Клю-Клю промовила це врочисто, тримаючи обидві руки зведеними над головою. Точно так присягався Мацюсеві Бум-Друм.
— І що ж ти знаєш, Клю-Клю? — спитав зворушений Мацюсь.
— Білі королі позаздрили Мацюсевому золоту, вони хочуть перемогти його й убити. Сумний король жаліє Мацюся, але він слабкий, боїться дужих білих королів.
— Мовчи, Клю-Клю!
— Клю-Клю буде мовчазна, як могила. Але Клю-Клю пізнала сумного короля. Зрадити Мацюся може цей спалений лист, а не Клю-Клю.
— Замовч, Клю-Клю, жодного слова далі! — скрикнув Мацюсь, змітаючи попіл спаленого листа на підлогу й розтоптуючи його ногами.
— Клю-Клю присягається, що нічого більше не скаже.
Треба було кінчати розмову, бо саме тоді повернулися з школи лакеї і, штовхаючи один одного, вбігли до кабінету.
Мацюсь почервонів від гніву.
— Що за крик! — гримнув він.— Відколи це королівські лакеї зважуються з таким галасом вдиратися до королівського кабінету? Чи мало у вас було часу пустувати в школі?
Церемоніймейстер так зніяковів, що навіть вуха йому почервоніли.
— Ваша королівська величність, благаю, простіть їх. Ці бідолахи в дитинстві не знали ніяких забавок. Спочатку вони були козачками й кухарчатами, а згодом — лакеями. Вони завжди змушені були поводитися тихо і зараз зовсім збожеволіли...
— Ну, гаразд, гаразд. Приготуйте тронний зал. За півгодини засідання.
— Ох, мені стільки уроків задали на завтра,— простогнав один.
— Я мушу намалювати карту.
— У мене шість задач і ціла сторінка...
— Не підете завтра до школи,— сердито урвав їх Мацюсь.
Лакеї вклонилися й тихо вийшли. Тільки в дверях мало не зчинили бійку. Один штовхнув другого, і той ударився підборіддям об клямку дверей.
Вбіг Фелек, брудний, спітнілий, у подертих штанях.
— Все зробив, вони зараз будуть тут.
І він почав розказувати.
Так, у газетах писали правду. Фелек крав гроші й брав хабарі. Коли він заступав Мацюся на аудієнції, то видавав лише частину приготованих подарунків, а все, що йому подобалося, брав собі. Тому, хто давав йому гроші або подарунки, Фелек дарував кращі речі. В нього було декілька спільників — між ними Антек,— які щоденно приходили й забирали ці речі. Але шпигуном Фелек не був. Усе це йому радив журналіст. Наказав йому назватися бароном, звелів зажадати орден. Прикидався другом. А потім раптом зажадав підробити один документ, за яким нібито Мацюсь виганяє всіх міністрів і позбавляє дорослих усіх прав: усім повинні керувати діти. Фелек не погодився. Тоді журналіст надягнув капелюх і сказав: "Якщо ти не згоден, то я піду до короля й скажу, що ти крадеш подарунки та береш хабарі". І Фелек злякався. Фелек не розумів, звідки журналіст усе знає, думав, що журналісти завжди все знають, а тепер бачить, що це шпигун. І ще один документ вони сфабрикували. Це було щось на зразок звернення до дітей усього світу.
Мацюсь заклав руки за спину й довго ходив по кабінету.
— Так, багато поганого накоїв ти, Фелеку. Але я тобі прощаю.
— Що? Прощаєте? Коли ваша королівська величність мене прощає, то я знаю, що робити.
— Що? — спитав Мацюсь.
— Скажу все батькові: він уже так намне мені чуба, що я довго пам'ятатиму.
— Не роби цього, Фелеку. Навіщо? Можеш інакше спокутувати свою провину. Момент серйозний, люди потрібні. Ти можеш мені стати в пригоді.
— Прибув військовий міністр,— доповів церемоніймейстер.
Мацюсь надягнув корону,— ох, яку ж важку корону! — і увійшов у тронний зал.
— Пане військовий міністр, що ви скажете? Тільки коротко, без вступів. Я вже багато чого знаю.
— Доповідаю вашій королівській величності, що у нас є три фортеці (було п'ять), чотириста гармат (було тисяча) та двісті тисяч справних карабінів. Снарядів є на десять днів війни (було на три місяці).
— А чоботи, ранці, сухарі?
— Склади цілі, лише мармелад з'їдено.
— Ваші відомості точні?
— Цілком.
— Ви гадаєте, війна буде скоро?
— Я політикою не займаюся.
— Зіпсовані гармати та карабіни можна швидко полагодити?
— Частина з них дуже попсована, але інші можна полагодити, якщо печі й котли на фабриках діють.
Мацюсь згадав фабрику, яку він нещодавно відвідав, і схилив голову: після цих слів корона стала ще важчою.
— Пане міністр, який настрій у військах?
— Солдати та офіцери ображені. Найбільше їх турбує те, що вони повинні ходити в цивільні школи. Коли я одержав відставку...
— Це була фальшива відставка, я про це нічого не знав. Підпис було підроблено.
Міністр насупив брови.
— Коли я одержав цю відставку, до мене прийшла якась делегація з вимогою відкрити військові школи. Ну й дісталося від мене тій делегації! Марш до цивільної школи, коли дано наказ ходити до цивільної, марш у вогонь, марш у самісіньке пекло, коли такий наказ!
— Ну, а коли б усе пішло, як і раніш? Вони простили б?
Військовий міністр вихопив шаблю.
— Ваша королівська величність, починаючи з мене і кінчаючи останнім солдатом, всі як один — з королем-героєм на чолі,— за батьківщину, за солдатську честь!
— Це добре, це дуже добре.
"Ще не все втрачено",— подумав Мацюсь.
Розділ сорок восьмий
Міністри спізнилися, та й то дуже захекалися, бо не звикли ходити пішки. Гофмейстер доповів, що міністри приїхали, хоч вони й прийшли. Адже автомобілі було зіпсовано, а шофери готували уроки.
Мацюсь спершу розповів про підступні дії шпигуна-журналіста й закликав міністрів поміркувати, що робити далі.
Вирішили написати до газети, що з завтрашнього дня діти повинні ходити до школи. Дорослі хай уже посидять до перерви, а потім повернуться до своїх занять. Обидва парламенти тим часом закриваються. Згодом відкриється парламент для дорослих, і там вирішать, що робити з молоддю від п'ятнадцяти років і старшою; а коли комісія виробить статут, буде відкрито також парламент для дітей. Тільки діти називатимуть свої бажання, а вже парламент для дорослих вирішить, чи варто це зробити. Діти не можуть наказувати дорослим. Обирати депутатів будуть лише діти дисципліновані, які добре вчаться.
Це звернення підписали Мацюсь і всі міністри. Мацюсь підписав ще й друге звернення — до військ. Він нагадав про останню війну та про одержані перемоги.
"Дві найважливіші наші фортеці висаджено в повітря. Отже, хай героїчні груди солдата стануть фортецею проти кожного, хто наважиться ступити на нашу землю",— так закінчувалося звернення, підписане Мацюсем та військовим міністром.