Майстер і Маргарита

Сторінка 52 з 125

Михайло Булгаков

Через деякий час за алою до пагорба прийшла друга когорта, піднялася ярусом вище і обручем увінчала гору.

Нарешті надійшла кентурія під орудою Марка Щуролупа. Вона йшла, розтягнувшись двома лавами вздовж дороги, а між цими лавами, під охороною таємної сторожі, їхали в повозі троє засуджених з білими дошками на шиях, на кожній з яких був напис "розбійник і заколотник", двома мовами — арамейською та грецькою. За возом рокованих котилися інші, ладовані свіжотесаними стовпами з поперечинами, мотуззям, лопатами, відрами і сокирами. На цих возах було шестеро катів. За ними верхи їхали кентуріон Марк, зверхник храмової сторожі Єршалаїма і той самий чоловік у каптурі, з яким Пілат мав побіжне побачення в затіненому палацовому приміщенні.

Завершувала процесію лава вояків, а за нею вже сунуло близько двох тисяч цікавих, які не побоялися пекельної спеки і прагли бути присутніми на захопливому видовищі.

До цікавих з города приєдналися тепер такі самі з прочан, яких вільно допущувано в кінець процесії. Під тонкі вигуки кликунів, які супроводжували колону і голосили те, що близько полудня прокричав Пілат, процесія заповзла на Лису Гору.

Ала пропустила всіх у другий ярус, а друга кентурія ще вище пропустила тільки тих, хто був причетний до страти, а потім, спритно маневруючи, розпорошила юрбу навколо всього пагорба, так що та опинилася поміж піхотним кордоном угорі та кавалерійським унизу. Тепер юрба могла бачити страту крізь нещільну лаву піхотинців.

Отже, проминуло від часу сходження процесії на гору більше трьох годин і сонце вже хилилося над Лисою Горою, але спека ще була нестерпна, і вояки в обох кордонах потерпали від неї, страшенно знудились і в душі кляли трьох розбійників, щиро зичачи їм якнайшвидшого скону.

Маленький командир али з мокрим чолом і в темній від поту на спині білій сорочці був унизу пагорба, біля відкритого узвозу, він раз у раз підходив до шкіряного відра в першій чоті, зачерпував з нього пригорщами воду, пив і намочував свій тюрбан. Діставши від цього деяку полегшу, він відходив і знову починав міряти взад і вперед курну дорогу, що вела до вершини. Довгий меч його стукав об шкіряний шнурований чобіт. Командир хотів показати своїм кавалеристам зразок витривалості, але, жалуючи вояків, дозволив їм зі списів, увіткнутих у землю, влаштувати піраміди і накинути на них білі плащі. Під цими халабудами і поховалися від безжального сонця сирійці. Відра порожніли швидко, і кавалеристи з різних чот по черзі ходили за водою в балку під горою, де в негустій тіні виснажених шовковиць доживав свої дні на цій сатанинській спекоті каламутнуватий струмочок. Тут-таки стояли, ловлячи несталу тінь, і нудьгували коноводи, які тримали принишклих коней.

Занудження вояків та їхні прокльони на голови розбійників були зрозумілі. Побоювання прокуратора, що під час страти в ненависному йому городі Єршалаїмі можуть статися заворушення, на щастя, не справдилися. І коли побігла четверта година страти, поміж двома кордонами, верхньою піхотою і кавалерією біля підніжжя, не залишилося, всупереч усім сподіванням, жодної людини. Сонце спалило юрбу і погнало її назад у Єршалаїм. За лавою двох римських кентурій опинилися лише два невідомо чиї собаки, які не знати нащо потрапили на пагорб. Але їх також зморила спека, і вони лягли, висолопивши язики, важко дихаючи і зовсім не зважаючи на зеленоспинних ящірок, єдиних створінь, які не боялися сонця і шастали між розпеченим камінням і якимись виткими рослинами з великими шипаками.

Ніхто не чинив спроб відбити засуджених ані в самому Єршалаїмі, запрудженому військом, ані тут, на оточеному пагорбі, і юрба повернулася в город, бо й справді зовсім нічого цікавого не було в цій страті, а там, в городі, вже наготовувалися до великого свята Пасхи, яке заходило увечері.

Римська піхота у другому ярусі потерпала ще більше, ніж кавалеристи. Кентуріон Щуролуп тільки те й дозволив солдатам, щоб зняли шоломи і накрилися білими завоями, змоченими водою, але тримав солдат стоячи і зі списами в руках. Сам він у такому ж завої, але не змоченому, а сухому, походжав недалеко від гурту катів, не знявши навіть зі своєї сорочки накладних срібних лев’ячих морд, не знявши поножів, меча і ножа. Сонце било просто в кентуріона, не завдаючи йому жодної шкоди, а на лев’ячі морди не можна було глянути, очі випікав сліпучий блиск срібла, яке мовби закипало на сонці.

На понівеченому обличчі Щуролупа не виображувалось ні втоми, ані невдоволення, і здавалося, що велетень-кентуріон здатен ходити так весь день, усю ніч і ще день, — і словом, стільки, скільки буде потреба. Усе так само ходити, поклавши руки на важкий з мідяними бляхами пояс, усе так само суворо поглядаючи то на стовпи зі стратниками, то на вояків у лавах, усе так само незворушно відкидаючи носаком волохатого чобота вибілені часом людські кістки чи дрібні крем’яхи, що потрапляли йому під ноги.

Той чоловік у каптурі розташувався недалеко від стовпів на триногому дзиґлику і сидів у добродушній непорушності, іноді, втім, знічев’я длубаючи прутиком пісок.

Слова про те, що за лавою легіонерів не було жодної людини, не зовсім правдиві. Один чоловік усе-таки там був, тільки не всім його було видко. Він перебував не на тому боці, де було відкрито узвіз і з якого найкраще оглядалася страта, а на північному схилі, там, де пагорб не пологий і приступний, а нерівний, де були і ритвини і провалля, там, де, ухопившись у розколині за прокляту небом безводну землю, силкувалося жити хирляве фігове деревце.

Саме під ним, цим деревцем, яке анітрохи не давало тіні, й умостився той єдиний глядач, а не учасник страти, і сидів він на камені від самого початку, тобто ось уже четверту годину. Так, для того щоб бачити страту, він вибрав місце не краще, а гірше. Але все ж таки і звідси через кордон було видно стовпи та дві сяючі плями на грудях кентуріона, а цього, вочевидь, для чоловіка, який виразно прагнув, щоб на нього мало звертали увагу і не турбували, було цілком достатньо.

Але перед чотирма годинами, на початку страти, чоловік цей поводив себе зовсім по-іншому і дуже впадав у око, через те, напевно, він і змінив тепер свою поведінку та усамітнився.