Мана

Сторінка 32 з 32

Гуменна Докія

А ще колись я думав, що сором чоловікові засукати рукава й прибирати кімнату, зготувати обід. Уяви, ані трохи не сором, навіть коли щось удасться, то чекаю похвали від Зої й з гордощами її приймаю. Навчився цього я тоді, коли Зоя занедужала, а хотілося її гарно доглянути, щоб вона не почувала пустки в кімнаті. І з того часу в нас само собою, без ніякої договорености, так виходить, що коли котре з нас дуже переобтяжене, а друге вільніше, то й порається по хазайству. Воно для нас обох непомітно, а разом із тим, — любо завжди зайти додому. В нас — затишність вишиваної (накрохмаленої й розпрасованої!) серветки.

Бо уяви собі, Зоя на своєму настоює. Як тільки закінчиться декретна відпустка, вона піде знову працювати. "Не можу, — каже, — без роботи, ти розумієш, Зайчику?"

Зайчик, звісно, ще нічого не розуміє, але нащось я існую. І так у мовчазній згоді ми одне одному допомагаємо, щоб нашому Зайчикові було гарно рости.

Тепер радимось, як краще, — чи служницю взяти, чи носити Зайчугу до ясел. Ми вирішили, що "в школу" йому ще зарано, дома йому ліпше буде. Я певен, Зої нічого не станеться, як вона з рік-два посидить удома. Так саме й Юлія каже...

Е, якось воно буде!

О, я й забув! Ми ж із Юлією тепер великі друзі, вона часто тепер забігає, особливо, коли Зайчуга з'явився. Юлія часто говорить, що я їй якусь незабутню послугу зробив, хоч я не пам'ятаю, яку й коли.

В неї великий успіх. Прийняли до постави в балетній студії при опері її роботу. І сама вона виконуватиме там якусь ролю, — невеличку, але вже в тресті не працює. Схаменулася Юлія.

І як вона тепер знову заіскрилася, заграла своєю внутрішньою красою! Вся краса її — в очах. І не стільки в формі їх, чи там якихось особливих віях, як у виразі, — вдумливому й бистрому, мрійливому й іронічному, спостережливому й веселому. Певно, вона в когось закохалася, що так відмінилася. Але не признається...

І ще одна новина, неприємна. Вчора Сергія Михайловича забрали до "будинку відпочинку". Страшенно прикро! Заробив собі чоловік, — за свою щиру працю. Тепер ті самі, що найбільше охали та ахали, найголосніше його розпинають. "Ворог народу!" "Скажений пес!" "Контрреволюційна гадина!" "Організатор диверсій на цукроварнях!" і таке інше. Отаке спасибі!

Дуже шкода його! При такому здоров'ї, — йому три чисниці до смерти.

Дуже шкода його! То дарма, що я інколи на нього сердився, — я завжди цінив його високу порядність. Звичайно, він засушений, як трясця, сліпо вірив у букву закону, але все ж — хоч своя був людина. Цими днями ждемо нового начальства і нових подій. Пронеси, Господи, дай, Боже, сили !

Ну, оце й усі новини. Пити, а коли будеш знов у Києві, то не задумай нас обминати...

Привіт від Зої і від Зайця.

Твій Платон

Кінець