Він знову вдивляється в стелю.
— Скажи мені сучасну назву.
— Знаєш, любий, я маю ще одну придуркувату сестру. Вона така ж, як і Кліо. Страшенна снобка. Обидві завжди тримаються разом. її ім'я — Каліопа, і вона повинна відповідати за епос. її спроби — це найнудотніше з усього, що будь-коли потрапляло людям до рук. Навіть крихти порядного сексу чи гумору від першої до останньої сторінки. Й ось, аби наставити їй носа, я взяла одного з її бридких персонажів і написала про нього. Щоб показати, якими вони є насправді. "Чоловіки".
— Чи не можеш сказати мені справжню назву?
— Любий, я ж тобі щойно казала.
— Ту, під якою ми її знаємо зараз.
Вона починає викреслювати пальцем кола на простирадлі.
— Мені дуже ніяково, любий. Досі ніколи нікому не признавалася, що цю річ написала я. Як на неї не поглянь, вона страшенно примітивна й наївна. Взяти хоча б те, що я переплутала всі місця.
— Тобто її дія відбувається в багатьох місцевостях? Ерато вагається, й далі малюючи пальцем кола:
— Так.
— Отже, мова йшла про мандри?
— Можна й так сказати.
— Навіть на секунду важко припустити, що через якийсь надзвичайний збіг обставин ця мандрівка розпочалась одразу після руйнування Трої.
— Любий, краще я не казатиму.
— І ця річ трохи краще відома під назвою "Одіссея"? Вона раптово сідає й затуляє обличчя руками.
— О боже, Майлзе. Який жах: ти здогадався...
Він закладає руки за голову і втуплюється в стелю. Вона з неспокоєм удивляється в його обличчя, по тому раптово обертається і припадає до нього.
— Любий, не треба мені заздрити тільки тому, що одна з моїх неоковирних маленьких спроб несподівано стала бестселером.
Він дивиться просто в її занепокоєні очі:
— Я думав, зараз ми мали б відпочивати.
— Так воно і є.
— Як ти смієш обзивати мене... і все через одне моє необережне слово про груди... Це ж дурниця. Кожен науковець, який спеціалізується на класиці, ще зі студентських років знає, що Гомер був чоловіком.
Ерато нараз лягає у попередню позу йому на груди:
— О Майлзе, я образила тебе.
— Звичайно, він був чоловіком. Був генієм. Якщо хтось і заздрить, то це ти.
— Шкодую, що взагалі про це почала розмову.
— Я думаю, ти правильно зробила. Це показує, на якому рівні функціонує твій розум. Якщо б ти коли-небудь узялася прочитати цю чортову річ, то зрозуміла б, Улісс подався назад на Ітаку виключно тому, що йому нізвідкіля більше було взяти інший корабель і команду. А Гомер із самого початку вивів його бісову жінку на чисту воду. З тими її ткацькими вправами. Усім відомо, для чого павучиха приваблює павука.
Ерато горнеться до нього:
— Майлзе, ти примусиш мене заплакати, як Пенелопу. Він набирає в груди повітря:
— Гаразд, Гомерові довелося надати їй деякої солоденької сентиментальності. Гадаю, навіть у ті часи треба було кинути сяку-таку кістку для жіночої частини читачів.
— Будь ласка, не вимовляй слово "жіноча" так, наче воно лайливе. І, будь ласка, обніми мене знову.
Мить або дві Майлз не рухається, але згодом реагує на прохання з характерним для чоловіків розумінням жіночої ірраціональності, випростує руку з-під потилиці і обнімає Ерато за плечі, ще через хвилю легенько поляскує її по спині.
— Добре. Я повірю, що ти підкинула йому одну чи кілька ідей: Кірка, Каліпсо і так далі.
Вона цілує його в плече:
— Дякую, любий. Це дуже мило з твого боку.
Після цього незначного непорозуміння вони лежать мовчки. Але врешті він порушує мовчанку, хоча намагається говорити нейтральним тоном:
— Ми й досі не вирішили, що робитимемо наступного разу.
— Вже вирішили. Менше слів. Більше дії.
— В одному місці можна було б дещо додати. Коли ти знуджено, з відразою відвертаєш голову і кажеш: "Чому б тобі вже не зробити те, чого тобі так хочеться".— Він робить паузу.— Гадаю, наступного разу я не зволікатиму.
— Це звучить прекрасно, любий. Ти волів би, щоб я й надалі прикидалася знудженою — чи навпаки?
— Як хочеш.
Вона пригортається до нього:
— Мої примітивні жіночі почуття ролі не грають. Я хочу того, чого хочеш ти. Ти чоловік.
— Здається, ти безсмертна.
— Мені справді однаково, любий.
— А я наполягаю.
— Гаразд, я вдаватиму, що мені подобається.
— Я хочу, щоб ти нічого не вдавала. Ерато мовчить. Згодом озивається:
— Я завжди знаю, коли ти сердишся.
— Я зовсім не серджуся. Попросту... справа в тому, що треба все трішки організовувати. Неможливо імпровізувати, не обдумавши нічого заздалегідь.
— Так, любий.
— Ніхто не сидить за столиком у ресторані, не заглянувши в меню й не вибравши страву.
— Знаю, Майлзе.
— Простіше кажучи, ми маємо певну відповідальність за три цілі три десятих.
— Я знаю, любий.
— Не кажучи вже про те, що в тебе попереду безконечні тисячі років. Тим-часом як я...
— Майлзе!
Він замовкає, тоді каже:
— До десятого разу ми стабільно трималися позначки чотири або п'ять на кожну варіацію. А вже потім, після десятого та двадцятого, почали розмінюватися на дрібниці.
— То ти звинувачуєш мене в цьому? — дивується Ерато.
— Зовсім ні. Потрібно трішки більше зосередженості. З обох боків.—— Він додає, перш ніж їй щастить вимовити хоча б слово.— Окрім усього іншого, існує багацько... варіантів розповідного жанру, яких ми ще повністю не досліджували.
— Яких?
Він дивиться в стелю:
— Ну, наприклад, наступного разу вступні терапевтичні процедури могла б зробити сестра Корі.
Ерато мовчить, згодом озивається:
— Майлзе, як жінка можу тобі сказати, що вона...
— Мені видалося дещо дивним, що вона була достатньо хорошою для найбільшого поета в історії, але, як видається, недостатньо хорошою для мене.
— Якщо ти вважаєш, що короткотривалий зв'язок наївного провінціала з екзотичним фруктом із борделю, який привезли з Барбадосу чотириста років тому...— вона не докінчує речення.— Розумію, що я всього лише богиня.
— Ти примусила мене подивитися на неї в новому вимірі, та й годі.
— Мені здавалося, старих вимірів цілком досить. Майлз мовчить.
— Я не маю наміру сперечатися,— докидає він по паузі.— Це була просто така думка. Якщо ти вважаєш себе надто поважною особою, щоб утілюватись у таку приємно людяну й веселу представницю упослідженої раси... то що тут більше говорити!