Приятелів і Панаженко хвилину дивляться один на одного, пороззявлявши рота, і потім гуцають на стільці, вилупивши очі.
Приятелів. От тобі й маєш. (Сопе, увесь засапавшись.)
Панаженко. Це все ти із своїми ласощами! Теж розпалився, паротяг попсований!
Приятелів (розлючений). Як ти смієш, сволото! Я начальник станції!
Із своїх дверей вбігає схвильований і переляканий Матрьошкін.
Матрьошкін. Ви тут? Біда! Таке лихо, що й тікати нікуди!
Приятелів (зіскакує переляканий). Га! Що таке! Чого ти кричиш, як з ланцюга зірвався. (Сопе.)
Матрьошкін. Еге, зірвався. Тільки-но телефонували зі станції Бестолочь, що до них приїхав уповноважений особого відділу армії... з мандатом півтора аршина.... шукає загинулі 26 вагонів військового вантажу... має право одправлять состави, рббити вийомки, розстрілювати на місці.
Приятелів (сідає приголомшений). Діждались. Панаженко зривається на ноги.
Матрьошкін (задихаючись). Уже розстріляв начальника станції на Осиноватій, а зараз їде прямо до нас, уже виїхав (ляскає зубами від жаху), через півгодини буде.
Панаженко. Ну, то нехай їде, анахтема, багато він у нас найде. У книгах таке, що сам чорт ноги поламає, не то що...
Приятелів (зривається). А вагони, два вагони — біля водогону! Я ж тобі казав, щоб ти їх забрав... там же амуніція, одяг.
Панаженко (хмуро). Акт є, що осі перегоріли...
Приятелів (з жахом). Маруська! Розкаже, мерзавка, зрадить! Пропав, погиб, як собака на вокзалі.
Панаженко. Треба її зараз же куди-небудь....
Приятелів. Еге, еге, зараз же куди-небудь заманити, заперти хоч на цей час; ходім зараз же, скоріше, скажемо, що її кличуть, а там хоч у старе депо або... (Ідуть до дверей.) Господи, пронеси тільки цю халепу, то я, то я...
Матрьошкін (переляканий, чіпляється за них). Ка-лавур! Товариші, куди ж ви! Так не можна, він же зараз же приїде. Я теж утечу.
Приятелів (хапає його за комір). Тільки попробуй, мерзото, то я тебе так оперіщу, що за третім семафором гавкнеш. Зараз же іди до апарата і сиди. Укупі крали, укупі відповідатимемо.
Панаженко (підносить кулак до його носа). Уб'ю і не писнеш.
Приятел ів( бере його за комір І випихає за двері телеграфу). Сиди.
Обидва хутко виходять. Пауза.
Тихо увіходить буфетник, прибирає посуд зі столу, позіхає, чухається
і меланхолійно колупає в носі. Нараз чути дзвінки і стук апарата, після чого Матрьошкін із жахом вискакує із своїх дверей, збивши з ніг буфетника, біжить без шапки
на перон.
Матрьошкін. їде! їде! (Убігає.) Буфетник (присідає І хреститься). Допився.
Чути, як на перон влітає поїзд, і тієї ж хвилини розлягається владний і роздратований голос Марка. Буфетник прислухається. Чути, як поїзд мчить далі після звичайних гудків.
Марко (за дверима). Де начальник станції? Як немає? А де ж він? А ти хто? В якій конторі? Чому ж нікого немає на пероні! (Хутко увіходить в залу. Це рішучий на вигляд, ставний, молодий чоловік, у військовій формі, в кожусі, з наганом І в папасі. На гнівному І владному його обличчі часом проступає вираз великої втоми, навіть хворості.)
Слідом за ним ідуть 2 червоноармійці.
Марко (до червоноармійців). Я уповноважений особого відділу другої армії, ось мій мандат. (Виймає і показує великий мандат.) Маю надзвичайні уповноваження щодо розшуку загинулих вагонів з вантажем Червоної Армії. Армія б'ється на фронті з нечуваною відвагою, не маючи ні спочинку, ні зміни, а тим часом різні мерзавці перехоплюють по залізницях вагони з військовим приладдям, із провіантом, одягом, крадуть,' ховають, продають. Немає зради гіршої за такого злочинства. Ми мусимо нещадно, без милосердя нищити таких гадів, і я вимагаю вашої допомоги в цьому. Я маю відомості, що на цій залізниці пропало 26 вагонів військового вантажу, ми мусимо їх знайти, ми мусимо повернути нашим бійцям те, що допоможе їм звалити наших ворогів, і я зроблю це, не зупиняючись ні перед чим. І хоч би мені прийшлося розстріляти безліч мерзавців, я знайду ці вагони, я поїду за ними скрізь, хоч у пекло! Зараз же обшукати всю станцію. Не дурно ж усі поховались, ясно, що тут кубло цих злочинців.
У цю хвилину від перону йде Спринцовка, байдужно посвистуючи й помахуючи ціпком.
Марко (зараз же накочується на нього). А! Ти хто! Зараз же взяти його.
Червоноармійці хапають Спринцовку.
Спринцовка (переляканий). Як! Що? Що таке? Дозвольте?
Марко. Мовчать! Ти хто? Агент для висилання вантажу? Посадіть його на той стілець і шукайте далі.
Червоноармійці садять Спринцовку на стілець і виходять.
Спринцовка. Та нічого подібного. Я хвершал!
Марко. Хвершал? То чого ж ти комедію клеїш?
Спринцовка. Тільки одну комедію, товаришу комісар, а що Наросвіта забороняє, то це тільки так — їй богу, я більш не буду. Це ж у неслужебний час.
Марко. А, більш не будеш,— покажи документ.
Спринцовка (подає документ).
Марко роздивляється.
Слово честі, я тільки одну комедію.
Увіходить нерішуче Хламушка і знов суне до груби.
Ч'-М арко (помітивши його). Хто це? Ти хто? А, це, певно, . якийсь безпритульний...
Хламушка. Дозвольте погрітись, дядінька. Марко. Грійся, хлопче, коли є де. Але ж ти зовсім босий. Звідки ти? Як тебе звати?
Хламушка. Хлопці звали Хламушкою.
Марко. Хламушка... Яке химерне ім'я. Звідки ж ти?
Хламушка. А я знаю?
Марко. Правда... Ну, то що ж ти тут робиш? Хламушка. Як що, звісно — чекаю на щуку. Марко. На яку щуку?
Хламушка. То хіба ж ви не знаєте — на поїзд, на паротяга, що в його на пузі "Щ" написано.
Марко. Ага, це ти, значить, на паротязі їздиш. То ж то ти такий чистий.
Хламушка (береться за щоки). Це в мене загар.
Марко. Добрий "загар"! То куди ж ти їдеш?
Хламушка. Звісно, куди — на курорт, на південь. Там десь повинен бути і мій шматочок сонця, ніяк, розумієте, знайти його не можу.
Марко. Чимало ж ти, мабуть, намерзся, хлопче, поки шукав свого шматка сонця... роздягнений, босий. Ех! (Риється в своїй торбині й виймає пару чобіт.) На ось тобі ці чоботи, у мене є другі, а то й сонця не діждеш, бери.
Хламушка (у захваті). От спасибі вам, товаришу! Щоб вам завжди було так тепло, як на паровозі. (Обуває чоботи.) Хай ніхто не одніме у вас вашого сонця! Ура! (Тупотить ногами, схожий у величезних для нього чоботях на "кота в чоботях".)