Мана

Сторінка 4 з 32

Гуменна Докія

І що це воно таке насувається? Що це буде? І страшно, і ра, дісно...

Сергій Иихайловиг до дружини

Вірусику, серденько моє!

Ну, нарешті, дочекався я твоєї телеграми! Віриш? Як посадив тебе ввечорі на поїзд, то прийшов до готелю й не міг спати, все чекав. Мені здається, що цих кілька годин тяглося принаймні днів десять. Дуже дякую тобі, що догадалася зразу послати телеграму, бо я так лаяв себе, що не наказав пильно берегтися в дорозі. Як тільки одержиш цього листа, зразу ж відповідай, все покинь і напиши.

Чи довго ти будеш ліквідувати господарство? Через два дні я висилаю гроші на пакування і таке інше, але дуже прошу тебе

— бери якнайменше речей. Візьми цінніше з меблів, а решту продай комусь, подаруй, абощо, бо тобі ж важко з цим усім клопотатися ...

Тільки швидше приїжджай, бо мені страх, як остогидло валятися в цьому фешенебельному, але незатишному без тебе готель

Ти мене називаєш безпорадною дитиною, а тепер я й сам бачу, що без тебе, як дитина. Здавалося, небагато мені треба, а от почуваю себе безпомічним, — усе не так, не так. А коли ти зо мною — усе доладу. От прибиральниця щодня заходить до мого номеру, але слід від цих відвідин не носить відбитку затишности та спокою. Все якось по-готельному, — просто не хочеться навертатися в цю акуратну готельну кімнату. Досить бридке почуття, треба признатися.

Те мешкання, що тобі не сподобалося, я не беру, а підберу приблизно таке, як ти хочеш... До речі, уяви, Вірусю, як ти поїхала, я тільки тоді побачив, що та зміна білизни, яка на мені,

— остання. Яка ти догадлива, привезла повну валізу. Якби ти не потурбувалася, можеш уявити собі, який би я був "герой" ... Велике тобі спасибі за увагу, Вірусю!

Вірусику, гляди хлопчика. А може це буде не хлопчик, а дівчинка? Коли хлопчик, то він повинен бути схожий на тебе, а коли дівчинка, то на мене. Згода? Ні, жодних "але" ...

Ну, Вірусю, бережи себе! Бажаю через тиждень бачити вже тебе тут.

Твій муж і друг Сергій.

Чи вкинув я листа? Я ж маю звичку носити особисті листи по тижневі. Та ні, я вже вкинув його в поштову скриньку, виходячи з готелю. Віра тепер у такому стані, що було б непрощенно з мого боку, коли б лист не пішов сьогодні.

Швидше б уже минув цей час пертурбацій. І якраз на пору вагітности Віриної припав оцей переїзд. Совісно, що на неї лягає стільки клопотів, але нічого не зробиш. Я ніяк не можу приділити особистим справам більше часу, особливо тепер, коли мені довірено такий великий обсяг роботи. Та Віра й сама не допустила б до цього.

А роботи ж роботи! Треба вивчити апарат, багато чого перебудувати, переставити, обновити. Багато чого такого, без чого зможемо обійтися. Я вже висловлював ці думки директорові і він зо мною цілком згоден. Нічого, все прийде до норми, доб'ємося, що в руках у нас буде гнучкий, дисциплінований апарат.

От, шкода, забув сказати Вірі, що інженер Озерович теж у мене працює. Вона його повинна пам'ятати, він не давніше, як два роки тому працював у мене на цукроварні. Знаючий, досвідчений інженер, — буде в нас для міжобласного зв'язку. Це ще сюди Максима Наумовича, — зараз би пішли качок стріляти по 'болотах... Вони й мене у Верхнячці затягли були раз полювати зайців. Нічого собі забава, тільки я й жодного зайця не вбив і з більшою користю використав би цей час на заводі...

Крім Озеровича, є тут група непоганих спеціялістів, взагалі, в основному апарат непоганий. От тільки не подобається мені, що деякі стараються вислужитися, деякі запобіжливо "їдять очима начальство". Чи я кусаюся, чи що ? Я вже відучив секретарку вскакувати з переляканими очима на мої дзвінки, сам до неї йду.

А то ще керівник справами, не в міру догідливий, майже без моєї згоди прикомандирував до мене стенографістку. Нащо вона мені? Скільки працюю, без стенографісток обходився, — й тепер обійдуся.

І чого вона від мене хоче? Дивиться на мене, очі мало не вискочать із орбіт. Це, врешті, дратує, хоч треба придивитися й до неї. В неї якесь дитячо-старече обличчя, жовте й негарне, а складена вона була б досить гармонійно, коли б не довгі руки. Деяка невідповідність.

Ця особа, як разів зо два мені здавалося, досить одверта в своїх поглядах, хоч і незрозуміло, який я об'єкт для її залицяль-них намірів ...

Це треба припинити. Якщо потрібно буде вряди-годи стенографістки, то попрошу директорову Зою зайти...

8.

Юлія Отава

Як сказати? Я ніколи тепер не бачу чоловіка із синіми очима, я ніколи не перестаю думати про нього, але я так переповнена, ним, що навіть байдуже, коли не бачу його увіч. Себто, я хотіла б на нього дивитися без кінця-краю, бо я так і не роздивилася на нього за той час, коли я мала змогу його бачити. Але коли нема ніде його на моїх стежках по установі — хіба ж він не наповнює мене, мої думки, почуття, мої сни й безсонні ночі?

Як назвати це? Закоханість? Це — надто поверхове слово, воно зовсім не підходить до мого стану. Кохання? Але ж я зовсім не знаю цієї людини, не знаю, чим живе, цікавиться вона. Не знаю за що ж я кохаю. Ні, це надто всеосяжне слово, воно не підходить. Я б назвала це щастям. Це вічне слово розливчасте, як мій хмільний стан, стан радости й високого напруження.

Інколи я почуваю втому в мозку, так я вдумуюся в незначні, непомітні, моментальні зустрічі, так я висмоктую з них мед жагучого божевілля. Ці криниці спогадів невичерпані, вони щораз, здаються мені новими, свіжими, п'янкими.

Це неправда, що мені байдуже, як я його не бачу. Я жадібна підбираю кожне кинуте про нього слово, кожну нову для мене деталь, я заздрю всім, всім, хто його бачить, я заздрю стінам тієї кімнати, де він сидить. Я вдумуюся в усе це, щоб вималювати той образ, який чомусь із першого погляду загнав мене в циклон почувань. Я хочу знайти ключ до того, що зо мною сталося.

Я, певно, маю якийсь божевільний, чудний вигляд, бо кола зо мною зустрічаються люди, то всміхаються у відповідь. Хіба я до них сміюся? Я не знаю...

Та раптом якийсь суворий суддя в мені кладе важку руку на плече: "Схаменися! Оглянься, що робиш! Ще не пізно, схаменися!"

Що ж я роблю? Чого хоче невмолимий суддя від мене? Кажуть, що заступник — сімейна людина. Так хіба ж я чогось жадаю від нього? Хіба мені мало синього щастя? Навіщо мені знати про його сім'ю?