мов неживого, кладе горілиць на розіслані трави.
255] Тут же Ясону й прислузі велить відійти якнайдалі,
256] Щоб на таємний обряд, непосвячені, глянуть не сміли.
257] Всі, хто там був, оді йшли. Розпустивши волосся, Медея,
258] Згідно з обрядом вакханок, обходить жертовники димні;
259] В ямі, що з темною кров'ю була, смолоскипи змочивши,
260] В полум'ї двох вівтарів їх запалює й сіркою тричі,
261] Тричі водою і тричі вогнем очищає Есона.
262] В посуді міднім могутнє дання закипає тим часом,
263] Булькає, над казаном піднімаючи піну блідаву.
264] Варить коріння, підтяте серпом на долах гемонійських,
265] Квіти, насіння і з трав темнолистих відтиснені соки.
266] Ще докидає туди й камінці з щонайдальшого Сходу,
267] Й чистий пісок, що його Океан омивав при відпливі.
268] Хлюпнула трохи роси, котру в місячну ніч назбирала. [121]
269] Пугача, птаха понурого, кидає крила з їх м'ясом,
270] Нутрощі вовка, що вигляд хижацький на образ людини
271] Може змінити. Змії кініфійської шкіру тоненьку
272] Теж не забула в казан опустити. Була ще печінка
273] Оленя жвавого; ще й голова криводзьоба, а з нею
274] Яйця ворони, що дев'ять віків уже провікувала.
275] Врешті, ще й інших чимало речей, котрі й назви не мають,
276] Кинувши в цю, вже й без того міцну, як для смертного, суміш,
277] Все це від самого дна заколочує аж до блідої
278] Піни давно вже засохлим уламком старої оливи.
279] Раптом галузка суха, що крутилась у міді гарячій,
280] Вся забростилась, немов навесні, й незадовго взялася
281] Листом, а далі на ній зарясніли й оливки вагомі.
282] Тільки-но через краї казана мовби виплюне піну
283] Полум'я — вже на тім місці, де впали розпарені краплі,
284] Трави ростуть соковиті, м які, розсипаються квіти.
285] Щойно помітила це — гостролезим мечем розтинає
286] Старцеві груди Медея й туди замість млявої крові
287] Вариво ллє. І як тільки Есон увібрав його в себе
288] Раною й ротом — волосся його й борода, що віддавна
289] Білі були, наче сніг, темнобарвними стали раптово;
290] Ніби й не був він худим; пропадає блідота стареча,
291] Тіло, зробившись м'ясистим, розгладжує зморшки глибокі.
292] Все в ньому наче цвіте, й мимоволі, на подив Есона,
293] Що сорок років тому відбулось, те на пам ять спливає.
294] З неба високого вздрівши таку неймовірну обнову,
295] Лібер-отець зміркував, що й його годувальницям юні
296] Можна б вернути літа — й від колхідянки дар цей отримав.
297] Щоб неперервним був підступів ряд, удає, що порвала
298] З мужем. І ось припадає благальницею до порогів
299] Пелія. Старість пригнула його, тож її повітали
300] Дочки й у дім повели. За хвилину хитрунка з Колхіди
301] Так придобрилася їм, що вони й не відчули обману.
302] Про добродійства свої почала; зупинилась на тому,
303] Як од Есона старечі роки їй вдалось одігнати.
304] Так заронила надію в серця, що й Пелія, батька,
305] Можна так само з похилого віку в юнацький вернути.
306] Дочки вмовляти взялись, натякають на щедру оплату.
307] Мить якусь хитра Медея мовчить: удає, що нелегко
308] Зважитись їй на таке. Зволіканням їх мучить, лукава.
309] Врешті, погодившись, каже таке: "Щоб моя обіцянка
310] Мала вагу, барана-вожака приженіть, що найстарший
311] З-посеред ваших отар: у ягня заміню його зіллям".
312] Бачить, уже барана, що років йому годі злічити,
313] Тягнуть за скручений ріг, біля впалих висків ухопивши.
314] Тільки-но в горло худе йому ніж гемонійський встромила,
315] Лезо тонке заплямивши подекуди кров'ю скупою, [122]
316] Тушу в опуклий казан опускає чаклунка й одразу
317] Суміш міцну туди ллє — й на очах його члени маліють,
318] Роги зникають цілком, а з рогами — й роки незчисленні.
319] Вже мов забекало щось у нутрі порожнистої міді.
320] Диво бере всіх. Аж бачать: ягнятко виплигує звідти
321] Жваво, й гуляє собі, і за вим'ям, голодне, шукає.