— Мені теж так здається, о Сократе. І що далі?
— Спасибі за Сократа, але саме в цьому вся суть. Що більше я читаю на цю тему, то більше у мене плутається в голові. У сорокових роках народжуються різні групи, які називають себе синархічними, і говорять про новий європейський порядок на чолі з урядом мудреців поза всякими партіями. І де ж сходяться всі ці групи? У колах колабораціоністів Віші! Отже, кажете ви, ми знову помилилися, синархію проповідують праві. Овва! Прочитавши все це, я усвідомив, що всі доходять згоди лише в одному: синархія існує і таємно править світом. Але тут виникає одне "але"...
— Яке але?
— Але 24 січня 1937 року Organisation secréte d'action revolutionnaire et national, більше відома як Cagoule, яку фінансує Муссоліні, вбиває Дмитра Навашина, масона і мартиніста (не знаю, хто такі мартиністи, певно, одна з цих сект), економічного радника Народного фронту, а раніше — директора одного з московських банків. Тоді почали говорити, що Cagoule керує якоюсь секретною синархією і що Навашина вбили, бо він розкрив її таємниці. Під час німецької окупації один документ, складений у лівих колах, викриває Синархічний пакт імперії, на якому лежить провина за поразку Франції, і цей пакт є виявом фашизму португальського типу. Але потім виявляється, що цей пакт був складений дю Мас та Канудо і містив ідеї, які вони повсюдно публікували і рекламували. Жодної секретності. Але саме як секретні ці ідеї подав 1946 року якийсь Ґюссон, викриваючи лівий революційний синархічний пакт. Він написав про це у своїй "Synarchie, panorama de 25 années d'activité occulte" , підписаній, почекайте, зараз знайду, ось воно, Жофруа де Шарне.
— Ого-го, нічого собі, — сказав я, — де Шарне був товаришем Моле, великого магістра тамплієрів. Вони разом загинули на вогнищі. А тут ми маємо неотамплієра, який нападає на синархію справа. Але ж синархія народжується в Аґарттсі, яка є притулком тамплієрів.
— А що я вам казав? Бачите, ви даєте мені ще один слід. На жаль, він служить лише для того, щоб збільшити плутанину. Отже, праві викривають Синархічний пакт імперії, соціалістичний і секретний, який секретним зовсім не є, але цей-таки секретний Синархічний пакт, як ви бачили, викривають і ліві. А тепер ще одна інтерпретація: синархія — єзуїтська змова з метою підірвати Третю республіку. Цю тезу висунув лівий Роже Менневе. І, щоб полегшити мені життя, книжки кажуть, що 1943 року в деяких військових колах Віші, петенівських, але антинімецьких, ходили документи, які твердять, що синархія — нацистська змова: Гітлер — розенкройцер, на якого впливають масони, котрі, як бачите, від юдейсько-більшовицької змови перейшли до змови німецько-імперської.
— Отже, все зійшлося.
— Аби ж то. А ось інше відкриття. Синархія — змова міжнародних технократів. Це твердить у 1960 році такий собі Віймаре у книзі "Чотирнадцята змова 13 травня". Техносинархічна змова хоче дестабілізувати уряди, а щоб зробити це, вона провокує війни, підтримує і підбурює путчі, спричиняє внутрішні розколи в політичних партіях, сприяючи розбратові... Ви впізнаєте цих синархістів?
— Боже мій, це ж ІДМК, Імперіалістична держава мультинаціональних корпорацій, саме про них говорили Червоні бригади кілька років тому...
— Точна відповідь! А тепер, що робить комісар Де Анджеліс, коли йому трапляється десь посилання на синархію? Питає поради у доктора Казобона, спеціаліста від тамплієрів.
— А я кажу, що є таємне товариство з відгалуженнями у всьому світі, яке плете змову з метою ширити чутки про існування всесвітньої змови.
— Ви жартуєте, але я...
— Я не жартую. Спробуйте погортати рукописи, які надходять до "Мануціо". Але якщо вам потрібне реалістичніше тлумачення, це схоже на анекдот про заїку, який каже, що його не взяли диктором на радіо, бо він не член партії. Завжди є потреба приписувати комусь власні невдачі, диктатури завжди знаходять якогось зовнішнього ворога, щоб об'єднати своїх послідовників. Як казав один чоловік, для кожної складної проблеми є просте розв'язання, і воно хибне.
— А якщо я знайду в поїзді бомбу, загорнену в листівку, де говориться про синархію, мені що, задовольнитися констатацією факту, що це просте розв'язання складної проблеми?
— Як це? Ви знаходили в поїздах бомби, які... Ні, вибачте мені. Далебі, мене це не повинно обходити. Але чому тоді ви зі мною про це говорите?
— Бо я сподівався, що ви знаєте більше, ніж я. Бо, можливо, я відчуваю полегкість, бачачи, що й вам несила зібрати все це докупи. Ви кажете, що вам доводиться читати забагато творів божевільних, і вважаєте це за марнування часу. А я ні, для мене твори ваших божевільців — "ваших", тобто нормальних людей — дуже важливі. Можливо, твір якогось божевільця може пояснити мені, як міркує той, хто підкладає під поїзд бомбу. Чи ви боїтеся стати поліційним інформатором?
— Ні, слово честі. Зрештою шукати ідеї в каталогах — це мій фах. Якщо мені трапиться відповідна інформація, я згадаю про вас.
Підводячись, він мимохідь кинув останнє запитання:
— А серед ваших рукописів... вам ніколи не випадало зустрічати якийсь натяк на Трес?
— Що воно таке?
— Не знаю. Мабуть, якась спілка або щось таке, я навіть не знаю, чи вона справді існує. Я чув про нього, і він спав мені на думку з приводу божевільців. Вітання вашому другові Бельбо. Скажіть йому, що я зовсім не стежу за вами, а просто займаюся паскудним ремеслом, а найгірше те, що воно мені до вподоби.
* * *
Повертаючись додому, я запитував себе, хто з нас більше скористав з цієї зустрічі. Він розповів мені цілу купу речей, я ж йому — нічого. Якщо бути підозріливим, можна припустити, що він узяв у мене щось, про що я й не здогадувався. Але підозріливість призводить до психозу синархічної змови.
Коли я розповів про цей епізод Лії, вона сказала мені:
— Як на мене, він був щирий. Він просто хотів відвести душу. Гадаєш, у поліційному управлінні він знайде когось, хто слухатиме його, коли він запитує: чи була Жанна Канудо правою чи лівою? Він хотів лише зрозуміти: це він нічого не тямить, чи ця історія справді надто складна. А ти не зумів дати йому єдиної правильної відповіді.