У густому гіллі старої ялини ледве проглядалося велике гніздо. Знизу воно нагадувало звичайне сорочаче, але якщо глянути згори, то найбільше воно було схоже на кулю, майстерно зроблену з дрібних сухих гілочок, перекладених мохом та лишайником і вистелену всередині мачулою, ізюбрячою та кабанячою шерстю, пташиним пір'ям. Довго й копітко збирала в лісі усе це білка Чорнохвістка, а мачулу зробила сама, розсукавши зубами кору на сухій липовій гілці. З настанням темряви білка потрапляла в гніздо черев єдиний лаз збоку і затуляла його мохом. У великі морози та хурделицю по кілька днів не виходила назовні Чорнохвістка, відлежуючись у своїй теплій схованці.
Важко переносить суворі морози білка. На гіллі лежить кухта, яка заважає вільно плигати з дерева на дерево.
На землі глибокий пухкий сніг, по ньому пересуватися легше. Готуючись до довгої зими, Чорнохвістка ховала в дупла горіхи та жолуді, розвішувала по гілках гриби, встромляла у розсохи шишки. Але чимало своїх запасів білка потім забувала. Природа наділила білку надзвичайно тонким нюхом: навіть крізь півтораметрову товщу снігового покриву вона вловлює запах горіха, що лежить на землі, і дістається до нього. На початку зими стрибуха виходила на годівлю рано-вранці й надвечір, коли ж день став зовсім короткий, перерву на відпочинок стало ніколи робити.
Минули січень і лютий — найважчі місяці для чотириногих. Березневе сонце виповнило ліс світлом, подовжилися дні, заметушилися на деревах білки. Чорнохвістка у гурті приятельок, які жили по сусідству, гасала з цоканням та гурчанням по деревах. Своїми галасливими іграми вони не раз привертали увагу шуліки-тетерев'ятника. Одного разу пернатий розбишака, нечутно підкравшись до надто вже безпечних пустунок, схопив одну з них пазурами й поніс у лісову гущавину. Охоплені жахом, розбіглися білки, причаїлися серед гілля дерев, але шуліка більше не з'явився.
Дні дедалі все теплішали. Дзюрчання струмків зливалося із співом птахів. Набубнявіли й зазеленіли гілки дерев та кущів, з'явилися свіжі яскраво-зелені голочки на смереках. Тепер Чорнохвістка могла вгамувати голод зеленим кормом, напитися солодкуватого березового соку, що вбігав тонкою струминкою з надгризеної нею вгорі кори.
Якось, стрибаючи по деревах, вона натрапила на пташине гніздо. В ньому лежали строкаті яєчка. Прокусивши шкаралупку, Чорнохвістка повипивала всі яйця, а частину підстилки з пташиного гнізда віднесла у своє гайно. Земля вивільнена від снігу, вабила до себе Чорнохвістку — розшукувати тут корм стало легше, ніж на деревах. У середині весни у Чорнохвістки з'явилося шестеро голеньких потворних малят. Росли вони швидко. З настанням літа білченята полишили рідне гніздо. Обережно куштували вони молоде листя та ніжні пагони дерев. Іноді їм щастило спіймати на корі нічного метелика. Спустившись на землю, вони розшукували разом з матір'ю торішні горіхи, насіння липи та гриби. Перші прогулянки по землі не обійшлися бее жертв: одне білченя схопив дикий кіт, друге підстерегла рись. Ще не встигли білченята набратися досвіду у розгадуванні підступних намірів своїх ворогів, а Чорнохвістка знову готувалася стати матір'ю. В середині літа в неї з'явилося вже десятеро білченят. Бідна Чорнохвістка ледве встигала годувати прожористих малят молоком. Добре, що з'явилися жолуді, горіхи, був грибний рік.
Незабаром білченята, що швидко росли, уже не вміщалися в гнізді. Чорнохвістка переселилася у велике дупло старої модрини. За нею туди перейшли троє білченят, а решта продовжувала жити в старому гнізді. Якось уночі, коли поснулі білченята не чекали ніякого лиха, по стовбуру дерева виліз соболь. Він видер зубами й кинув додолу мохову затичку і проліз усередину дупла. У гнізді зчинилася метушня, під час якої воно впало на землю разом із соболем і білченятами. Скориставшись миттєвою розгубленістю соболя, вцілілі білченята розповзлися врізнобіч і сховалися між корінням дерев. З'ївши трьох малят, соболь наситився і не став розшукувати решту. Наступного дня уцілілі білченята перебралися в материнське гніздо. В дуплі вистачило місця всім.
Звичайно всі мешканці лісу прагнуть перші побачити незнайому істоту. Побачивши якийсь підозрілий рух, Чорнохвістка заскакувала на дерево і, пильно роздивляючись предмет своєї уваги, енергійно помахувала опущеним хвостом, сердито постукуючи лапками по гілці і видаючи звуки, подібні до цокання. Жоден її ворог при цьому не міг залишитися байдужий, він кидався на білку, але захопити зненацька її нікому не вдавалось.
Якось раннім імлистим ранком Чорнохвістка поспішала до старого кедра, на верхівці якого вона бачила спілі шишки. Білка то перестрибувала з гілки на гілку, то спускалася з дерева на землю і бігла вистрибом по хмизу. Раптом попереду між дерев заворушилося щось велике й темне. Чорнохвістка зупинилася. Звівшись на задні лапки, вона довго вдивлялась у тварину, яка віддалено нагадувала ведмедя. І коли б запахло цим звіром, Чорнохвістка пробігла б поряд — ведмеді не кривдять білок. Але то був запах, який наганяв жах на всіх мешканців лісу,— запах людини. Мов птах, влетіла Чорнохвістка по лискучій корі модрини і, простягтись уздовж гілки, завмерла. Але хіба сховаєшся від мисливця!
Удар маленької кульки об гілку був такий сильний, що Чорнохвістку підкинуло вгору. Сердито цокочучи, вона поспішила сховатись у густому плетиві гілок, але варто їй було замовкнути, як знову почулися звуки пострілів. Довелося знову міняти схованку. Чорнохвістка залізла на самісіньку верхівку модрини, але й тут не знайшла вона спокою. Після восьмого пострілу Чорнохвістка метнулася шукати порятунку в густому кедрачі, що ріс неподалік на крутому схилі сопки. Пролетівши в повітрі метрів п'ятнадцять, вона опинилася на гілці низенької ялинки, що рвучко хитнулася під вагою її тіла, потім зіскочила на землю і, роблячи метрові стрибки, миттю вискочила на найближчий кедр і сховалася у розсосі його товстих гілок. Тиша, яка була запанувала в лісі, знову порушилася пострілами мисливця. Кульки дзвінко шльопалися об кедровий стовбур, але товсте дерево навіть не здригалося від їхніх ударів. Налякати білку таким чином було неможливо. Поблукавши довкіл та витративши чимало патронів, мисливець зник. Минула не одна година, поки Чорнохвістка повернулася до свого гнізда.